Координаторка проектів Театру Сучасного Діалогу Наталя Баранник: «Не всі звикли до такої подачі сьогоднішніх проблем»

«Суть не лише у висвітленні проблеми, а у її обговоренні з глядачем»

О.Є.: Як виникла ідея створити соціальний театр у Полтаві?

Н.Б.: Ідея створення театру належить Ірині Гарець, драматургині та засновниці театральної лабораторії «ПолТеЛа». З 2011 року «ПолТеЛа» готувала підґрунтя для сучасної драматургії в Полтаві. Ініціативу підтримала голова Полтавської філії Суспільної служби України Ганна Кіященко. У 2015 році за підтримки DVV Internation був реалізований перший проект.

Ми ідентифікуємо себе як проектний соціальний театр та мистецький інструмент соціальних змін. Проектний, бо це більше ніж просто створення вистави, а наші плани можливо якісно реалізувати лише при наявності фінансування. Соціальний, бо вистави переважно у документальному та постдокументальному жанрах. 

Театр про те, що говорить суспільство (війна, любов, політика) та особливо про що мовчить (мова ворожнечі, дискримінація, булінг). Суть не лише у висвітленні проблеми, а у її обговоренні з глядачем. Обговорення — це майданчик, де «зріє» громадська позиція глядача, формується критичне мислення, незалежно від того чи він активно висловлює думку чи просто слухає «інші сторони правди». 

Наталя Баранник

О.Є.: Як проходить підготовка до вистави? 

Н.Б.: Це не звичний театр, де актори просто грають певні ролі. Це лабораторія, де досліджуються актуальні проблеми. Це спосіб дізнатися нове, де вивчаєш проблему з різних сторін, змінюєш відношення до неї та і взагалі світогляд.

Ми набираємо до 20 учасників. Це може бути хто завгодно, кому цікава тема проекту, але переважно беруть участь актори-аматори. 

Перед прем’єрою учасники два-три місяці вивчають тему разом з соціологами, психологами та експертами. Розглядаємо проблему з різних сторін, збираємо точки зору, спілкуємось з людьми, яких стосується проблема, беремо інтерв’ю. 

Паралельно відбувається навчання з акторської майстерності, вивчення нових видів документального театру, пошуку художніх форм. Для цього запрошуються фахівці з театральної сфери. 

Всі напрацювання стають матеріалом для вистави. Шляхом конкурсного відбору кількість учасників зменшується до необхідної, залежно від формату. Останній місяць перед прем’єрою йде робота над постановкою. Разом з драматургинею та режисером/кою. 

У цьому і полягає соціальний театр. Він про людей тут і зараз.

«Походити день із зав’язаними очима — це не все життя бути незрячим»

О.Є.: Над яким проектом працюєте зараз?

Н.Б.: «Наосліп» проект із незрячими людьми, результатом якого стане інклюзивна, імерсивна вистава про людину в міському просторі.

Суть імерсивності в тому, що вистава не має статитичної локації, дії відбуваються в динаміці. Глядач стає повноцінним учасником вистави і проходить особистий шлях, що підготовили для нього автори. 

Працюючи над темою, ми намагалися пережити відчуття людей з порушенням зору. Розуміємо, що походити день із зав’язаними очима — це не все життя бути незрячим. 

Ідея висвітлити цю тему: щоб актуалізувати проблеми перебування незрячих у міському просторі для більшої аудиторії, щоб ми піклувалися про комфортність міста для всіх. 

Друга ціль — наша спільна соціалізація. Щоб суспільство побачило тих, хто не має змоги фізично бачити їх. Задайтеся питанням: «Скільки ви за життя бачили незрячих?». І це не тому що їх немає, а тому що Полтава — не для них. Чи достатньо 32 метри тактильної плитки та 9 світлофорів із звуковими сигналами на все місто?

О.Є.: Коли плануєте прем’єру?

Н.Б.: Влітку. Зараз активно готуємось. Запросимо режисера, який працюватиме за символічну плату — ми його волонтерський проект, адже фінансування невелике.

О.Є.: Але ж існують краудфандингові платформи, результат використання яких представлений і у Полтаві?

Н.Б.: Так, ми знаємо про цю можливість. Тому вже подали проект на платформу ЗМІСТ. Маємо надію, що люди підтримають проект. Нещодавно до Полтави приїздив Влад Троїцький. Сподобалася його фраза: «Станьте господарями свого дому, а не його квартирантами, робіть щось для свого комфорту». 

Тож, доповню його: хочете, щоб у культурному середовищі Полтави відбувалися прогресивні зміни — підтримуйте їх. Зробіть свій внесок у проекти «День Вуличної Музики», «Зроби поезію помітною» і нарешті наш «Місто наосліп».

О.Є.: Чому у Полтаві так мало ваших вистав? Аудиторія не сприймає цей формат подачі інформації? 

Н.Б.: У Харкові та Києві є попит на театр такого формату. Там досить популярний документальний напрям. 

У Полтаві соціальний театр тільки починає розвиватися, адже не всі звикли до такої подачі сьогоднішніх проблем. Але тут уже є зацікавлена аудиторія. Це освічені люди, з активною життєвою позицією, які не бояться висловлювати думку стосовно певної проблеми.

Хочеться, щоб завдяки таким театральним майданчикам для обговорення важливих соціальних питань ми вчилися один у одного.

«Ми поважаємо глядача і вважаємо себе з ним на рівні»

О.Є.: Наскільки масштабно проводиться вистава? Це «Листопад» чи, наприклад, приміщення розміром зі шкільний клас?

Н.Б.: По-різному. Адже соціальний театр — не оксамитові сидіння чи статус актриси. Це театр, який може статися тут і зараз. Тому раді будь-яким майданчикам, де могли б зібратися, щоб висвітлити проблему на сцені, а потім обговорити її разом з глядачами. 

Коли робили виставу про переселенців ZLATOMISTO, зіграли на контрасті — показали умови життя та складні долі цих людей у «Подіумі». А от, наприклад, вистава «теорія великого фільтра» гармонійно виглядала на локаціях недобудованої будівлі, підвалах або у кабінеті історії. На цих майданчиках панувала атмосфера змін, яка доповнювала зміст вистави, адже вона — про злам стереотипів, переосмислення соціальних процесів, понять, історії, трансформацію.

О.Є.: Чи вирішується хоча б якось проблема, яку розкриваєте? Адже, напевно, вистави відвідують і представники влади.

Н.Б.: Був випадок, коли після вистави ми звернулися до представників місцевої влади з проханням залишитися для обговорення. І дали на роздуми п’ять хвилин. За цей час вони втекли. 

Щодо вирішення проблеми, глобально швидше за все не вирішується. Суть вистави у впливі на світогляд, ставлення людини до обраної теми. Дати привід та майданчик для громадського діалогу. Мабуть, з кожною наступною роботою ми намагатимемося збільшувати якісні результати, кооперуючись з іншими ГО, які ведуть суміжну з тематикою проекту діяльність.

Ольга ЄВТУШЕНКО, випускниця Школи сучасної журналістики