Полтавська обласна влада нагородила лауреатів Премії імені Юрія Горліс-Горського
Відбулася церемонія нагородження лауреатів обласної Премії імені Юрія Горліса-Горського 2019 року.
Юрій Горліс-Горський (справжнє ім’я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський) — наш земляк, уродженець Решетилівського краю, старшина армії УНР, письменник, військовий і громадський діяч. За пропозицією заступника голови обласної ради Анатолія Ханка рішенням сесії облради 12 квітня 2018 року встановлено щорічну премію Полтавської обласної ради з патріотичного виховання на його честь. Основна мета премії — сприяти національно-патріотичному та військово-патріотичному вихованню молоді Полтавщини. Премія вручається щорічно. Її розмір встановлений в сумі чотирьох тисяч гривень. Присуджується військовослужбовцям, ветеранам російсько-української війни, учасникам бойових дій, митцям, педагогам, громадським діячам.
Тимчасово виконувач голови Полтавської облдержадміністрації Олег Пругло та заступник голови обласної ради Анатолій Ханко під час церемонії вручили дипломи у таких номінаціях:
- «Захисник України» — за сумлінну військову службу, зразкове виконання військового обов’язку — Віктору Лебедєву, майору запасу Збройних Сил України, учаснику бойових дій;
- «Урок мужності» — за активну військово-патріотичну роботу з молоддю, підготовку молоді до захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України — Степану Кудловичу, вчителю фізичного виховання Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24, учаснику бойових дій;
- «Волонтерська діяльність» — за розвиток волонтерського руху, сприяння Збройним Силам України — Олександру Добровольському, волонтеру російсько-українського фронту, кандидату медичних наук, доценту кафедри ортопедичної стоматології з імплантологією Української медичної стоматологічної академії.
Почесними відзнаками обласної ради за значний особистий внесок у військово-патріотичне виховання молоді були нагороджені номінанти Премії: Максим Дудченко, полковник медичної служби у відставці, доктор медичних наук, професор Української медичної стоматологічної академії, учасник бойових дій Другої світової війни; Юлія Ющенко, кандидат філософських наук, доцент, заступник декана медичного факультету № 1 з виховної роботи Української медичної стоматологічної академії; Олександр Малинський, полковник медичної служби у відставці, почесний професор Української медичної стоматологічної академії, учасник бойових дій в Афганістані.
До речі, на Полтавщині для увічнення пам’яті Юрія Горліс-Горського зроблено й інші важливі кроки. З ініціативи міської громадсько-наукової топонімічної групи та «Просвіти» в рамках декомунізації відповідно до розпорядження облдержадміністрації у обласному центрі з’явилася вулиця імені Юрія Горліс-Горського. На телеканалі «Лтава» (нині філія НСТУ UA Полтава) у 2014-15 роках з ініціативи тодішнього директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації, а нині регіонального представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олега Пустовгара було виготовлено документальний фільм з циклу «Поборники незалежності. Полтавщина».
Довідково: Юрій Горліс-Горський народився у 14 січня 1898 року у селі Демидівка неподалік Решетилівки на Полтавщині. Помер 27 вересня 1946 року. Учасник Першої світової війни. В роки перших визвольних змагань (Української революції 1917-21 років ) — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого вступив у віці 20 років. На початку 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, занедужав і був змушений лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Після лікування мав наздоганяти свою частину, та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися. Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки. Навесні 1921-го за наказом підпілля прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Ставши зв’язковим уряду УНР, навесні 1922-го, повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом «Горський» — провадив спочатку у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у Вінницькому ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ , проваливши не одну чекістську операцію.
У 1924-му знову арешт: більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками ув’язнення. За цей час пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Втекти вдалося у квітні 1931 року. Через рік, після мандрів Радянським Союзом, перейшов кордон і опинився у Рівному. А потім була Галичина, де він проживав у Львові, Багатківцях, Плугові. Зокрема, проживаючи у Багатківцях в місцевого священика о. Василя Їжака, відвідував місцеву читальню, де розповідав про життя українців за Збручем. У Львові його знайшла слава. У жовтневому числі 1932 р. видавництво «Літопис Червоної Калини» надрукувало статтю Горліс-Горського «Холодний Яр», а з наступного числа почалася публікація журнального варіанту його найголовнішого твору — «Холодного Яру» — під назвою «Рік в Холодному Яру» (продовження в 1934 році виходило під назвою «Холодний Яр говорить»). Львівська газета «Наш клич» (1933 р., № 17, 18, 20–22) друкує п’ять автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса», про життя автора в Радянському Союзі після втечі 1931 р. Першою книжкою, яку вдалося видати вже наступного, 1933 року, була антисталінська «Ave dictator!». У 1934 р. видано повість «Отаман Хмара». У листопадовому числі «Літопису Червоної Калини» 1934 року Горліс-Горський оголосив, що припиняє журнальну публікацію твору «Холодний Яр говорить». Наприкінці того ж 1934 року вийшло перше книжкове видання, вже під назвою «Холодний Яр». 1935 року у Львові виходять друком книжки «У ворожому таборі» та перевидання першої частини «Холодного Яру» (передруковане 1961 р. у Нью-Йорку без змін Миколою Сидором-Чарториським, разом з 2-ю частиною). Восени 1935 року виходять спогади «Червоний чортополох (Червона армія в світлі дійсності). 1936 року у видавництві «Вікторія» виходить п’єса «Клянемося могилами героїв! (отаман Хмара)». Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року. Вона мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання. Після поразки Карпатської України Юрій якийсь час учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Тут чекав виклик до Канади: українці Саскачевану запрошували знаменитого письменника оселитися в цій країні. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили змінити плани: справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою, тому й, зрозуміло, не міг відсиджуватися у комфортних умовах.
Наприкінці 1939 р. Горліс-Горський їде до Фінляндії, де формує відділ з українців, які потрапили в полон під час радянсько-фінської війни. Подорож до Суомі він відобразив у двох статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи». Навесні 1942 року Юрій прибуває до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з’являються спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять». У червні 1942-го здійснив свою мрію — повернувся до Холодного Яру. Письменник оселяється в Олександрівці і збирає свідчення учасників холодноярської боротьби. У Мельниках відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книжку про холодноярців, зокрема, про їхніх синів. Бере участь у відновленні могили Василя Чучупаки. З наступом Червоної армії починає рух на Захід. У Львові 26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія він бере шлюб з Галиною Талащук. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі. Тут 25 вересня 1946 року народжується донька Леся. Тут розгортає активну політичну діяльність. Поруч з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими засновує Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП).
