Полтавська художниця Нато Мікеладзе: «Завдяки мистецтву ви робите собі свято, або даруєте його комусь»

«Якщо не вивчити основи, неможливо грамотно спрощувати»

Хто такий художник?

— Поняття «художник» поєднує багато аспектів. Це може бути людина, яка не вміє малювати, але мислить, вигадує щось концептуальне і творить. Шукає нові шляхи, переосмислює. Художник говорить до глядача візуально, а інколи й звуком.

Раніше ви писали реалістичні полотна. Чому сьогодні звертаєтесь до декоративніших ілюстративних форм?

— Це виникло на підсвідомому рівні. Можливо, колись поєднаю реалістичну манеру живопису з чимось сучасним. Наразі бачу себе в такому стилі, хоча не знаю, як його назвати. На початку творчого шляху навчалася. В цей час маєш хоча б спробувати пізнати академічні ази, щоб можна було їх змінювати. І мати розуміння, від чого відмовляєшся. Якщо не вивчити основи, неможливо грамотно спрощувати.

Два роки тому ви розпочали діяльність як «NaSviato». Це бренд чи довготривалий проект?

— Я розвиваю «NaSviato» як бренд. Але можливо колись і він перестане існувати.

Над чим працювали на початку?

— «NaSviato» засновано з Святославом Келим-Золотайком. Почали з друку листівок. Потім розширили діяльність від поштових карток до оформлення інтер’єрів, від картин до розписів на стінах. Зараз намагаюся це впорядкувати і зупинитися на чомусь одному.

Чому така назва? 

— Na (Нато) і Sviato (Святослав) — поєднання імен засновників. Та зміст слів: ви купуєте картину на свято. Картина — це все, над чим працюємо.

— Завдяки мистецтву ви можете зробити собі свято, або подарувати його комусь. Це має бути приємна річ, яка приносить радість іншим.

«З клієнтами з-за кордону тільки починаю працювати, але продажі є»

Що припало найбільше до душі: брошки, елементи інтер’єру чи щось інше?

— Подобається працювати з речами, які використовуються в побуті або на одязі. Приємно знати, що твої твори не просто висять на стінах, а їх хтось бере з собою або використовує. Тому більше часу присвячую розписам. Намагаюсь рухатись, щоб переосмислити це все.

Звідки берете ідеї для прикрас?

— Для прикладу, серію підвісів розробила на основі своєї абстракції — взяла з неї частини. Поділила картину на різні елементи і їх вже розмалювала. За мотивами або точно як на полотні. Мені й самій подобаються такі прикраси.

Кого більше цікавлять ваші вироби: полтавців, жителів інших міст України чи можливо іноземців?

— Працюю переважно через соцмережі, особливо Instagram. Раніше все було заточене під полтавців, стосувалося подій в місті. Зараз географія змінюється: додалися Київ, Харків, Одеса. Але попит не відрізняється що в Полтаві, що поза її межами. З клієнтами з-за кордону тільки починаю працювати, але продажі є.

Передаєте у роботах історію, яку хотіли б донести до глядача, чи більше уваги приділяєте візуальному сприйняттю?

— Якщо це стосується брошок, то не хочу притягувати якусь концепцію за вуха. Це звичайна прикраса, виготовлена з фанери за моїм ескізом. 

— Можливо, у когось виникатиме асоціація з тим, що була традиція розписувати по дереву шкатулки, двері, скрині тощо. Бо в моїх роботах елементи техніки Петриківського розпису. Але це виникло несвідомо, з роками перейшло до мене. Потім вже сформувалося, як нове й моє.

«Квіти — моя зацікавленість і комерційний інтерес»

Ви часто зображаєте птахів і квіти. Звідки цікавість до цих образів?

— Люблю природу і надихаюся нею. Птахи завжди викликали захоплення, бо вміють літати, а ми — люди, — ні. Для них планета виглядає з іншого ракурсу. Можливо, тому птахи. Але більше на інтуїтивному рівні. 

— Щодо квітів — вони красиві. Люблю квіти й більшість їх любить. Тому це — моя зацікавленість і комерційний інтерес.

А як щодо котиків? Вони також дуже популярні?

— З ними не склалося. Це особисті вподобання. З точки зору художника — що і як краще стилізувати — цікавіші птахи і квіти. Особливо за кольорами. Немає жовтих чи синіх котів. Звичайно, можна такі зробити. Але це не дуже цікаво, бо повністю змінює їхню натуру.

— У птахів по-іншому: в переливах їхніх крил багато відтінків. Їх можна трансформувати: за силуетом, кольором.

Ви викладаєте в Луганському державному інституті культури і мистецтв. Як позначається ця робота на творчості?

— Коли працюєш зі студентами, дивишся на їхні ескізи, підказуєш, з’являються ідеї — нові думки, погляди. Це приємно і цікаво. 

Берете участь у виставках або проектах?

— У вересні минулого року в Міських Млинах під Полтавою проходив проект «Філософські етюди». Форматом він не схожий на звичний пленер. Це скоріше конкурс, де треба виконати роботу присвячену пам’яті Леоніда Сморжа (професор філософії, колекціонер опішненської кераміки — А.Т.). 

— Щодо виставок, раніше брала участь і в обласних, і в місцевих. Зараз сконцентрувалася на брошках і розписі. На виставки не вистачає часу. Хоча в місцевих інколи приймаю участь. 

— Виставки, що проводяться в Україні, не цікавлять. Не кажу про експозиції сучасного мистецтва в Jump-і (місцевого рівня) або в PinchukArtCentre — це інше. Ті, що від спілок або близько них, майже безперспективні. Не бачу сенсу в них.

Анастасія ТАРАНЕНКО