Розмір тексту

82 роки тому російські комуністи вбили поета-неокласика з Полтавщини Миколу Зерова

Микола Зеров Микола Зеров

3 листопада 1937 року на честь 20-ї річниці так званої «Жовтневої революції» в урочищі Сандармох (Карелія) були розстріляні в’язні Соловецького табору особливого призначення-еліта української нації. Серед них і уродженець Зінькова на Полтавщині, поет-«неокласик» Микола Зеров.

Сандармох є одним із сумних символів Великого терору. Місце масових страт віднайшли громадські активісти в липні 1997 року. 27 жовтня 1997 року, у 60-ті роковини злочину сталіністів, у Сандармоху вперше провели Дні пам’яті. У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Тоді ж було встановлено дерев’яний український хрест. 2004 року Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). У документах радянських комуністичних спецслужб ця місцевість зазначена як «обычное место расстрелов». Це лісове урочище в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія (площа близько 10 гектарів) стало братньою могилою для майже десяти тисяч розстріляних у 30-х роках органами НКВС людей 58 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед жертв — понад 677 українців, спецпоселенці і в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР.

Найбільшу групу в’язнів — 1111 осіб — вбили 82 роки тому — з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. 3 листопада було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках» — «українські буржуазні націоналісти». Отже, лише за один день поліг увесь цвіт української нації.

Соловки — місце увязнення Миколи Зерова Соловки — місце увязнення Миколи Зерова

Серед невинно убієнних російськими комуністами — уродженець міста Зіньків на Полтавщині, поет — «неокласик», літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер, майстер сонетної форми та перекладач античної поезії Микола Зеров. Його заарештували у 1935 році й ув’язнили на 10 років на Соловки. За станом здоров’я не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи, у комірчині сторожа він займався перекладами та історико-літературними студіями. Завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія. Рукопис цього перекладу пропав або знищений. Про це пише у листах до дружини. Останній із них датований 19 вересня 1937 року.

Хрест всім українцям,розстріляним капітаном Матвєєвим у Сандормосі Хрест всім українцям,розстріляним капітаном Матвєєвим у Сандормосі

Російсько-комуністичний сталінський режим доклався тоді й до розстрілів творця театру «Березіль» Леся Курбаса, драматурга Миколи Куліша, колишнього міністра освіти УНР Антона Крушельницького та його синів Остапа і Богдана, істориків академіка Матвія Яворського, професора Володимира Чехівського, професора Сергія Грушевського, географа академіка Степана Рудницького, письменника Валер’яна Підмогильного. Також від кулі сталінських катів загинули українські письменники Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, науковці Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко. Кожен із трагічно загиблих був не тільки визначним фахівцем у своїй царині, але й видатною особистістю, постаттю «ренесансних» масштабів. Приречених на смерть везли на лютому морозі на вантажівках — роздягнених і зв’язаних спинами по двоє. Капітан Матвєєв ставив їх біля рову й стріляв одному з них в обличчя, вбиваючи однією кулею — для економії — відразу обох.

Кенотаф Миколи Зєрова Кенотаф Миколи Зєрова

Якщо розстріляний подавав ознаки життя, Матвєєв для певності трощив йому череп залізним ломом, що потім з чекістською пунктуальністю занотовував у своїх «сводках»... Але обірвані життя видатних Українців — не лише на совісті капітана Матвєєва, безпосереднього виконавця розстрілів (до речі, згодом також репресованого), але й на совісті тодішнього керівництва СРСР і безпосередньо Сталіна, адже саме він був одним із головних ініціаторів знищення України — України думаючої, творчої, сильної. Йому потрібна була слабка безвільна республіка з переламаним хребтом, цілком залежна від волі і примх «хазяїна», адже саме за таких умов і може існувати тоталітаризм. Розстріли української культурної, наукової та політичної еліти в карельському урочищі Сандармох називають «розстріляним Відродженням». Звісно, всі розстріляні нині реабілітовані, проте їхню відсутність, «вирваність» (спочатку фізичне знищення, а потім багаторічне замовчування, заборону навіть згадки їхніх імен) з історичного контексту життя країни і народу, Україна відчуває й досі — це страшна і непоправна втрата. Філософ і письменниця Оксана Забужко стверджує, що митці «Розстріляного відродження» випереджали свій час на кілька десятиліть і мали зробити величезний вплив на всю європейську й світову культуру. Таким чином, за кілька днів була знищена перспектива якоїсь зовсім іншої України, непровінційної, модерної, передової, європейської.

За матеріалами державного агентства «Укрінформ» та проекту «Історичний календар» Українського інституту національної пам’яті підготовлено Північно-східним міжрегіональним відділом УІНП

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

36

Полтавщина:

Запропонувати тему