Розмір тексту

Як Лев Вайнгорт відбудовував Полтаву за принципом ансамблевості

Лев Вайнгорт Лев Вайнгорт

Після Другої світової Полтаву визнали історичним містом. Це давало пріоритет у відбудові. Тому головний архітектор міста Лев Вайнгорт почав втілювати свої ідеї: впровадив теорію ансамблевості та наполягав на класицистичній відбудові. У цьому інтерв’ю з архітектором, проєктувальником, членом правління ГО «Save Poltava» Оксаною Бєлявською розповідаємо як це відбувалося.

З Оксаною Бєлявською ми зустрічаємося у парку «Перемога», біля гуртожитку Полтавського національного техуніверситету. Говоримо про архітектуру Полтави, її своєрідність.

У післявоєнні роки головний архітектор Полтави Лев Вайнгорт впровадив теорію ансамблевості забудови міста. Почав із Круглої площі, розбудови міста у різні боки у класицистичному стилі. Таку архітектуру бачимо і біля технічного університету, і на Південному вокзалі, у комплексі обласної лікарні, і в новому центрі по вулиці Соборності аж до площі Зигіна.

Оксана Бєлявська Оксана Бєлявська

«Про ансамблевість уже ніхто не згадує»

Одна з успішних ідей головного архітектора післявоєнної Полтави Лева Вайнгорта — облаштування міста за принципом ансамблевості. Проте зараз, за словами Оксани Бєлявської, центр спотворений через нові забудови та недбале ставлення до історичних будівель.

— Новобудови зводять не на засадах ансамблевості. Але повоєнна відбудова, а це 50 — 60 роки, була заснована саме на цьому. Лев Вайнгорт, як це не важко було, намагався дотримуватися ансамблевості, і достатньо вдало.

Звісно, ця політика повинна була продовжуватися і у 21 ст. Але зараз все інакше: про ансамблевість уже ніхто не згадує і не думає. Потроху ми втрачаємо цю архітектуру. Лишилися тільки малі осередки 19 сторіччя.

Наприклад, Кругла площа почала сприйматися як цілісний ансамбль через те, що друга лінія забудови заставлена висотними будівлями. Вони зменшують і масштаб площі, і звісно, саму цінність архітектури 19 ст. Ансамбль обласної лікарні, колишнього Богоугодного закладу, також спотворений. Історичну будівлю у 1999 році знесли, а на її місці побудували макет. Так, він витриманий у стилістиці класицизму, але це вже не історична будівля.

Ансамбль Південного вокзалу ще більш-менш тримається. Але внаслідок захаращеності площі вже не сприймається як класицистичний ансамбль. Нехай він радянського часу, але все одно.

Лише тільки ансамбль інженерно-будівельного інституту (нині ПолтНТУ — від ред.) ще досі тримається цілісно. Я думаю це через те, що він розташований не в центральній частині міста, а на околиці. Тут немає сильного потоку транспорту, місць для інвестиційного будівництва. Тому, напевно, тут і не ведеться активна забудова. І збережено те, що створював Лев Вайнгорт.

Ще одна «точка» класицизму

По проспекту Першотравневому наприкінці 50-х років минулого сторіччя почали споруджувати гуртожиток для студентів тодішнього інженерно-будівельного інституту. Вступників було вдосталь, потрібно було їх розселяти. У той час впровадили уніфіковані проєкти і для будівлі гуртожитку також застосували типові креслення.

Проте у процес будівництва втрутився Лев Вайнгорт. Він скерував керівництво інституту, щоб обирали проєкт який відповідатиме ансамблю колишнього Інституту шляхетних дівчат.

— Будівлю Інституту шляхетних дівчат спорудили у стилістиці класицизму в середині 19 століття. З лівого боку від неї розмістилася Садівнича школа. Зараз тут інфекційна лікарня. Звичайно, що цього стилю тоді дотримувалися, іншого бути й не могло. Тому, коли потрібно було спорудити гуртожиток Вайнгорт наполіг, щоб проєкт відповідав загальній стилістиці. Його мета та ідея — завершити цю невеличку площу Першотравневого проспекту ансамблем. А для цього необхідна третя будівля — гуртожиток.

Вхідні ворота у гуртожиток Вхідні ворота у гуртожиток

ГуртожитокГуртожиток

Будівля гуртожитку задній двір Будівля гуртожитку задній двір

Після обрання типового проєкту Лев Вайнгорт видав архітектурно-планувальне завдання — перепрацювати проєкт і обов’язково привести його до загальної стилістики ансамблю.

— Цікавим є те, що Лев Вайнгорт звернув особливу увагу архітекторів на дворовий фасад. Він повинен бути не утилітарним, як це завжди буває, а навпаки — якісним та пластично-обробленим і, обов’язково, відповідати стилістиці. Здавалося б, для чого він зробив такі умови та що він хотів цим сказати?

На сьогодні ми не звикли, що потрібно обробляти дворові фасади. Але в документах і протоколах засідань містобудівної ради під керівництвом Лева Вайнгорта чітко було сказано: ця будівля (тобто інститут) проглядатиметься з Південного вокзалу (з нижньої частини міста). Тому гуртожиток обов’язково повинен бути обробленим на дворовому фасаді.

На дрібницях й будується усе наше місто

Для завершення цього ансамблю прийняли рішення спорудити муровану огорожу і вхідні пропілеї до будівлі гуртожитку. Якщо говорити про це сьогодні та не знати історії, ніхто не здогадається, що робили це за радянських часів. Складається враження, що це дійсно історична будівля 19 сторіччя.

— Це також здавалося б малопомітні досягнення Лева Семеновича, проте на отаких дрібницях, як виявляється, й будується все наше місто. Те, що ми бачимо зараз, хоч трохи й спотворено у порівнянні з 50-ми роками, однак зберігаються стилістичні ознаки. І колонний портик на головному фасаді, білий колір, рустування стін, пілястри. На дворовому фасаді є балюстради і балкони, імітація колонади. Все витримано в тому дусі, який започаткований на початку 19 століття у Полтаві. У такий спосіб завершений ансамбль. Це ще одна точка класицизму у місті.

Цей гуртожиток побудований першим, але не останнім. Трохи далі по просп. Першотравневому звели ще один — № 4. Там проживали студенти архітектори. Будівля також витримана у класицистичному стилі. Набагато стриманіша, але виконана у білому кольорі, має відповідний декор. Ще трохи далі з’явилася церква Віри Надії Любові.

Два об’єкти, які тримають Полтаву на вагах російської архітектури та українського національного стилю

Суперечок, щодо будівництва у класицистичному стилі не виникало у повоєнний час. Тому що тоді домінувала Компартія і постанова Уряду. Будь-які творчі пошуки, які були відмінними від усталеного стилю, вважалися проявами «антирадянщини».

Вони почалися лише у 20-х роках 20 сторіччя. Але їх швидко припинили: створили творчі спілки художників, поетів, літераторів та архітекторів. І всі творчі пошуки закінчилися. Архітектори, навіть якщо б і хотіли будувати щось інакше не мали такої можливості.

— Взагалі, мабуть, і бажання такого не виникало, через острах за своє життя і професію. А також через те, що Полтава у 1946-му визнана історичним містом. І постановою тодішнього Уряду була введена «Першочергова відбудова історичних міст». Тому настанова звучала: «відбудувати у первісному вигляді».

У нас є такі два знакових об’єкти: Кругла класицистична Площа початку 19 сторіччя та будівля Полтавського губернського земства (український модерн). Це два знакових об’єкти, які постійно тримають Полтаву на якихось вагах Росії та України. Тобто, російської архітектури, тієї ментальності, та українського національного стилю.

Ясно, що коли український модерн наприкінці 20-х років був визнаний буржуазним стилем, у ньому заборонили будувати. Мова могла йти тільки про класицизм. Тоді ж Сталін визначив таку теорію, за якою будівництво у Радянському Союзі можливе у цьому стилі. Ідею підтримала і Спілка архітекторів.

Стиль має безліч різноманітних назв: Сталінський ампір, Сталінський класицизм. Але насправді — це російський класицизм, який нічим не модернізований. Так з’явилася державна символіка в об’єктах, уніфіковані деталі. Але якщо закрити на це очі, бачимо класицизм початку 19 сторіччя.

Через це головний архітектор Полтави Лев Вайнгорт не мав права пропонувати будувати в іншому стилі. Дивлячись на об’єкти та документи, Вайнгорт всіляко намагався робити будівлі аполітичними. Радянської символіки в об’єктах майже не має. Дуже рідко вона десь зустрічається. Здебільшого це українські орнаменти, але без символіки Союзу. А якщо вона і була, то з мало помітними зірочками.

— Думаю, Вайнгорт, взявши за озброєння теорію ансамблевості, впорався якнайкраще. Тому що можна було підійти до проблеми формально та будувати все як в Києві: Хрещатик відновили тріумфальною архітектурою.

Але якимось чином йому вдалося зібрати архітекторів-однодумців у своєму Управлінні, впливати на архітекторів з інших міст, які проектували в Полтаві, та досягти цілісного образу міста.

У другій частині нашого інтерв’ю читайте про нові ворота в місто та історію створення пожежної частини на перехресті вулиць Шевченка та Європейської.

Лада МИХАЙЛИК

Третій сектор

Про проект

Редактори проекту:
Іван Чабан та Роман Повзик

160

Полтавщина:

Запропонувати тему