До Гадяча передали унікальні газети столітньої давнини, які видавала Олена Пчілка
Завдяки співпраці київського дослідника родоводів Олексія Новікова, міського голови Гадяча Володимира Нестеренка та директора державного архіву Полтавської області Валентини Гудим на постійне зберігання до фондів Гадяцького історико-краєзнавчого музею передали оригінали п‘яти номерів газети гадяцького земства «Рідний край». Йдеться про ті числа газети, які видавалися у 1917 і 1918 роках — у період української революції.
«Рідний край» був першим українським часописом, який розпочав свій вихід у Полтаві 24 листопада 1905 р. Редакція газети знаходилася на теперішній вулиці Драгоманова, а друкувала її земська друкарня — зараз видавництво «Гадяч». У середині 1906 р. до роботи в редакції долучилася відома українська письменниця і громадська діячка — Олена Пчілка.
16 травня 1907 р. полтавські структури окупаційної влади Російської імперії заборонили часопис, але Олена Пчілка домоглася дозволу на його видання у Києві. Тож туди й перенесла роботу редакції. На кошти Олени Пчілки «Рідний край» виходив у Києві до кінця 1914 р. Олені Пчілці вдалося зберегти його й під час Першої світової війни, коли вся українська преса в Російській імперії була заборонена.
У 1915-1916 рр. видання газети «Рідний край» було перенесене до Гадяча. 1917 року Олену Пчілку запросили обійняти посаду редактора «Газети Гадяцького земства». Вона погодилась, але тільки з умовою, якщо газету друкуватимуть українською мовою. Так і сталося. Події Української революції, поява Української Центральної Ради у 1917 році спричинилися до пожвавлення українського культурного життя у Гадячі. Тож, газета Гадяцького земства отримала назву «Рідний край», а її і надалі редагувала Олена Пчілка.
«Статті та дописи до «Рідного краю» — чіткі, виважені, написані просто й доступно, часто емоційно-сповідальні, душевні, щирі. Тижневик прихильно ставився до своїх читачів — «людей усякого стану і всякої освіти», виказував непідробний діяльний інтерес до життя народу і майбутнього України», — стверджувалося на церемонії передачі оригіналів газет.
До Гадяча передано окремі номери газети за 1917 рік, а саме №№ 1-26, 33-62 виявлені в бібліотечних фондах, повідомив дослідник і краєзнавець Олексій Новіков.
Нагадаємо, що торік на державному рівні відзначалося 170-річчя з Дня народження Олени Пчілки (17.06.1849, м. Гадяч — 4.10.1930, м. Київ) — видатної діячки товариства «Просвіта», мами Лесі Українки, письменниці, перекладачки, фольклориста, публіциста, редактора та видавця, члена-кореспондента Всеукраїнської Академії Наук. Її життя і діяльність нерозривно пов’язані з містом Гадяч на Полтавщині. Протягом березня-квітня 1917 року в Гадяцькому повіті було створено 27 товариств «Просвіти», у травні їх уже було 35. 18 червня сільські товариства «Просвіти» об’єдналися в повітову спілку, головою ради якої й обрали Олену Пчілку.
Олена Пчілка
Одним з перших україномовних видань на Полтавщині стала газета Гадяцького земства «Рідний край», яку редагувала Олена Пчілка. До місцевих осередків «Просвіти» та до початкових шкіл видання надходило безкоштовно. Протягом короткого часу «Просвіта» відкрила у Гадячі читальню і книгозбірню, якою користувалося більше 800 дітей, школу для дорослих на Заярі (околиця Гадяча — авт.), створила і демонструвала для гадячан спектаклі, серед яких найбільших успіхом користувалися «Мартин Боруля», «Мати-наймичка» та «Хмара». Виручені від спектаклів гроші передали робітникам місцевих деревообробних підприємств та воякам 663-го українізованого полку для придбання бібліотеки українських видань. 22 жовтня 1917 року в Гадячі відбулося урочисте відкриття організованого Оленою Пчілкою Українського національного хору. У 1920 р. арештована в м. Гадяч російсько-більшовицькими окупантами за звинуваченням у «петлюрівській контрреволюційній діяльності». Сталося це після того як на Шевченківському святі у Гадячі вийшла на сцену й обгорнула бюст Кобзаря синьо-жовтим прапором. Російсько-більшовицький комісар Крамаренко зірвав прапор і кинув його на землю. Тоді пані Олена підняла прапор і голосно крикнула: «Ганьба Крамаренкові!», за нею ці слова скандував увесь зал. Після звільнення виїжджає до Могилева-Подільського, але в 1921 р. повертається до Києва. І згодом увійде у вітчизняну історію як перша в Україні жінка-академік: із 1921 року стає членом комісії етнографії та історії громадських течій Всеукраїнської Академії Наук.
