Розмір тексту

«Наше завдання — заохотити дитину вчитися впродовж життя»: фіналістка конкурсу Global Teacher Prize Award-2017 Тетяна Веркалець про освітню реформу

Директор Полтавської загальноосвітньої школи № 38, фіналістка конкурсу Global Teacher Prize Awards Ukraine Тетяна Веркалець поділилася своїм баченням освітньої реформи: фінансове забезпечення, методичні розробки, інклюзія, а також нове меню.

— Як працює Нова українська школа у вас?

— Нова українська школа — це добре. Адже школи почали отримувати достойне фінансування. Стільки матеріалів, методичних посібників — скільки отримали вчителі цього року, я думаю, за весь період незалежності України не було. Це сучасне обладнання, нові парти, інтерактивні дошки. Нова українська школа —не на словах, а в дії.

Тепер питання не в тому, щоб вивчити якусь тему, а щоб вміти самостійно здобувати знання. Наше завдання — заохотити дитину вчитися впродовж життя. Я сподіваюсь, що коли ми випустимо перших «нушат», то побачимо людей, які, можливо, не знатимуть якогось фактажу, але вмітимуть швидко адаптуватися, реагувати, шукати нові знання і пристосовуватися в світі, який змінюється набагато швидше, ніж вони зростають. 

Крім того, в нас вже давно немає оцінювання в першому класі. А це збільшує рівень зацікавленості. Відсутній страх двійки, є можливість досліджувати щось нове. Тобто дитина більш розкута, відкритіша до пізнання. 

— Чи вплинув Новий закон «Про освіту» на викладачів та на директора? Чи є якість суттєві зміни?

— Новий закон про освіту дав учителям те, чого вони так давно хотіли — академічну свободу: можливість самим планувати, визначати теми, розробляти плани. 

А директору тепер треба навчитися працювати з такими «вільними» вчителями. Сприймати їх, правильно скеровувати. Менеджмент ускладнюється. Якщо раніше все вирішувало ваше вольове рішення, то тепер це більше дискусія, дипломатія і вміння співпрацювати, щоб знайти правильне рішення в освітньому процесі. 

— В реформі освіти зараз багато уваги приділяється питанню інклюзії. Чи стикалися ви на практиці з дітьми з особливими освітніми потребами? 

— Коли я ще була вчителем у звичайній школі, у нас на формі індивідуального навчання була дівчинка, яку, фактично, можна вважати інклюзивною дитиною. Я викладала географію у неї в шостому класі.

Тоді я звернулася до інтернету, щоб знайти відповідні програми. Міністерство освіти і науки розробило таку програму, але вона нічим не відрізнялася від звичайної. А дитина була з затримкою психічного розвитку. Мені було важко без підготовки навчати її. Навіть за великого бажання щось для неї зробити, я, як педагог, не вмію працювати з такими дітьми. Хоча вона відкрита, щира, і сама хотіла вчитися, і батьки підтримували.

— Чи бачите доцільність у розвитку цього питання?

— Поява вчителів-асистентів, які вміють і знають, як працювати з інклюзивними дітьми, дає шанс багатьом школярам соціалізуватися. Зазвичай, коли батьки йдуть з цього світу, такі діти залишаються напризволяще. Тому що вони не вміють банально жити тут і суспільство їх не приймає. 

Поширення інклюзії надзвичайно важливе в сучасному суспільстві. Нині в нашій школі немає посади асистента, тому що ми надзвичайно переповнені, щоб ще й його прийняти. Але таких дітей, на жаль, з кожним роком стає все більше і більше. Їх і було, мабуть, багато, але не кожен батько чи мати могли визнати, що дитина потребує інклюзивного підходу. І це, в першу чергу, проблема стереотипів. 

Сучасне суспільство вважає, що якщо інклюзивна дитина, то це вже якесь тавро, вона зовсім хвора, дурна. Ні, в жодному разі! Є різні захворювання. Є діти, яким потрібна невеличка корекція. Якщо це зробить спеціаліст в два-три роки, далі дитина повноцінно навчається на рівні з іншими. Просто потрібно дитині допомогти. І те, що ми зараз нарешті впроваджуємо в державі інклюзію, означає, що ми на правильному шляху. 

— Декілька місяців тому затвердили меню команди Євгена Клопотенка. Чи ви вже пробували впровадити його в своїй їдальні?

— Коли ми почули про меню Клопотенка, проект тільки обговорювався. Разом із завїдальнею почитали його. Виявилося, що щось із цього ми вже готуємо. Але вирішили все ж таки проекспериментувати. 

Клопотенко пропонує салати посипати кунжутом, тому це ми спробували в першу чергу. Учні, здається, навіть не помітили якихось нововведень. Також спробували салат за його рецептом. Там гарбуз, морква, яблуко зі спеціями і приправа. На жаль, крім мене і пари вчителів його ніхто не зацінив. Діти сказали, що їм більше подобаються салати зі звичайної та пекінської капусти, які роблять в нас в їдальні. Тому питання залишається відкритим. 

Діти вибагливі, вона потребують чогось цікавого. Але в той же час, на жаль, ми повинні виходити з тієї суми харчування, яка у нас є. Не кожне меню можна закласти у цю суму, яку нам виділили на харчування. Але ми експериментуємо, намагаємося теж зацікавити учнів чимось новим у харчуванні.

ПОІППО за матеріалами Департаменту освіти і науки Полтавської ОДА

Партнерський проект
Твоя влада

Редактори проекту:
Вікторія Тимошенко та Денис Старостін

1960

Полтавщина:

Запропонувати тему