92-річний екс-водій «Полтававодоканалу» про навчання на сапера та роботу в мирний час
Екс-«водоканалівець», полтавець Олександр Бондаренко, попри 92 роки, і досі у хорошій фізичній формі. Він розповів як навички їзди довкола Корпусного парку допомогли у виборі професії, про роботу шофером у повоєнній Німеччині та «Полтававодоканалі».
Початок — в першій частині.
Під час війни Олександр Бондаренко вчився на сапера в Ізюмі, де розміновував Сіверський-Донець. Берегами річки розташовувалися німецькі бліндажі, де противники розкладали їжу як пастку.
— До берега не можна було підходити через ризик замінування. Щоб зрозуміти, чи будівля вибухонебезпечна — кидали «кішку» — шматок телефонного шнура із гачками. Якщо підриву не було — там чисто. Тоді ми заходили і забирали продукти — їх мінували найчастіше. Одного разу загинули солдати, в тому числі й мій товариш і нас зняли з точки. Вирішили, що не довчилися, — згадує Олександр Дмитрович.
Військовий навчився водінню в Полтаві — вмів їздити довкола Корпусного саду. Навички знадобилися в автороті 159-го гвардійського артполку під звільненим Києвом. На «Форді-6» возив солдат на Західну Україну та до Польщі.
У німецькому місті Хокенкруг водія поранило осколком «фаустпатрону» в руку і ногу, його командира — в груди, лежав у госпіталі. Після демобілізації в 1946 році чоловік ще рік возив генерал-майора Загоруйко Німеччиною.
З дружиною Ларисою Шохіною, яку зустрів на водоканалі
Повернувшись до Полтави, він склав екзамен на водійське посвідчення. Працював в танковому училищі, звідки його доправили на воєнне будівництво на Сахаліні. Там, в Росії Олександр Дмитрович в потязі познайомився з майбутньою дружиною.
Родина переїхала до Полтави, де чоловік влаштувався механіком на автобазу «Укрсовтранс». Керівництво відправило Олександра на рік на збір врожаю в Казахстан, за що пообіцяло квартиру в центрі міста. Однак житло не надали, підприємство розформували, а водіїв передали в автобусний парк.
Пропрацювавши там до 60 років, він перейшов до «Полтававодоканалу». Його розподілили до відділу постачання, та за кілька місяців колишній військовий вже возив тодішнього директора Миколу П’ятака.
— Директор побачив, як я керую авто в ожеледицю, терміново треба було їхати до Києва, тож рішення про мій перехід на іншу машину було прийняте. Спочатку видали 401-й зелений «Москвич», потім директор наказав забрати з Москви таку ж модель білого кольору. Наступну, «Волгу» 3110 забирав з Сімферополя. У ній був телефон, що ловив в радіусі 50 кілометрів. Її хотіла забрати міська влада, тож машину навіть певний час ховали в гаражі, — посміхається ветеран.
Олександр Дмитрович
— Працював разом з Миколою Івановичем П’ятаком до 2000 року, гарна він був людина, — розповідає Олександр Дмитрович.
Але екс-«водоканалівець» ще до 83 років працював слюсарем-сантехніком в психоневрологічному диспансері.
Нині Олександр Бондаренко — на заслуженому відпочинку. У свої 92 роки він у хорошій фізичній формі та досі професійно водить машину.
