«Основна реформа, до якої ми прагнемо, це профілізація»: фіналістка Global Teachers Prize Awards Тетяна Веркалець про розвиток освітньої галузі

— Яку методику ви хотіли б запозичити у колег по Global Teachers Prize Awards?

— Мені дуже сподобалася одна методика, ще не змогла застосувати її у себе, але я б дуже хотіла. У Влада Качура, вчителя англійської та німецької мови з Вінниці, є фішка «кулінарних» уроків. Причому будь-яку тему, якій він навчає англійською або німецькою, він проводить, наче «Майстер шеф» і майстер-клас одночасно. 

Минулого року ми планували зробити кулінарні уроки для історії України. Тому що воно наче очевидно, але настільки поглиблюється сприйняття, інформація вивчається зовсім інакше. Це можна поєднувати і з літературою, і з чим завгодно. Шикарна методика. 

— А що б хотіли запровадити на рівні школи?

— Дуже хотілося б запровадити шахи як навчальний предмет. Я знаю ряд шкіл в Україні, які спеціалізуються на впроваджені цього предмету з першого класу. Це надзвичайний розвиток логіки. 

Наша шкільна команда на міських змаганнях з шах виборола золото. Тому ми вирішили це підтримати і проводили в школі на осінніх канікулах шкільний турнір. Але хочеться, щоб це був повноцінний предмет. Тому що шахи надзвичайно сильно розвивають розумові здібності дитини. Але знову ж таки: це години, фінансування. 

Дуже б хотілося, і це теж на часі, впровадження хореографії. В даному випадку ми зіштовхуємося з проблемою кадрів. На превеликий жаль, молодь не завжди можна зацікавити і підтягнути тим, що ми пропонуємо в школі. Але хореографія може стати гарною можливістю показати себе для дітей, яким не дуже дається класичне фізвиховання.

Ну і, звичайно, хотілося б змінити рівень фінансування. Ми давно говоримо про автономію шкіл. Нас управління освіти чує і наразі обговорюємо можливість передання бухгалтерії на освітній заклад, щоб ми були розпорядниками власних коштів. Це дозволить нам швидше реагувати на те, що відбувається. 

Тому що таку масу шкіл тримати в одному центрі я думаю, дуже важко, і в господарському плані також. На ці зміни потрібна воля і верхів, і підтримка низів. 

— Які тенденції та перспективи ви бачите в освітній реформі, яку нині впроваджують?

— Основна реформа до якої ми йдемо — профілізація. Питання в тому, чи готова держава їй сприяти і дійсно забезпечувати матеріальну базу шкіл. Вона в нас дуже застаріла. Інше питання — кадри. Вони повинні бути надзвичайно потужними. 

Ну і питання батьків. Більшість учнів сучасного 9 класу, та й інколи 11, не знають, чого вони хочуть в цьому житті. І вони йдуть в 10 клас, обираючи класного керівника, або туди, куди пішли друзі, взагалі не думаючи про профіль. 

Тут потрібна комплексна програма, можливо навіть передпрофільного навчання з середньої школи. Щоб ми не вчили зайвого і дитина вже зі шкільної лави йшла в тому напрямку, який повинен бути. Це те, до чого ми прагнемо. 

Але це, першочергово, повинні усвідомити батьки й учні. Що вже потрібно визначатися, бачити своє майбутнє і обирати: гуманітарний профіль, математичний, а потім працювати у визначеному напрямку. 

— Що б ви хотіли запровадити в сфері освіти на міському рівні?

— Продовжимо тему профілізації. Те, що існувало колись в світі, і в тому числі, в радянські часи, це школи певного напрямку. Має бути сильна математична школа в Полтаві, яка буде спеціалізуватися тільки на цьому напрямку. Це буде відбір дітей. 

Також, великий напрямок, який потрібно реалізувати в Полтаві — це впровадження роботехніки. Тому що це зараз на часі. Є велика потреба в таких спеціалістах і дітям це цікаво. Гуртки, як правило, дуже дорогі й не кожен може собі їх дозволити. А напрям роботехніки потрібно вводити у всіх школах міста, з першого по одинадцятий клас. Це професія майбутнього і до неї потрібно готувати вже з дитинства. 

— Якщо б у вас була можливість звернутися до будь-кого з певним проханням, хто б це був?

— Хочется звернутися до громадськості.

У нас є надзвичайно велика глобальна проблема — відкритість нашого шкільного простору, яким користуються не завжди позитивно. Найбільша наша проблема — це вигул собак на території. Хотілося б, щоб громадськість згадала, що тут займаються діти. Коли ми проводили в першому класі урок мрії, ми планували з ними вийти і сісти на газони, в нас вони дуже гарні, в реальності сісти виявилося нікуди. Тому що в нас на кожному кутку сліди вигулу собак. 

Наш заклад відкритий для того, щоб ви прийшли і пограли в баскетбол, футбол влітку, погуляли в затінку зі своїми дітьми. Але залишили після себе такий простір, який дасть можливість учням повноцінно і спокійно потім навчатися. І не огризатися, коли роблять зауваження щодо того, що це для навчання для дітей, а не для тварин. Ми не організовуємо роботу з тваринами в жодному з напрямків. 

Ми б могли закрити навчальний простір. Але ми прекрасно розуміємо, що так позбавимо людей можливості того ж самого заняття спортом, тому що тут навколо інших спортивних майданчиків немає. 

Давайте будемо співпрацювати. Ми до вас, але й ви до нас теж по-людськи і з відповідними правилами. 

— Що б ви хотіли побажати викладачам та працівникам галузі освіти?

— В першу чергу, терпіння. Тому що кілька разів на рік в кожного з них опускаються руки з певних обставин. Розуміння того, що ви на правильному шляху, любові до себе і самоповаги. Ну і любити дітей. Працювати в школі і не робити цього — неможливо. Якщо ви не любите свою роботу — ідіть зі школи. Хай туди прийде той, хто дійсно буде любити дітей. Інакше результату не буде ніякого.

ПОІППО за матеріалами Департаменту освіти і науки Полтавської ОДА