Головний архітектор області Ірина Особік про відділ архітектури 44-го року, фортеці та замки у Полтаві і різнокольорову Круглу площу

— У Вас так багато різних папок, документів.... Навіть Вас ледь видно.

— Так... Не дивуйтеся — багато роботи, багато й документів. Це наш архів, який ми впорядковуємо. Ці папки тут не назавжди.

Я з розумінням киваю, й оглядаю кабінет приємного світло-зеленого кольору, у повітрі «запах історії» — старих, архівних документів.

Початок роботи відділу архітектури і післявоєнна відбудова Полтави

— Ірино Станіславівно, як почало своє «життя» управління архітектури?

— Це післявоєнна Полтава. Місто, як і інші міста, що пережили окупацію, розвалене: понівечені вогнем конструкції, випалені і зруйновані вибухами фасади, непролазні гори цегли та щебню. Саме тоді утворився архітектурний відділ. Зараз він переріс в управління і працює уже більше 70-ти років.

З чого почав свої «перші кроки» після війни відділ архітектури? Мабуть було багато роботи...

Вона обертається до стіни обличчям підіймає руку й показує мені документ, який висить наче портрет Президента. Його затвердив Виконавчий комітет Полтавської обласної Ради депутатів трудящих ще у 1944 році. Саме від тоді, під головуванням Лева Вайнгорта, свою роботу почав архітектурний відділ. Створення такого відділу вирішувало питання координації роботи з відновлення і відбудови міста та області.

Постанова про організацію обласного відділу архітектури

Лев Вайнгорт

— Як тільки Полтава звільнилася від фашистських загарбників постало питання про її відбудову. Тому було прийнято рішення про створення при облвиконкомі відділу в справах архітектури. І вже з 27 грудня 1944 року почалася тяжка робота. Після війни Полтава була розвалиною, а не перлиною як сьогодні.

Зараз, мабуть, немає такої людини в Полтаві, яка б не знала хто такий Лев Семенович Вайнгорт! Цю Людину з великої літери, яка була до безтями закохана в свою професію і в своє місто, яка повністю відновила ансамбль Круглої площі сьогодні згадують дедалі частіше. Зі своєю командою Лев Семенович проробив величезну роботу, при цьому у надскладних, повоєнних, умовах.

До речі, цікавий факт, на старовинних акварелях, позаминулого століття, будівлі ансамблю Круглої площі, були кольоровими. Наприклад, нинішній Кадетський корпус був червоного кольору з білим декором.

— У ті часи Полтавські дороги вкривала бруківка. Частина дороги у районі Подолу та вулиця Соборності в центральній частині міста досі вкриті нею. У чому її переваги? Адже, наприклад, у Львові й досі більша частина доріг — це бруківка.

— З точки зору архітектури і благоустрою міського середовища, його привабливості та естетичності, бруківка дуже доречна, проте вона не дуже практична з точки зору її експлуатації, в контексті автомобільного руху. Але є й плюси, наприклад, в тому, що це «вічна» дорога.

Кілька разів нас перебиває телефонний дзвінок.

Що таке бруківка? Це натуральний камінь, який «впаяно», «вбито» у товщу землі. От автомобілістам не зовсім приємно їздити по такій дорозі. Адже в автомобілі приходить у несправність ходова. Львівські водії це дуже добре розуміють. У нас, у Полтаві, навіть не така «кам’янка» як у Львові. У нас бруківка має виражену бугристу поверхню, і вона не зовсім прийнятна для поїздок на транспорті. Часто, на вулицях Полтави, можна побачити, коли на вуличках міста «сходить» асфальт, то з-під нього видніється ця бруківка. Її свого часу успішно використовували як підготовчий шар для асфальту.

— Чим переймався відділ архітектури протягом 40-х — 50-х років?

— Тоді архітектори опікувалися усім. Приймалися рішення щодо вигляду і планування міст, мікрорайонів, і так до окремих об’єктів, їх будівництва, реконструкції чи відновлення. Усе, що зараз ми бачимо — це плоди роботи тих часів. Зараз же поле нашої діяльності дещо змінилось. Ми працюємо над вирішенням загально-адміністративних проблем, займаємось, так би мовити, стратегічним розвитком регіонів.

Чим займається Управління архітектури Полтавської ОДА?

До кабінету увійшла співробітниця управління, Ірина Особік підписала й передала їй робочі документи. Я цікавлюся як вона очолила управління і що для неї архітектура. Після школи нинішній очільник управління вагалася, який професійний шлях обрати — до якого вишу вступати. Медичний, педагогічний та кооперативний інститути не приваблювали, а архітектура подобалася ще зі школи.

Працівники Управління містобудування і архітектури Полтавської ОДА

— Архітектура — це моє життя. Я отримую задоволення від своєї роботи, що може бути краще? На радіо, на ОДТРК «Лтава», мене запитували чи маю я якесь хобі? Моє хобі — це моя робота! Взагалі, якщо вдуматись, то мало хто може похвалитися роботою від якої отримує задоволення. А от мені в цьому дуже пощастило, я маю саме таку професію.

— Які зараз задачі покладені на плечі архітекторів, співробітників обласного управління містобудування та архітектури?

— Перше — це координація містобудівної діяльності по всій Полтавщині, починаючи зі схем планування районів області, закінчуючи генеральними планами окремих населених пунктів. Як продовження — це значимі об’єкти, які споруджуються як в області так і в нашому місті. В розвинених країнах світу будівельна галузь — це локомотив економіки. Адже вона тягне за собою цілу низку інших галузей, які отримують потужний поштовх до розвитку.

— Яка структура архітектурного Управління?

— У нас відбулася реорганізація, ми «укрупнилися» і стали потужним Департаментом (Департамент будівництва, містобудування і архітектури та ЖКГ), куди перейшли на баланс і автодороги. Це дуже добре, адже спростилася комунікація між підрозділами, аніж якби це були окремі структури. Зараз в Управлінні архітектури працює 10 чоловік. На жаль, співробітники не всі архітектори. І це системна проблема у всій державі. Ми, до речі, маємо вакантне місце головного спеціаліста на яке вже оголосили конкурс. Тому чекаємо усіх перспективних архітекторів.

— А Ви співпрацюєте з технічним університетом? Там є архітектурний відділ.

— Ми співпрацюємо з практикуючими архітекторами ПолтНТУ, які там викладають. Вони отримують замовлення від районів, міських і сільських громад, виготовляють генеральні плани населених пунктів. Щодо підбору кадрів ми поки що не співпрацювали, проте в планах така співпраця є. Відповідні підрозділи в районах та новостворених об’єднаних територіальних громадах відчувають величезну потребу саме в професійних, молодих і енергійних архітекторах.

У майбутньому в Управлінні хочуть зробити своєрідну ярмарку кадрів. Щоб роботодавці могли консультуватися та співпрацювати з майбутніми архітекторами на базі Управління.

— Яких архітекторів Ви взяли б на роботу? Якщо зважати, наприклад, що я молодий архітектор, щойно закінчила університет.

— Ми чекаємо креативних архітекторів, з ініціативами та свіжими, ідеями. Адже ми не тільки об’єктні архітектори, ми — містобудівельники, стратеги від архітектури. Найголовніше — небайдужість і бажання працювати. Ми навчимо та підкажемо усе, що необхідно. Але все ж таки бажано мати знання спеціальних програм проектування

Плани на майбутнє: «Територія Майдану» і міні-фортеці у Полтаві

— Чи плануєте створення туристичних місць у Полтаві і області?

— У нас є плани по створенню низки монументів, які б стосувалися персоналій не тільки у місті, а й в області та районних центрах. Також сьогодні вже розпочато роботу по створенню меморіала Жертвам голодомору, якого, наразі, немає ні в Полтаві, ні в районі. Плануємо і спорудження меморіалу захисникам Незалежності України від козацької доби до сьогоднішніх героїв, «І загиблим, і живим, і ненародженим». Найближчим часом планується створення «Території майдану» 2013-2014 років. Роботи розпочнуть уже цього року.

Початкова концепція проекту «Територія Майдану» від платформи CityLab

Ми наполягаємо на тому, що увіковічення пам’яті подій на Майдані і пам’яті Героїв Небесної Сотні повинно носити більш грандіозний характер, ніж просто окремий, хай навіть і найбільший в світі монумент. Це має бути «Шлях». Одиничний монумент — це профанація, применшення значення подій 2013-2014 років, і пам’яті полеглих Героїв. «Майдан» для українців — це глибоко ментальне поняття, це спосіб мислення і реагування на події, якими живе народ, як позитивні, так і негативні, вагоміше ніж просто слово, чи окрема подія. Тому і є бачення увіковічнити ці події не окремим об’єктом, а цілою низкою об’єктів, які б складались в певну «історію», «шлях». Одного пам’ятника замало, щоб пояснити прийдешнім поколінням глибинність цього поняття.

До речі, такі самі формати підтримали у провідних містах України, і в Києві, і у Львові. Це площина, яка не має ніяких вертикальних акцентів. Щоб людина не просто «прийшла, поклала квіти і пішла», а пройшла шлях Майдану.

На думку Ірини Особік місто повинно бути насиченим різними пам’ятниками, монументами, парковими та міськими скульптурами. Це надає місту привабливості.

Вона згадує про Одесу, пам’ятники Ільфу і Петрову, Утьосову, Сергію Уточкіну, Ісааку Бабелю, які «вписані» в міське середовище. Пам’ятник «тьоті Соні», до якої люди завзято йдуть фотографуватися, стоїть посеред торгових рядів «Привозу». Цінність таких співрозмірних з людиною скульптур в тому, що люди бачать не величезний монумент і його «п’яти», а мають можливість підійти, обійняти та постояти поруч.

Пам'ятник тьоті Соні у Одесі

— Такі невеличкі об’єкти-пам’ятники мають наситити кожну вулицю у місті, а не тільки центр Полтави, — додає Ірина Особік.

Чи маєте якісь проекти чи плани щодо такого урізноманітнення міста?

— У мене є ідея щодо розбудови лісопаркової зони «Гришкин-ліс» між мікрорайонами Сади і Половки, де розташовані ставки. Хотілося б там зробити мініатюрні копії-споруди фортець та замків України з яскраво вираженим рельєфом і виходом до води. Наприклад Білгород-Дністровська фортеця, яка стоїть на воді. Вона б чудово виглядала у Полтаві біля ставків. Такого парку, в якому були б зібрані всі такі об’єкти саме нашої історії, немає ніде в Україні. Ми можемо стати першими. І таких ідей може бути безліч!

Ірина Особік стверджує, що потрібно використовувати усі ресурси, які має Полтава. Наприклад Прирічковий парк сьогодні не використовується не те, що «на повну», а взагалі ніяк не використовується, якщо говорити про благоустрій і включення в систему рекреаційних об’єктів міста. За словами архітекторки паркову зону з виходом до річки можна зробити центром тяжіння не тільки для полтавців, а й для гостей міста, туристів. І це б давало немалий прибуток в бюджет Полтави.

Найкращих фахівців-архітекторів знаходять через архітектурні конкурси. Їх повинно бути багато і це — загальносвітова практика. Проте, на жаль, поки що таких конкурсів у Полтаві майже не проводять. Та у майбутньому, за словами Ірини Особік, планують запровадити практику проведення конкурсів для молодих, цілеспрямованих та завзятих архітекторів.

Лада МИХАЙЛИК