Автор проекту-переможця «Територія Майдану»: «Ми відчули підтримку обласної влади і сподіваємося на позитивний вердикт і вольове рішення»

На своїй сторінці у Facebook переможці конкурсу на найкращий проект перепланування площі перед будівлею Полтавської ОДА написали: «Прикро усвідомлювати, але ми як суспільство не вміємо домовлятись, приймати рішення і брати відповідальність».

Ми вирішили вислухати самого автора цієї ідеї Дмитра Козиренка.

— З чого все починалося? Чому вирішили взяти участь у конкурсі?

— Питання, брати чи не брати участь, навіть не стояло. Наша компанія складається з молодих архітекторів, і конкурс — це цікаво. Ще до його оголошення, ми почали розробляти для міста різні проекти. Нас ніхто не просив, робили їх за власною ініціативою. Наприклад, проект реновації Кадетського корпусу багатьох зацікавив. Всі знають, що він існує, але далі нічого не сталося.

— Як відбувалися етапи конкурсу?

— Не будемо називати це етапами, швидше невдалі спроби провести конкурс. До цього конкурсу, який ми виграли, було ще два конкурси. Перший — невдалий, тому що все було неорганізоване. Але ми в ньому взяли участь і отримали перше місце. Той конкурс закінчився нічим, бо не було ні чітко визначеної території проектування, ні якихось загальних вимог. Ми тоді запропонували реконструювати колишню площу Леніна, зробивши там сквер і увічнивши пам’ять героїв саме там.

Далі був другий конкурс, куди ми не пішли — не побачили сенсу. Останній — третій конкурс був досконало організований, дуже добре прописані умови. Там вже був нормальний фаховий склад журі. Якщо в першому складі були місцеві чиновники і лише кілька фахівців, то тут було журі вже всеукраїнського рівня. Запросили фахівців із Києва, зі Львова. У такому конкурсі вже було цікавіше брати участь.

— Якою все ж таки була ваша мотивація для участі у конкурсі?

— Ми зацікавлені, щоб у місті з’явилася якісна архітектура, якісні громадські простори. Якби участь брали інші достойні українські архітектурні бюро і перемогли вони, для нас би це також була перемога. Не як для команди проектантів, але як для жителів міста. Це змагання не за проект, а за якість простору. За таких умов наша перемога була б ще приємнішою.

— Як ставитеся до ситуації, яка зараз склалася навколо третього конкурсу? Як почуваєтеся через усі скарги й нарікання? 

— Якщо чесно, нашої вини тут небагато. Ми мали право подати проект, і його обрали переможцем. Якщо він комусь здається неідеальним, то не наша провина. Ми робили такий, який вважали за потрібне. Якби він не відповідав вимогам конкурсу, то питання б було до журі. Якщо є якісь претензії, мабуть, із цим потрібно розбиратися. Жодних підстав вважати, що конкурс відбувся якось нелегітимно — немає.

Пані Юлія Петушинська, яка зараз тягне цей протестний рух і найбільше обурюється, сама була членом журі. В неї була можливість впливати на результати конкурсного відбору. За півтора року цієї боротьби за не зрозуміло що жоден з наших опонентів не звернувся до нас, щоб сісти й конструктивно поговорити, що, де варто змінити. Хоча всі ми більш-менш знайомі. Жодної конкретної пропозиції за цей час. Це схоже на протест заради протесту.

— Яка позиція інших членів журі, і що говорить обласна влада?

— Є члени журі, які від початку відстоювали інший проект. Чому вони згодні з результатом і вважають його справедливим? Вони не нас підтримують, вони захищають свою роботу — переможця, визнають конкурс легітимним і засвідчують його дійсність.

Обласна влада, довго зважувала всі «за» і «проти». Звісно були певні вагання. Коли замовник конкурсу бачить, що з одного боку голоси й результати конкурсу, а з іншого виступають противники, то потрібен час на прийняття виваженого рішення. І рік потому область вирішує реалізувати цей проект, адже вагомих підстав відмовлятися від нього так і не знайшли. Серйозних проблем із проектом немає, нових пропозицій також не з’явилося. 

— Хто вас найбільше підтримав, виказував рішучу позицію?

— Перша пропозиція співпраці надійшла від директора Департаменту будівництва Полтавської ОДА Тимофія Голбана, хоча ми до цього навіть не були знайомі. Йому проект сподобався, він нас підтримав, розпитав про деталі. Обговорили, наскільки вдасться реалізувати цю ідею, і переконалися, що цілком можливо.

Тимофій Голбан

— Чи згодні Ви з тим, що саме представники «old school» судять молодих прогресивних фахівців, а не навпаки? Ніби йдуть реформи, декомунізація, а молодь досі мусить звітуватися, захищатися, відстоювати власну позицію перед суддями старої закалки. 

— Ми розуміли, що з цим проектом точно буде якийсь конфлікт поколінь. Коли ми пропонуємо абсолютно іншу містобудівну, архітектурну парадигму, до якої полтавці й фахівці старої школи не звикли. Це протирічить тому, що вони робили все життя. Зрозуміло, що так просто це не пройде. Фахівці, які звикли, що площа повинна мати чітке зонування: тут ми кладемо квіти, тут збираємося на мітинг, тут відпочиваємо, — вони не приймуть проект, який говорить, що це мультифункціональний простір.

Вони так сильно бояться, що за всі роки незалежності в Полтаві так і не з’явилося якісно нових пам’ятників, громадських просторів, конкурсів. Навіть численні регалії, ранги почесних і заслужених не надали цим фахівцям впевненості. А заважати — не створювати. Треба уміти вчасно усвідомити, що погляд навіть найдосвідченішого фахівця може бути давно замиленим, в той час як весь світ вже давно змінився

— На останній нараді по обговоренню проекту представник громадськості наполегливо пропонував ідею пам’ятної зони, де б періодично лунала пісня «Плине кача». Як вам ідея? 

— Тут два принципово різних підходи. В одному випадку ви можете створити імітацію цвинтаря в центрі міста з відповідною атмосферою, які передаватимуть трагізм тих подій. Але слід розуміти, що це місце буде автоматично пустим і мертвим.

Якщо хочете донести новому поколінню суть тих подій, не відлякуючи людей нав’язливою ідеологією, варто все робити в доступнішій формі. Не треба створювати якийсь важкий монумент із нав’язливою ідеологією, який височітиме над людьми. Він має бути серед людей. Їм це вкрай важко сприйняти. Але ми у своїх принципах і підходах орієнтуємося на приклади більш розвинених країн західного демократичного суспільства.

Звісно, наш підхід відрізняється від інших пропозицій перетворити частину міського простору на цвинтар. І навпаки, зрозумілі ненав’язливі форми зможуть пояснити ці ідеї навіть тим людям, які зараз не розуміє, що таке Майдан. Треба прийняти, що серед нас є ці люди. Не слід їх відгороджувати й говорити, що вони не наші, і ми не будемо нічого для них робити. Цей меморіал має бути для всіх і пояснювати ідею.

— Розкажіть про сам проект, які зміни довелося внести?

— Перемогла сама наша ідея, основою якої був штучний струмок протяжністю майже 300 м. Він розбитий на етапи, які відповідають подіям Революції Гідності. Все мало починатися з кубу, який наповнюється водою та символізує чашу терпіння українського народу. Чаша наповнюється, і з неї виливається вода, зливаючись в один потужний потік. Далі структура дна змушує воду збурюватися. Весь потік розбитий на відрізки, які передають в хронологічній послідовності всі події майдану через різні форми. Струмок закінчувався б такою символічною комою, що символізує незавершеність, продовження.

Наша концепція перемогла, але після конкурсу ми отримали деякі конструктивні зауваження до проекту від фахівців. Так, на одному малюнку ми схематично показали нерозривність цього струмка, насправді ж він у кількох місцях переривається і лише візуально зберігає свою цілістність за рахунок іншого типу мощення. При цьому площа не зменшується.

Не зважаючи на це, об’єкт має бути невитратним у функціонуванні. Тому що струмок — це електроенергія, це спеціальний склад хімії у воді, щоб вона не цвіла. Слід врахувати антивандальні заходи. Багато людей підтримали концепцію в цілому, але залишається складність із функціонуванням струмка взимку. Ще з’явився проект ЦНАПу, якого спочатку не було, і який дуже сильно впливає на наш проект.

Проект ЦНАПу біля Полтавської ОДА

Спільно з керівництвом області, враховуючи зауваження експертів, громадськості ми прийняли рішення від струмка в тому вигляді, який є зараз, відмовитися. Вже на цьому етапі ми повинні знайти йому розумну альтернативу, недорогу в своєму використанні, але не менш цікаву. Вона мусить відображати цю саму ідею «time line», яка передає хронологію згаданих подій. Площа має стати комфортним громадським простором, де основні критерії благоустрою — функціональність та довговічність.

— Коли буде готовий оновлений проект? І які будуть зміни?

— Роботу планували закінчити під Новий рік, але нам фактично заблокували роботу. Область, сумніваючись, чи продовжувати процес, заморозила фінансування, тому все затяглося. Сподіваємося невдовзі відновити роботу.

У нас були перемовини з головою Полтавської ОДА Валерієм Головком, і я не до кінця впевнений у кінцевому рішенні. Але ми відчули підтримку обласної влади і сподіваємося на позитивний вердикт і вольове рішення. Проект треба продовжувати, адже його підтримали полтавці.

За два місяці ми зробимо публічну презентацію вже оновленої ескізної пропозиції. Подамо її на розсуд депутатів і громадськості. Ми зберігаємо основні властивості громадського простору, ідеї «time line», через які маємо донести глибинну ідею подій Революції Гідності. Деталі поки що не розголошуємо.

— Якби все ж результати й цього конкурсу визнали недійсними, які б були ваші подальші дії? Чи вплинуло б це на ваше ставлення до подібних заходів? Взяли б у них участь?

— Насправді такі події дискредитують конкурсний підхід. В усьому цивілізованому світі вже давно використовують конкурси, щоб знайти найкращі архітектурні рішення для своїх міст. Там це працює. В Україні за 26 років фактично немає прикладів нормально реалізованих архітектурних конкурсів.

Якби ця спроба закінчилася нічим, у четвертому конкурсі, який тут хотіли організувати, ми б уже участі не брали. Серйозні проектанти, ніхто адекватний, хто поважає себе та свою справу — також. На фоні цієї історії — навіщо людям витрачати час на проект, який 90%, що не реалізується. Після кожного конкурсу щоразу знаходитимуться невдоволені.

Тому звісно, що цей напрямок, цю конкурсну традицію слід тільки підтримувати й розвивати. Тим більше, що конкурентний підхід дозволяє знайти дійсно найкраще рішення. Якби замість нас виграла дійсно достойна краща пропозиція, якби брали участь сильніші бюро, ми б були тільки раді. Тому що це наше місто. Якби досвідчені проектанти зробили кращий проект, від цього виграли б усі.

Прес-служба Полтавської ОДА