Розмір тексту

«Persona grata»: Олена Савченко

«Persona grata»: Олена Савченко
«Persona grata»: Олена Савченко

Полтавка Олена Савченко стала відомою поетесою під псевдо «Ленка Нетленка»

[Відео було видалено]

ВЕД: Субота, ранок, я, ведуча Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами — радіостанцією «Ваша хвиля» в передачі «Персона грата». Передачі, в яку ми запрошуємо відомих, медійних людей, але вони відомі, можливо, в якійсь одній іпостасі. Нам би хотілося показати весь широкоформатний діапазон їхніх уподобань, життя, світосприйняття. Відтак, сьогодні в нашій студії не одновимірна людина, насамперед, поетеса, а хто ще — ми впродовж передачі з’ясуємо. Полтавка Олена Савченко. Доброго ранку вам!

САВЧЕНКО: Доброго ранку, Інно, доброго ранку усі, хто нас чує!

ВЕД: Для мене особисто ти, насамперед,- поетеса, я про тебе дізналася, як про поетесу, хоча й не здогадувалася тоді, що прізвище твоє Савченко. Я знала тебе як Лєнку Нєтлєнку. Якийсь певний період часу, кілька місяців. І свого часу мій син, якому було тоді приблизно 4 роки, почувши віршик ( тому що ми в нашій компанії дорослій любили, коли збирались на каву-чай, брати твою першу збірку і просто навмання відкривати сторінки і вголос читати. Оскільки у сина була хороша пам’ять, дитина 4 рядки запам’ятала, і коли в дитячому садку треба було спонтанно розповісти вірш, він підняв руку і процитував: «Твердили мне родители: микробы — возбудители, тепер люблю до гроба я одного микроба». Ясно, що «педагогічний талант» мами був оцінений, але ще більша приємність була в тому, що вихователька зразу підійшла і запитала: «Чиї це вірші, я теж хочу таке почитати?» Я їй принесла твою збірку.

Багато полтавців впізнали це твоє «закулісне» ім’я , скажімо, завдяки «Жовтій газеті», рубриці «Мазня на паркані». Я розумію, що це зовсім малесенький такий фрагмент твого життя, але свого часу, до ынтернет-ери, назвемо це так, років 15-16 тому, це був такий перший простріл у світ місцевий для тих, хто це може оцінити, хто на такій же хвилі живе. І тобі відповідали «брати по розуму» на сторінках цієї газети.

САВЧЕНКО: Да, да, да.

ВЕД: Для тебе цей період що значив?

САВЧЕНКО: Для меня это тоже был интересный период, несколько неожиданный, и, Инна, ты начала о своем ребенке, честно говоря, несколько меня удивляет иногда, что дети это запоминают. Для детей у меня есть другие стихи. Я иногда думаю, детям надо несколько другое, поэтому они у меня есть. И уже в тот момент у меня были опубликованы детские стихи в газетах и в журналах некоторых, но не в книжке. И период именно «Мазни на паркане» для меня тоже был неожиданным, потому что я их туда не носила сначала. Туда отнесла их моя подруга и они начали там публиковаться, я не знала даже, что происходит.

ВЕД: Жити своїм окремим життям...

САВЧЕНКО: Да, потому что на самом деле я их писала просто для себя и для своих друзей. Также во время каких-то збиговиськ мы... просто баловалась я этим! Баловалась стишками. И потом, когда мне сказали, что есть отклики и т.д., я стала играть в эту игру как бы в маске, я бы так сказала. Меня некоторое время это увлекало, но на самом деле было еще много-много других стихов и детских, и взрослых уже в этот период.

ВЕД: Ти за освітою «преподаватель словесности». Харківський державний університет ім. Каразіна твоя альма-матер.

САВЧЕНКО: Да, я преподаватель русского языка как иностранного, чем я большую часть своей взрослой жизни и занимаюсь. Т.е., преподаю иностранным студентам, которые приезжают сюда, не зная ни бэ ни мэ, мы учим их ...

ВЕД: ... говорить ку-ка-ре-ку...

САВЧЕНКО:... говорить ку-ка-ре-ку! Да, по-русски и иногда по-украински.

ВЕД: Аграрна академія — твоє місце роботи, там ти з ними цим займаєшся.

САВЧЕНКО: Да.

ВЕД: І час від часу ми на якихось відкриттях виставок, наприклад, в Галереї чи ще десь, бачимо «плоди твои нетленные» — виступи іноземних студентів, які співають «Ти ж мене підманула» у вишиванках, що так личать їхній тотальній засмазі.

САВЧЕНКО: Да, иногда это плоды мои, а иногда это плоды моих коллег вместе. Честно говоря, иногда хочется, чем дальше, тем больше, впадать в детство и играть в простые детские игры — «Будьте как дети, и будете счастливы». А иностранные студенты очень способствуют тому, чтобы мы были ... воспринимали мир тоже несколько детскими глазами. Потому что, хотя они и взрослые, они приезжают, ничего не знают, и мы начинаем учить их, как наших малышей. Мама это, папа, здравствуй, как тебя зовут? И так далее. И поэтому мы вынуждены использовать простейшую лексику и играть в простые детские песенки и игры в т.числе. Это оказывается весело.

ВЕД: Знаєш, у мене по життю є кілька правил, про які я намагаюсь не забувати ніколи. Одне з них — «не относись к себе слишком серьезно, другие же этого не делают!» От нема нічого смішнішого, ніж людина, яка постійно надуває щоки , намагається видавати з себе те, ким вона ніколи не була і, мабуть, ніколи і не буде. От це найсмішніше. Я не про те, щоб «попроще и люди потянутся», ми зараз про інше. В тебе є, умовно назвемо так, кілька циклів. Є дитячі, є для дорослих, якісь застільні, є навчальні методичні розробки. Я хотіла б, щоб ми для наших слухачів проілюстрували це в ефірі. Кількома штрихами, наприклад, дитячий цикл віршів.

САВЧЕНКО: Ну вот, например, когда мои дети были маленькими, мне было интересно порадовать их своими стишками, кроме того, что я им читала много стихов , конечно, замечательных детских общеизвестных классических. И поскольку меня всегда тянуло чего-нибудь написать, наверное, не буду вдаваться в подробности, в общем, мне это нравилось, мне это хотелось делать. И для детей своих я написала тогда детские загадки, они называются «Зверские загадки» и «Огородные загадки». И некоторые из этих загадок теперь уже современным детям вряд ли будут понятны, потому что некоторые явления той жизни исчезли из нашей жизни. Например, загадка страшная:

То как мышь забьется в щель,
То залезет в вермишель,
То провалится в стакан,
Вездесущий...

ВЕД:... таракан! Ну не так щоб і зникли. Якраз вчора знайома скаржилася, що в обласній лікарні вони є...

САВЧЕНКО: Надеюсь, что это явление исчезнет не только из моей жизни. Может быть, благодаря мобильным телефонам. Потому что это раньше как-то было повально, но слава Богу. Сейчас я расскажу еще одно детское стихотворение, к тому же, у нас год Змеи, мы все, конечно, надеемся, что змея будет к нам добра и мудра. Это стихотворение называется «Ужасный змей».

Гуляя у речки ___ 18.
Я встретила змея по имени уж.
Я встретила змея, да только ужа ли?
А вдруг он укусит, а вдруг он ужалит?
От жуткого страха дрожа, кочення,
Сказала я строго ужасному змею:
«Хотя ты и уж, но кусаться не смей,
Ты не ядовитый, но все-таки змей».

ВЕД: Ти успішно використовуєш оцей свій талант, дар віршування, для того, щоб втілювати в життя свої методичні педагогічні задуми і також ти навіть запропонувала поділитися цими розробками віршових уроків. Я так розумію, для того, щоб легко було іноземним студентам запам’ятовувати великі пласти нашої лексики.

САВЧЕНКО: Дело в том, что, изучая иностранный язык в школе и т.д., я поняла, что учиться должно быть интересно. Если человеку учиться интересно, он будет изучать и любить этот предмет. Если ему скучно, он будет отлынивать любыми способами или эффективность его учебы будет не столь сильной. Поэтому, понимая, как страдают дети, которым не интересно, мне хотелось сделать так, чтобы моим студентам на моих уроках было интересно. И, зная о том, что стихи, песни запоминаются быстрее, чем обычные грамматические правила, таблицы, я стала писать учебные стихи так называемые, которых у меня на сегодня много, они опубликованы и в Москве, и в Харькове, и в Полтаве. И я занимаюсь этим с удовольствием. Ну вот один из них, который называется «Кто идет»? В этом стихотворении я хотела показать, в каком количестве ситуаций мы используем глагол «идти». Например:

Даже маленькие дети могут правильно ответить,
Кто по улице идет? Ну конечно — пешеход!
То есть, если он идет, это значит пешеход?
Нет, не только пешеход. Дождь идет и снег идет.
Снег ложится на дома, ведь сейчас идет зима.
Эй, ребята, не зевай, видите, идет трамвай.
Хочет быть красивой Катя, ей уже 17 лет,
Как идет ей это платье, как идет ей красный цвет.
Даже маленькие дети могут правильно ответить,
Что идет и дождь, и снег, и урок, и человек.
По радио концерт идет, по дороге — пешеход.
Идет спортивная программа, идет письмо и телеграмма,
Идут по парку сын и папа, идут отцу пальто и шляпа.
И знает каждый человек: сейчас идет 20 век.

Это стихотворение древнее, из прошлого века, в этом веке я немножко поменяла последнюю строку.

ВЕД: Я знаю, що часто тебе просять просто друзям написати такі прикольні привітання...

САВЧЕНКО: Да, не столько пародиями на кого-то, потому что как бы период пародий я, наверное, пережила раньше. Я понимаю, что каждому человеку интересно и приятно, когда его поздравляют стихами, потому у меня есть большое количество именно поздравлялок. Ко дню рождения друзей, знакомых, иногда незнакомых мне людей, потому что ко мне обращаются с такими просьбами. И мне, без всяких заказав, самой просто хочется сделать праздник интересным , веселым и необычным, пусть это будет немножко, но это будет яркий момент, который человеку запомнится. И поэтому я люблю этим заниматься.

ВЕД: Я, до речі, час від часу користуюся твоїми надбаннями, незважаючи на твоє авторське право, без дозволу. Чоловік у мене під знаком Рака народився, я йому також цитувала:

Прекрасный, очень красный рак,
Поесть и выпить не дурак,
Готов любить кого-нибудь
И целовать в головогрудь.
Він був у захваті!

САВЧЕНКО: Да, это из серии хулиганских стишков...

ВЕД: Із цієї серії в нашій компанії також люблять такий твій віршик:

Вечер. Поезд. Выехал в столицу.
Выпил, закусил, сходил в сортир.
— Вас будить? — спросила проводница.
— Возбуди! — взмолился пассажир.

САВЧЕНКО: А это дети не читали в детском саду случайно?

ВЕД: Ні, діти не читали, але дорослі довго сміялися. До речі, мені подобається твій цикл нетлєнок про тварин, зокрема, про собак, тому що я сама собачниця, в мене вдома живе 3 кг «сплошного позитива», який нікому не дає у нас заржавіти в квартирі і я страшенно цьому рада. Я знаю, що ти також собачниця і також в тебе є те 4-лапе, яке гріє душу, а ти відповідаєш йому взаємністю. А всім нам — віршами.

САВЧЕНКО: Да, недавно на пляже я подобрала щенка, это моя третья в жизни собака, и это вдохновило меня на написание нескольких стишков. Один из них вот. Рыжику.

Здравствуй, мой веселый песик Рыжик,
Дружелюбный хвостик, белый клык,
Хорошо, что ты не шапка пыжик,
Не воротничок, и не шашлык.
Разреши, дружок, тебя поглажу,
Так с тобой уютно и тепло.
Хорошо, что нас с тобой на пляже
Божье провидение свело.
Творожок тебе дала я вкусный,
На прощанье лапочку пожав,
Взглядом долгим, преданным и грустным
Ты меня печально провожал.
Видя, что характер мой не твердый,
Увязался: хочешь, мол, — бери!
И теперь мы с хитрой рыжей мордой
По ночам стихами говорим.
Я не отнесу тебя обратно,
Не продам за тысячу рублей.
Ты меня кусаешь так приятно,
Ты такой шкодливый и занятный,
Хлопотней с тобой, но веселей.

ВЕД: Який добрий класний вірш! Лєн, у тебе є ще іпостась, яка мене радує, коли я її споглядаю. Я не бачила періоду, коли ти була в активному педагогічному процесі як мама, але любуюся, яка активна, творча, не одновимірна ти бабуся. І мені здається... так, як твоя внучка з тобою спілкується, як вона на тебе дивиться, навіть як вона оцінює все, що ти робиш — дорогого коштує.

САВЧЕНКО: Инночка, у нас вообще , я очень счастлива тому, что я бабушка. Но у нас такое обращение даже не принято, потому что я воспринимаю себя старшей сестрой, дочь — средней сестрой, а это моя младшая сестра. И потому у меня есть отличный повод сейчас покупать те книжки, которые мне нравятся, и не испытывать угрызений совести. Те игрушки, которые мне нравятся, аналогично, потому что я понимаю: если это нравится мне, и это интересно мне, то, учитывая возраст ребенка и будучи педагогом и опытной мамой, я стараюсь покупать то, что будет не просто красиво, но и интересно. Одна, к стати, одна из самих простих вещей, которая делает ребенка , а также взрослого, счастливым, — это просто обычные мыльные пузыри. Ну и, конечно, со своей подружкой и младшей сестрой мы любим баловаться, она меня вдохновляет, она меня молодит, веселит и бодрит, как и собака теперь, и есть у меня стих, посвященный этой теме.

Какое счастье — просто жить!
Любить, смеяться, пить вино,
С детьми, с собаками дружить
И знать — ты с ними заодно.
Какое счастье — просто так
Прийти в свой сад,
Не ради мзды, а чтобы жить
С природой в такт,
Смеясь и отпустив бразды.
Какое счастье — жить да быть,
Все то, что было, будет впредь,
То плача, то смеясь, любить,
Глазами детскими смотреть.

И дети нам позволяют смотреть на это детскими глазами, о чем мы иногда забываем.

ВЕД: Лєн, ти за освітою філолог, педагог-філолог, викладач, діти яку професію обрали? В тебе син і донька...

САВЧЕНКО: Да, моя дочь окончила педуниверситет Полтавский, но всю свою жизнь с детства она танцевала. И сейчас она ведет пол-денс, у нее есть ученики и она довольно успешна в своей деятельности. Сын тоже окончил техуниверситет, но он решил заняться бизнесом.

ВЕД: Серьезными мужскими делами. Танцульки — не для нас!

САВЧЕНКО: Да. Ну эти танцульки достаточно удачны и успешны, востребованы, потому что все девушки хотят быть красивими и моя дочь помогает им бать красивими.

ВЕД: Що тобі допомагає залишатися в такій непристойно стрункій , заздрісливій формі?

САВЧЕНКО: У меня так много планов. Я так много хочу успеть, поэтому я очень быстро двигаюсь по жизни. Может быть, это. Потом, я занималась спортом в свое время и сейчас не чужда велосипеда, купания в речке, как только становится чуть потеплей, зимой я купаться не люблю, хотя побродить по снегу я люблю иногда. Ну и опять же — дети, собаки, которые ...

ВЕД: ... не дают расслабиться...

САВЧЕНКО: ... идут со мной по жизни ...

ВЕД: Так, добре, а якісь обмеження в харчуванні в тебе є? Дуже часто в цікавих людей є якісь свої фішки: «я не ем мяса, я пью только родниковую воду». Что вы едите, барышня?

САВЧЕНКО: Ем я все, пью почти все. Правда, последние несколько лет я действительно очень редко ем мясо, ну как бы не столько из идеологических соображений, хотя это тоже имеет место. Как-то я вполне без этого обхожусь.

ВЕД: Організм не потребує — і слава Богу!

САВЧЕНКО: Не хочет организм этого и где-то я этому рада, потому что, наверное, надо слушать свою интуицию.

ВЕД: Із планів творчих. Є улюблена робота, я думаю тому, що вона все-таки пов’язана зі словом. Але, мабуть, людині, яка пише вірші, пише віршів багато, час від часу спадає на думку якось систематизувати і в більш оптимальному це тримати. Я маю на увазі у вигляді збірки, наприклад. У тебе є нетлєнки, у тебе є зовсім свіженька книжечка «Хорошо на свете жить», як сказав би мій син, прикольно ілюстрована. Кілька слів про неї розкажи, хто тобі допомагав її створити? Така захалявна шевченківська книжечка, яку можна з собою і в дорогу, і в космос — куди хочеш.

САВЧЕНКО: Ну я скажу пару слов о первой книжке. Это произошло тоже как-то спонтанно, и большую роль играют люди некоторые, которых мы встречаем в своей жизни, и в значительной степени это было как бы не то, что спровоцировано. Это было вдохновлено, скорее я бы сказала, А.В.Гальченко, покойным ныне, к сожалению, замечательным поетом.

ВЕД: Я пам’ятаю вірш, який закінчувався так. ібн Гальченко.

САВЧЕНКО: Да, да, и как-то он меня натолкнул на эту мысль, потому что я ... мы говорили, что я просто балуюсь в кругу друзей, на праздники, просто для себя. В стол, вот. Но он мне сказал: «Лена, делай книжку». И так получилось с первой книжкой. А со второй, спасибо А.П.Грибан, потому что у меня много стихов и далеко не все они вошли и в эту книжку. Но я не очень люблю заниматься этими организационными делами, собирать все это до купы. Потому, что когда я начинаю собирать до купы, тут у меня приходит новый стих и я бросаю все и начинаю записывать следующий. А поэтому у меня просто иногда не хватает времени для того, чтобы взять и организовать себя, на систематизацию. Ну вот поэтому, наверное, не опубликованы мои детские стихи до сих пор. Как книжка, хотя публикаций в газетах и журналах много.

ВЕД: Я все-таки мушу констатувати, що ефірний час добігає кінця, але мені не хочеться тебе відпускати просто так. Новий рік настав. Мені хотілося в студію запросити людину, яка була б 100% оптимістом , яка принесла б позитив, з яким би хотілося провести цей рік, тому я хочу тебе попросити щось нашим слухачам подарувати, такий ефірний подарунок зробити, до наступного року, який наближається, до року Змії, а ще — порадувати їх якимось таким позитивним настроєм, віршем.

САВЧЕНКО: Так, сейчас я прочитаю стихотворение, которое пришло ко мне перед наступлением нынешнего года, т.е. год назад. Это было какое-то новогоднее поздравление скорее всего, и оно такое, на мой взгляд, оптимистичное. Оно так и называется — «Хорошо».

Хорошо на свете жить, веселиться и дружить.
Дружка дружку не ругать, а любить и помогать.
Хорошо, когда вокруг — каждый брат, сестра и друг,
И у каждого своя очень дружная семья.
Хорошо, когда на службе, на работе — тоже дружба.
Каждый жив, здоров, прощен, быт налажен, упрощен.
Хорошо, чтоб в жизни личной тоже было гармонично.
Чтобы всяк в своей квартире жил да был в любви и в мире!
Пусть любовь наш дух возвысит,
друг сердечный не предаст,
это все от всех зависит и от каждого из нас!

А ще я хочу поздоровити наших слухачів українською мовою і віршем українською мовою.

ВЕД: Будь ласка.

САВЧЕНКО: Хай мрії здійсняться в майбутньому році,
Хай все вам вдається на кожному кроці,
Хай буде здоров’я, любов посміхнеться,
Все добре складається, що заманеться,
Хай буде натхнення і влітку, і взимку,
Партнерів повага і друзів підтримка.
Все добре — хранімо, погане — забудьмо.
Вітаю зі святом! Живімо і — будьмо!

ВЕД: Я дякую тобі за таке вітання від імені радіостанції «Ваша хвиля», від імені наших слухачів. Я нагадую, що сьогодні гостею нашої передачі була викладач, педагог, але, насамперед, полтавська поетеса, яку ми знаємо під псевдо Лєнка-Нетлєнка — Олена Савченко. Я також долучаюся до всіх побажань, які ти щойно озвучила нашим слухачам, і хочу зичити вам здоров’я, щастя, а ще — щоб 2013 рік Змії ви провели не в тераріумі, а, як мінімум, по цей бік скла, споглядаючи за тими, хто хоче одне одного вжалити. І в жодному разі не долучаючись до цієї ганебної справи. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами, але радіостанція «Ваша хвиля» залишається працювати саме для вас. Залишайтеся з нами на одній хвилі. На все добре!

Партнерський проект
Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

157

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему