Чемпіон України та світу з тайського боксу Олег Приймачов розповів, що міг стати професійним футболістом

З Олегом Приймачовим ми зустрічаємося біля Полтавської ОДА. Близько тижня планували зустріч, адже чемпіон перебував в Одесі на тренуваннях. Перше враження при знайомстві — почуваємося коротунами поруч з двометровим спортсменом. Ми сідаємо в авто, всередині на дзеркалі символічно висять сувенірні боксерські рукавиці. Прямуємо у спортивний зал «Атлетік» на Садах-1. 

Олег Приймачов розповідає, що займається по 2 години тричі вдень перед змаганнями. Він дотримується певної «спортивної» дієти, і не їсть нічого солодкого. Це необхідно не тільки для гарного фізичного самопочуття, а й для того, щоб залишатися у ваговій категорії до 91 кг, у якій виступає на змаганнях Приймачов.

— Навіть в армії мені давали півтори порції. Але перед змаганнями, так би мовити, урізаю кількість калорій: їм не півтори, як зазвичай, а трохи менше. Це не просто, особливо, коли хочеться чогось смачного. Але такий от професійний нюанс. Та й, коли у тебе є ціль, то дотримуватися такої дієти варто, — розповідає Олег. 

Завдяки дієті та спортивному навантаженню досягається необхідна вага для змагань. Спортсмен ділиться також секретом швидкого схуднення. 

— Є, наприклад, ще варіант швидкого схуднення — «згонка» води. На тренування надягається спеціальний костюм з товстого матеріалу, у якому сильніше потієш. Тоді виходить уся непотрібна вода. Ось такими методами боримося із зайвими кілограмами.

Футбольна кар’єра

Олег виріс у передмісті Лубен, селі Засулля. Там разом із старшою сестрою Лесею навчалися у школі. Зараз чемпіону світу й України з тайського боксу не часто випадає нагода заїхати додому. Але як тільки вона з’являється, навідує батьків.

До 9-го класу він навчався у місцевій Лубенській школі. Там же і почав займатися спортом. Перший тренер у спортивній кар’єрі Олега — Андрій Загоруйко. Він почав «ліпити» з хлопця футболіста. 

— Я ходив у Лубенську школу, бо мама вважала, що там дають кращі знання. Почав займатися футболом. Мені дуже подобалося. Цим видом спорту, можна сказати, я жив. Тричі на тиждень ми займалися. І найбільшим покаранням від батьків було: «ти не йдеш на тренування!». Ще до цього батько мене водив на карате, але мені не сподобалося. Можливо, якби я більше занять походив, то щось би і змінилося. 

Олег Приймачов

Олег Приймачов займався футболом близько 8 років. Приблизно у 5-ому класі він брав участь у футбольному турнірі, який проходив у Решетилівці. Після майбутнього чемпіона з тайського боксу запросили до молодіжної команди «Ворскли». Проте батьки не відпустили його до Полтави. 

— Вони, мабуть, подумали, що я не досить самостійний. Тим більше, тоді моя старша сестра займалася волейболом. Її першою віддали у спортивний інтернат. Але професійної спортсменки з неї не вийшло, і як такого навчання теж не було. Тому батьки не бачили перспективи у футболі. Тільки у навчанні. 

Чемпіон-податківець

Після 9-ти класів школи, до початку занять боксом, Олег вступив до Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету ДПСУ в Ірпені. Ідея вступу на податківця більше належала батькам Олега, ніж самому спортсмену. Спеціальність фінансиста не дуже приваблювала майбутнього чемпіона світу з тайського боксу. Але навчання було пріоритетним, а спеціальність — перспективною. 

— На думку батьків цей фах був дуже перспективним. Хто ж знав, що ці фінансисти будуть на кожному кроці. 

Закінчивши навчання в коледжі, Олег вступив на заочне відділення в університет податкової служби. Потім відслужив строкову службу в армії та повернувся до Лубен, де почав займатися класичним боксом. Тут і почалося знайомство із першим тренером — Станіславом Звягольським. Він і побачив у хлопцеві майбутнього чемпіона.

Олег Приймачов на міжнародному турнірі у Харкові

— Він сказав, що у мене є потенціал стати чемпіоном України. Про чемпіона світу тоді ще ніхто й не мріяв.

Паралельно Олег працював у податковій у Полтаві і займався спортом з тренером Русланом Кривушею. На роботі таке захоплення нового працівника підтримали.

— Друг порадив місце роботи у Полтаві, а Звягольський — тренера по тайському боксу. Отак це все і співпало. Уже минуло багато часу, а я інколи запитую себе як так могло все скластися. Кажуть випадково-не випадково. Мабуть, доля. 

Олег почав працювати оперуповноваженим. Робота була більше паперовою, офісною. Потім чоловіка перевели у спецпідрозділ. Тут були пріоритетними фізичні якості. 

— Начальник підтримував мене у спорті, відпускав на всі змагання та тренування. Головне завдання у спецпідрозділі — підтримувати гарну фізичну форму для виконання моїх функцій: затримання, супровід вантажів.

Уже два роки Олег не працює у податковій. Він живе та забезпечує родину спортом.

«Якби була можливість, я змінив би своє життя»

Олег Приймачов розповідає про дитинство у Засуллі й одразу згадує спорт. Якби була можливість повернутися назад, то він би точно змінив своє життя. 

— Так, я б змінив, якби була така можливість. Я раніше почав би займатися тайським і класичним боксом. Але Засулля вважається передмістям Лубен. Тому, коли у другому класі до нас прийшов тренер Андрій Загоруйко, і сказав, що триває набір у футбольну команду, я залюбки записався. 

Але якби у той час була секція боксу чи кікбоксингу, я б можливо, почав раніше займатися. Якби відмотати 5 років назад, і щоб я був у такій формі як зараз, то можливо, у мене було б більше можливостей. Але ще час є. 

Спорт — це помилка?

Ми обговорюємо кілька моментів у спорті, і Олег розповідає про ситуації, коли дійсно задавав собі питання, чи варто продовжувати спортивну кар’єру. Можливо, краще звернути увагу на звичайні професії, у яких не ризикуватимеш ні здоров’ям, ні вкладатимеш стільки сил. Але чи мала б тоді Полтавщина Чемпіона України та світу? 

— Звичайно такі думки були, але розставивши все по полицях розумієш, що потрібно рухатися далі, досягати результатів. Та й від кожної справи потрібно ще отримувати задоволення. У мене — це спорт. Якщо ви себе почуваєте комфортніше у цій роботі, то це дійсно те, що потрібно. Всі помиляються, але головне робити правильний висновок. Рухатися далі, а не зупинятися і опускати руки, коли щось не виходить.

Буквально вчора переглядав відео з перших занять зі своїм тренером. Звичайно зараз мені помітні якісь неправильні рухи, нюанси в техніці. Але ніхто нічому одразу не навчається і спочатку не ідеальний. Як дитина робить перші кроки, так само і в спорті.

Спорт — це швидкоплинна кар’єра. Професійно можна займатися приблизно до 35 років. Далі — ти неофіційно називаєшся «старцем». Здебільшого, вік не грає занадто великої ролі. Тут спрацьовує фактор фізичної можливості організму витримувати навантаження. Тому той, хто дійсно хоче пов’язати своє життя із професійним спортом — варто замислитися чи готові жертвувати чимось заради визнання та перемоги.

— Ніхто не думав, що зв’яжу своє життя професійно зі спортом. Але ось так сталося.

Про досягнення у спорті, родину та розвиток читайте у другій частині інтерв’ю.

Лада МИХАЙЛИК