Розмір тексту

Координаторка проектів Театру Сучасного Діалогу Наталя Баранник: «Не всі звикли до такої подачі сьогоднішніх проблем»

Наталя Баранник дізналась про соціальний театр, коли переїхала до Полтави. Тепер координаторка проектів Театру Сучасного Діалогу, вона розповіла про кількамісячний процес створення вистави, новий проект про життя незрячих та ідею спробувати «колективне фінансування».

«Суть не лише у висвітленні проблеми, а у її обговоренні з глядачем»

О.Є.: Як виникла ідея створити соціальний театр у Полтаві?

Н.Б.: Ідея створення театру належить Ірині Гарець, драматургині та засновниці театральної лабораторії «ПолТеЛа». З 2011 року «ПолТеЛа» готувала підґрунтя для сучасної драматургії в Полтаві. Ініціативу підтримала голова Полтавської філії Суспільної служби України Ганна Кіященко. У 2015 році за підтримки DVV Internation був реалізований перший проект.

Ми ідентифікуємо себе як проектний соціальний театр та мистецький інструмент соціальних змін. Проектний, бо це більше ніж просто створення вистави, а наші плани можливо якісно реалізувати лише при наявності фінансування. Соціальний, бо вистави переважно у документальному та постдокументальному жанрах. 

Театр про те, що говорить суспільство (війна, любов, політика) та особливо про що мовчить (мова ворожнечі, дискримінація, булінг). Суть не лише у висвітленні проблеми, а у її обговоренні з глядачем. Обговорення — це майданчик, де «зріє» громадська позиція глядача, формується критичне мислення, незалежно від того чи він активно висловлює думку чи просто слухає «інші сторони правди». 

Наталія Баранник Наталя Баранник

О.Є.: Як проходить підготовка до вистави? 

Н.Б.: Це не звичний театр, де актори просто грають певні ролі. Це лабораторія, де досліджуються актуальні проблеми. Це спосіб дізнатися нове, де вивчаєш проблему з різних сторін, змінюєш відношення до неї та і взагалі світогляд.

Ми набираємо до 20 учасників. Це може бути хто завгодно, кому цікава тема проекту, але переважно беруть участь актори-аматори. 

Перед прем’єрою учасники два-три місяці вивчають тему разом з соціологами, психологами та експертами. Розглядаємо проблему з різних сторін, збираємо точки зору, спілкуємось з людьми, яких стосується проблема, беремо інтерв’ю. 

Паралельно відбувається навчання з акторської майстерності, вивчення нових видів документального театру, пошуку художніх форм. Для цього запрошуються фахівці з театральної сфери. 

Всі напрацювання стають матеріалом для вистави. Шляхом конкурсного відбору кількість учасників зменшується до необхідної, залежно від формату. Останній місяць перед прем’єрою йде робота над постановкою. Разом з драматургинею та режисером/кою. 

У цьому і полягає соціальний театр. Він про людей тут і зараз.

«Походити день із зав’язаними очима — це не все життя бути незрячим»

О.Є.: Над яким проектом працюєте зараз?

Н.Б.: «Наосліп» проект із незрячими людьми, результатом якого стане інклюзивна, імерсивна вистава про людину в міському просторі.

Суть імерсивності в тому, що вистава не має статитичної локації, дії відбуваються в динаміці. Глядач стає повноцінним учасником вистави і проходить особистий шлях, що підготовили для нього автори. 

Працюючи над темою, ми намагалися пережити відчуття людей з порушенням зору. Розуміємо, що походити день із зав’язаними очима — це не все життя бути незрячим. 

Ідея висвітлити цю тему: щоб актуалізувати проблеми перебування незрячих у міському просторі для більшої аудиторії, щоб ми піклувалися про комфортність міста для всіх. 

Друга ціль — наша спільна соціалізація. Щоб суспільство побачило тих, хто не має змоги фізично бачити їх. Задайтеся питанням: «Скільки ви за життя бачили незрячих?». І це не тому що їх немає, а тому що Полтава — не для них. Чи достатньо 32 метри тактильної плитки та 9 світлофорів із звуковими сигналами на все місто?

О.Є.: Коли плануєте прем’єру?

Н.Б.: Влітку. Зараз активно готуємось. Запросимо режисера, який працюватиме за символічну плату — ми його волонтерський проект, адже фінансування невелике.

О.Є.: Але ж існують краудфандингові платформи, результат використання яких представлений і у Полтаві?

Н.Б.: Так, ми знаємо про цю можливість. Тому вже подали проект на платформу ЗМІСТ. Маємо надію, що люди підтримають проект. Нещодавно до Полтави приїздив Влад Троїцький. Сподобалася його фраза: «Станьте господарями свого дому, а не його квартирантами, робіть щось для свого комфорту». 

Тож, доповню його: хочете, щоб у культурному середовищі Полтави відбувалися прогресивні зміни — підтримуйте їх. Зробіть свій внесок у проекти «День Вуличної Музики», «Зроби поезію помітною» і нарешті наш «Місто наосліп».

О.Є.: Чому у Полтаві так мало ваших вистав? Аудиторія не сприймає цей формат подачі інформації? 

Н.Б.: У Харкові та Києві є попит на театр такого формату. Там досить популярний документальний напрям. 

У Полтаві соціальний театр тільки починає розвиватися, адже не всі звикли до такої подачі сьогоднішніх проблем. Але тут уже є зацікавлена аудиторія. Це освічені люди, з активною життєвою позицією, які не бояться висловлювати думку стосовно певної проблеми.

Хочеться, щоб завдяки таким театральним майданчикам для обговорення важливих соціальних питань ми вчилися один у одного.

«Ми поважаємо глядача і вважаємо себе з ним на рівні»

О.Є.: Наскільки масштабно проводиться вистава? Це «Листопад» чи, наприклад, приміщення розміром зі шкільний клас?

Н.Б.: По-різному. Адже соціальний театр — не оксамитові сидіння чи статус актриси. Це театр, який може статися тут і зараз. Тому раді будь-яким майданчикам, де могли б зібратися, щоб висвітлити проблему на сцені, а потім обговорити її разом з глядачами. 

Коли робили виставу про переселенців ZLATOMISTO, зіграли на контрасті — показали умови життя та складні долі цих людей у «Подіумі». А от, наприклад, вистава «теорія великого фільтра» гармонійно виглядала на локаціях недобудованої будівлі, підвалах або у кабінеті історії. На цих майданчиках панувала атмосфера змін, яка доповнювала зміст вистави, адже вона — про злам стереотипів, переосмислення соціальних процесів, понять, історії, трансформацію.

О.Є.: Чи вирішується хоча б якось проблема, яку розкриваєте? Адже, напевно, вистави відвідують і представники влади.

Н.Б.: Був випадок, коли після вистави ми звернулися до представників місцевої влади з проханням залишитися для обговорення. І дали на роздуми п’ять хвилин. За цей час вони втекли. 

Щодо вирішення проблеми, глобально швидше за все не вирішується. Суть вистави у впливі на світогляд, ставлення людини до обраної теми. Дати привід та майданчик для громадського діалогу. Мабуть, з кожною наступною роботою ми намагатимемося збільшувати якісні результати, кооперуючись з іншими ГО, які ведуть суміжну з тематикою проекту діяльність.

Ольга ЄВТУШЕНКО, випускниця Школи сучасної журналістики

Третій сектор

Про проект

Редактор проекту:
Іван Чабан та Роман Повзик

136

Полтавщина:

Запропонувати тему