Головний архітектор області про проект «Територія Майдану»: «Якщо стоятиме окремий пам’ятник, дітям буде важко пояснити, що таке Майдан»

У листопаді 2016 журі Всеукраїнського відкритого архітектурно-художнього конкурсу «Територія Майдану» обрало переможця. Ним став проект «Відкритий парк» полтавської urban-платформи City Lab. Ідея включала дві складові:

• Зробити паркову зону ближчою до полтавців, перетворивши її на громадський простір;
• За допомогою струмка показати таймлайн майдану, коли одна подія змінює іншу. 

Це була вже третя спроба провести конкурс. Голосування за проекти проходило на кількох онлайн майданчиках: інтернет-виданні «Полтавщина» та сайті Управління культури ОДА. Скриньки для голосування також стояли у ТРЦ «Київ» та «Екватор». Тому кожен бажаючий міг висловити свою думку. Крім того, враховувалися висновки громадської експертної комісії по кожній роботі. Проект «Вікдкритий парк» набрав найбільшу кількість голосів — 1541. А наступний за ним «Дерево життя» на 221 голос менше. 

20 листопада минулого року Департамент будівництва, містобудування і архітектури та ЖКГ ОДА підписав договір з ФОП Козиренко. CityLab має розробити проект меморіального комплексу. Врахувавши зауваження, урбан-платформа відмовилася від ідеї струмка. Його замінять на інші рішення.

Але через тиск групи активістів фінансування призупинили. Ескіз готовий усього на 30%. Вчорашня нарада збиралася для того, щоб почути пропозиції від активістів, які активно критикували проект і прийти до спільного вирішення. Але вони так і не прозвучали. 

Начальник Управління містобудування і архітектури Ірина Особік розповіла про мету зібрання, враження від спілкування, та чи скористалася громадськість наданою можливістю.

— Пані Ірино, як ви оцнінюєте вчорашнє зібрання? 

— Бесіда, на жаль, видалася вкрай неконструктивною. Жодного аргументу, жодного реального факту порушення не навели. Виключно емоція однієї окремої людини — пані Юлії Петушинської. Мені було дивно слухати зауваження, адже вона як мисткиня, художниця на жоден з конкурсів не подала жодної пропозиції щодо увічнення пам’яті. На нарадах розповідає, як усе має бути, — тут вона все знає, але її роботи ніхто жодного разу не бачив.

Юлія Петушинська

— Так яка все ж таки позиція Юлії Петушинської? 

— Цілий рік намагаюся зрозуміти, проти чого пані Юлія чи за що, оскільки дуже багато всього було сказано, але не те, що конкретно вона хоче. Це виключно емоційна складова, коли кричать, що все не так, все неправильно. Бити себе в груди, що вона стояла на Майдані, ви не стояли — це не аргумент, на мою думку, це потік свідомості, а не конструктив.

— Як ви думаєте, до чого в кінці кінців призводять такі дії? 

— Такі дії збурюють спільноту. Водити за собою низку митців, які також не приймали ніякої участі в жодному з конкурсів. Уводити людей в оману, щоб вони себе також дискредитували, стоячи осторонь і вигукуючи, що все неправильно. Ми її запрошували, щоб почути бодай якийсь конструктив, налагодити якийсь діалог. Хоча цілий рік вона пише листи, звертається до апарату Президента, до Верховної ради... Були неодноразові спроби хоч мотив зрозуміти для початку. Але ж, бачите, як і раніше, ні до чого не дійшли.

— Яка мета цього зібрання та проекту «Територія Майдану» загалом? 

— Наша мета — змінити містобудівну ситуацію в Полтаві. Зараз Полтава всім відома як «город русского оружия». У нас є певні акценти, що символізують цю зброю. Для того, щоб змінити свідомість українців і почати виховувати нове покоління, ми повинні на противагу створити інші осередки вже української зброї, української слави, українського Майдану тощо.

— Зараз ви підтримуєте проект «Відкритий парк». Чим аргументуєте свою позицію? 

— Ми дуже довго сперечалися, який вигляд мусить мати пам’ятник Майдану. Дійшли висновку, що «Майдан» — це не події 2013-14 рр. «Майдан» — це взагалі питання глибоко ментальне для українців. І ми це маємо виховувати в людях. Маємо це доносити дітям, які народяться через кілька десятиліть. Якщо стоятиме якийсь окремий пам’ятник, їм буде важко пояснити, що таке «Майдан», що тоді відбувалося. А коли це буде глибинна ідея, корінням із землі, з роду українського, тоді це буде вагомо.

— Чому площа, а не окремий меморіал? 

— Треба всю площу задіяти, щоб була концепція. У нас є дуже гарний потужний містоутворюючий ансамбль Круглої площі зі згаданим вище пам’ятником Слави посередині. Він вирощений в ув’язці з містобудівною ідеєю, дуже грамотно розпланований, посаджений. Недостатньо просто поставити окремий пам’ятник. Це буде фальшування, применшення значення, дрібно і ні про що. Це також має бути місце, куди окремим людям буде зручно прийти, покласти квіти. Можливо, це те, чого вони прагнуть, але молодь не хоче класти квіти і плакати. Молодь хоче приходити і своїм життям наповнювати такі площі. Чому і хлопці ці виграли.

— Ви підтримували цей проект і під час проведення конкурсу? 

— Якщо бути чесною, то персонально моїм фаворитом був геть інший проект. Якщо підняти всі протоколи, обговорення Громадської ради, я найвищі оцінки ставила іншому проекту, який мені подобався. Але журі було дуже фахове. До нас приїздили люди із Харкова, зі Львова, з Києва. До речі, за проведення, конкурс отримав дуже високу оцінку.

— Ви вважаєте, що конкурс пройшов за правилами? 

Ви бачили, як щойно розповідали про якісь порушення. З названого, жоден пункт не є порушенням, і я їх не побачила. При цьому було десять круглих столів — прийди, вислови свою думку, донеси, поясни, щоб люди пристали або ні. Але сам Конкурс проведений за всіма правилами. Оскільки Конкурс був регіональний, то в його підготовці й проведенні брали участь Мінрегіонбуд, Міністерство культури України, Національна Спілка архітекторів. Всі умови й правила стосовно участі погоджувалися по всім, перерахованим вище інстанціям та Міністерством юстиції.

— Як проходив процес визначення переможця конкурсу? Чи були якісь нарікання? 

Це не просто пані Ільїна чи Особік, яка взагалі, на той момент, була звичайним архітектором, щось собі вирішила і зробила. Це довга процедура. В нас папери йшли на Київ, отримували висновки з Києва. Жоден юрист, навіть у Мінюсті не побачив процедурних порушень. Тобто порушенням зараз буде — скасувати результати об’єктивного конкурсу, проведеного за всіма правилами. Це навіть не порушення, а знецінення всієї тієї роботи, зневага до учасників.

— Активісти наполягають на проведенні четвертого конкурсу. Яка ваша думка стосовно цього? 

Навіть якщо переграти конкурс десять разів, щоразу знаходитиметься хтось, хто не згоден із проектом переможця. До речі, пані Юлія була й проти результатів другого конкурсу. Загалом, в усіх трьох конкурсах брали участь 20 команд. Деякі команди складалися з 5-10 фахівців, були й окремі митці. В середньому задіяні були близько сотні людей — інтелектуально, морально, нарешті матеріально. Вони вклали свій час, талант, ідеї, бачення, друкували свої роботи, привозили, виставляли й показували. Якщо зараз вважати третій конкурс як такий, який не завершився, і оголосимо 4-й — хто прийде на нього? Люди не захочуть брати участь, і я їх зрозумію. Такі забирання і перерозподіл медалей, як іноді в спорті, завжди негарно тхнуть.

Прес-служба Полтавської ОДА