«Persona grata»: Віталій Нікіпєлов

[Відео було видалено]

ВЕД.: 11:26 на студійному годиннику, субота, ранок, і в ефірі радіостанції «Ваша хвиля» проект «Персона грата». Проект, в який ми запрошуємо відомих, медійних людей, або людей, які нас якимось чином здивували і ми захотіли в них про щось розпитати більш докладно. Власне, сьогоднішнього нашого гостя в Полтаві і області знають і, сподіваюсь, і далеко за межами. Сьогодні у нас в гостях екс-чиновник, нині людина, яка має юридичну практику і купу різних захоплень, Віталій Юрійович Нікіпєлов. — Доброго ранку вам!

НІКІПЄЛОВ: Доброго ранку, Інно, доброго ранку, слухачі!

ВЕД.: Сідайте ближче до мікрофону, тому що ви сьогодні в нас основний доповідач, але я умовно кажу доповідач, тому що сьогодні ми будемо мінімум говорити про якісь надто серйозні речі, там політика, яку ви також любите і мали до неї відношення. Але я намагатимуся говорити з вами про речі, які, можливо. широкому загалу менш відомі, але від цього вони тільки втрачають в сенсі знання про вас, як про цікаву особистість. Віталію Юрійовичу, ви «засвітилися», скажемо так, на медійному небосхилі саме тоді, коли були чиновником міськвиконкому попередньої нашої влади, але ви були із таких чиновників, з якими журналісти з цікавістю спілкувалися, тому що бачили вас в різних іпостасях. Не лише у краватці з серйозним виразом обличчя на засіданнях, а й на відкриттях, особливо, виставок різних, презентаціях якихось різних проектів культурологічних, і що давало привід думати, що вам цей зріз життя також дуже цікавий, тому я хочу, щоб ми сьогодні про це поговорили. Але почати, мабуть, варто не з цього б ефір, а з того, як взагалі... звідки ви? Полтавець, де ви навчались, чому ви навчались, у кого навчались і для чого навчались?

НІКІПЄЛОВ: Я полтавець, я все своє свідоме життя прожив у Полтаві. Я народився у Києві, але я не вважаю себе киянином, оскільки практично років півтора мені було, коли батьки переїхали до Полтави. Тобто я вважаю себе корінним полтавцем. Я навчався у полтавській 30-ій школі, після закінчення її закінчив Харківський університет, в той час державний, сьогодні він має назву Національний університет імені Каразіна, за спеціальністю «Історія та суспільні науки». Другу вищу освіту я здобув в Київському Національному університеті імені Шевченка — «Правознавство». Ну стисло — так.

ВЕД.: Стисло так. Я нагадую, що номер нашого студійного телефону 562072, мене звуть Інна Якобенко, я забула представитись, я хотіла побільше, пошвидше почати говорити про нашого гостя. Якщо ви захочете поставити запитання, наш номер 562072, можете телефонувати і наш гість з радістю буде відповідати на ваші запитання. Закінчили ви школу, закінчили навчання, не було якогось такого бажання, ви така людина проєвропейського світогляду, мені так здається, не було бажання реалізувати свої уміння, знання і т.д. як це часто буває зараз, коли відкрилися шлюзи, 90-ті, можливості реалізувати за межами Полтави?

НІКІПЄЛОВ: До речі, практично, Полтава є найбільш улюбленим містом для мене у світі, є також майже рідним містом Харків, оскільки я там здобував освіту і жив там 7 років.

ВЕД.: Студенські роки, кажуть, такі найщемніщі...

НІКІПЄЛОВ: 5 років, коли навчався в університеті, і ще 2 роки після того жив, але більш ніж Полтава, мені не подобається жодне місто ні в Україні, ніде. Навіть столиця мені в чомусь, там є маса переваг, наприклад, з огляду на культурні можливості...

ВЕД.: Перспективи...

НІКІПЄЛОВ: Ну перспективи, ви маєте на увазі...

ВЕД.: Дозвілля і т.д...

НІКІПЄЛОВ: Да, в цьому сенсі так, але всі ці, або більшість цих переваг, вони нівелюються складнощами і часом, який ти витрачаєш на дорогу. Мені подобається Полтава, те, що практично все, що необхідно для життя людині, ну наприклад, мені, в Полтаві є. Але майже нема зайвого часу на пересування. Іноді теж буває щось подібне до великих міст, але все ж таки, на щастя, ми цих проблем ще не маємо.

ВЕД.: Сім’я, в якій ви народились, якою була, чим займались ваші батьки, що вони вам намагалися прищепити, які такі усталені цінності, які з дитинства у вас залишилися до цього часу?

НІКІПЄЛОВ: Ну скажемо, питання, таке воно ніби і просте, і стисле, а відповідь на нього може буть складна і достатньо довга. Батько мій був військовим, все життя відслужив в армії, мати працювала на підприємстві. Як на той час казали «служащая». Один з перших, мабуть, дитячих спогадів — це батьки мене навчали, що від того, що тобі добре, не має бути погано іншим. Скажемо, якщо стисло, формат нашої програми не думаю, що дозволяє розповідати дуже докладно. Я думаю, що це один із принципів, який на сьогодні є важливим.

ВЕД.: Віталію Юрійовичу, на момент, коли вам запропонували змінити трошечки формат своїх занять і стати чиновником. На той момент, яку ви посаду посідали, чим ви займались, чим ви заробляли гроші?

НІКІПЄЛОВ: Ну, скажемо, робота заступником міського голови, вона, звичайно, не взялася на голому місці. Тобто на той час я був вдруге депутатом Полтавської міської ради, вперше я обрався в 2002 році, від мажоритарного округу на Половках, вдруге обрався в 2006 році. І десь через півроку, вибори були навесні, а на посаду заступника міського голови я був призначений у вересні. Крім того, я займався громадською роботою, я був з 2004 по 2006 роки головою ради підприємців міста Полтави, займався в певній мірі підприємницькою діяльністю і, я думаю, що це мене привело на посаду заступника міського голови.

ВЕД.: Ви були кілька років чиновником у краватці, з планірками , п’ятихвилинками і т.д. Найяскравіші моменти оцього чиновницького життя, які однозначно ввійшли в вашу життєву палітру, життєвий актив, як такі сторінки, які, ви завдячуєте долі, що ви були на цьому місці в цей час і от ви навчилися тому, тому, тому, будучи в статусі міського голови?

НІКІПЄЛОВ: Якщо ви дозволите, я трохи ширше відповім на ваше запитання, тобто трохи за його межами за змістом. Оскільки я думав над питанням, що є таке щастя для людини, важливою складовою щастя є робота для чоловіка. Я думаю, що одна із найбільш важливих складових. І робота, щоб вона була складовою щастя, має бути важкою, але цікавою. Тому що легка робота ані подяки, ані грошей в жодному сенсі ніколи не принесе, а важка і монотонна робота може звести людину з розуму. І це добре описано в літературі, відомий майстер т. зв. виробничого роману А.Хейлі, і конвеєр у нього описаний...

ВЕД.: «Колеса»...

НІКІПЄЛОВ: Ну, найбільш це саме в романі «Колеса». Саме конвеєр, який зводить людину з розуму. Так от, робота заступника міського голови, вона достатньо важка, але різноманітна. Тобто це і робота з великим обсягом документів, і робота з людьми. І воно постійно перемежується. І якісь представницькі функції, якісь поїздки, зустрічі. Я багато людей, яких, не працюючи в виконкомі, не міг би знати. Я стояв поряд з такою відомою і значущою постаттю, нашим земляком, він не з Полтави, а з Новосанжарщини, Герой України, відомий поет Борис Олійник. Ну і багато таких людей, я не зможу зараз всі моменти перерахувати, але я думаю, що це дуже важливо було для мене як і професійного зростання. Якщо стисло сказати, то це люди: і прості люди, які приходили на особистий прийом, і якісь особливі люди, які щось зробили в своєму житті, від кого можна щось почерпнути...

ВЕД.: Зараз ви не в активному політичному житті, але залишаєтесь громадським діячем, ви намагаєтеся тримати в окулярі події, особливо в місті, які відбуваються, да. У нас біля міськвиконкому час від часу, принаймні якраз і вчора, штормить, підприємці приходять, намагаються з’ясувати істину, ну як кажуть, десь завжди посередині, да. З огляду на нові документи, нові закони, які приймаються, нещодавно прийнятий проект, який зараз обговорюється, податковий і т.д. Ви, як людина, яка займалась бізнесом, і очолювали підприємців і т.д., вважаєте, що це плюс у скарбничку для тих, хто хоче власними силами заробляти, бути там малим і середнім підприємцям, ця нова законодавча база, яку пропонують? Вона дасть можливість існувати.

НІКІПЄЛОВ: Зрозумів питання. Звичайно, підприємцям ніколи не було просто. Тобто підприємницька робота взагалі є із найбільш складних і за своїм змістом і за навантаженням. Перше, що підприємницька діяльність вимагає від людини універсальності знань. І з точки зору знання законів, і відповідальності за їх порушення є таке поняття в праві як презумпція. То є найбільш відома презумпція невинуватості, а стосовно підприємницької діяльності, є презумпція компетентності. Тобто якщо ти замаєшся цією діяльністю, то ти маєш знати і законодавство, і ті моменти, які можуть призвести до відповідальності за порушення його, і багато чого іншого. Тобто за необхідним рівнем універсальності підприємницька діяльність, вона, можливо, схожа з роботою міського голови або керівника держави. Хоча підприємець, він ніби на багато нижчому рівні, рівень відповідальності...

ВЕД.: ...унікальна маленька модель...

НІКІПЄЛОВ: Да, але це тільки здається, оскільки не є провиною підприємництва, що на сьогодні економічно підприємці... Тобто малий і середній бізнес не відіграє такої ролі в Україні, як мав би відігравати. Тому що це провина, скоріше, держави, але з точки зору соціальної давно малий та середній бізнес є одним із важливих складових суспільства. Оскільки, наприклад, у Полтаві майже третину всієї зайнятості створюють малі та середні підприємці. І це такий вступ теж за межами вашого питання. Так от, звичайно, що новий Податковий кодекс в певній мірі ускладнив роботу підприємництва і, скажемо так, обґрунтовано в суспільстві обговорюється, що податкове навантаження в значній мірі перекладено з плеч потужного, крупного бізнесу, на плечі малого та середнього. Це одне питання. Але в будь-яких правилах, в будь-яких умовах підприємці завжди знайдуть якийсь спосіб вийти. Тобто вони завжди... За часів незалежної України існувала і декларувалася політика розвитку і захисту підприємництва, підприємці завжди казали: нам не треба допомагати, ви не заважайте. Це одне питання. Друге питання, що стосується Полтави, то тут іще й інші моменти, чому підприємці приходять. Тобто це є кроки міської влади, які не завжди є обґрунтованими, не завжди виваженими, не завжди передбачуваними і не завжди зрозумілими підприємцям. І тому вони створюють вже на сьогодні значне соціальне напруження в Полтаві.

ВЕД.: Незабаром будуть вибори і вже багато організацій і т.д. на низькому старті різних і медійних організацій я маю на увазі, і особливо політичних, на низькому старті активної участі в цих виборах. Ви особисто плануєте взяти в них участь?

НІКІПЄЛОВ: В виборах в Верховну Раду України?

ВЕД.: Так.

НІКІПЄЛОВ: Ну, на сьогодні таких планів в мене немає. Я вважаю, що за рівнем досвіду, професійної підготовки, законодавча робота для мене цікава і я би змог цим займатись, але на сьогодні я скоріше не бачу можливості для себе реально брати участь в цих перегонах, тому що не зовсім зрозумілі правила гри. Але мені сьогодні здається, що правила гри створюються такі, щоб визначити заздалегідь переможців цих перегонів.

ВЕД.: Якщо грошей багато, то вони зрозумілі, правила гри, то ти можеш претендувати щось купити, зокрема місце десь у списках і т.д.

НІКІПЄЛОВ: Зрозуміло, да. Але розумієте, нам здається, що ми все придумали сьогодні, велосипед придумали, і все. Але все існує, скільки існує людина, стільки існують і ці проблеми, і ці питання. Ну, наприклад, те, про що ми думаємо сьогодні, воно відомо людству завжди. Ну, наприклад, відомий філософ Аристотель описував дуже багато речей, які сьогодні, нам здається, що ми вперше з ними столкнулися. Але давні греки це вже проходили.

ВЕД.: Проілюструйте.

НІКІПЄЛОВ: Ну, наприклад, стосовно того, хто має займатись державною управлінською роботою. Я буду цитувати на російській, щоб не бути співавтором перекладу, я не знаю давньогрецької. «Проявлять государственную власть правитель должен научиться, пройдя сам школу подчинения. Например, для того, чтобы быть стратегом, нужно послужить в строю». Ну, стратег в Древній Греції — це керівник піхоти. А стосовно того, що наскільки шкідливо для держави, коли посади коштують грошей, Аристотель це висловив досить стисло і зрозуміло: «Однако плохо, когда высшие должности могут покупаться за деньги. Такого рода закон ведет к тому, что государство ценится выше добродетели и все государство становится корыстолюбивым. Вполне естественно, что покупающие власть за деньги привыкают извлекать из нее прибыль». А ми думаємо, що ми вперше усе бачимо, як це відбувається. Коли ми продаємо свої голоси на виборах, а потім говоримо: «А шо ж воно так виходить, що ж у вас так погано?» То треба розуміти, коли ми продаємо голоси свої, що більше нічого ми не можемо від цих людей вимагати, тобто вони все зробили до того.

ВЕД.: Добре, якщо нема нічого нового, як кажуть, «под луной», да, і та сама система хабарництва, вона стара, як світ, і т.д. Запитання на засипку. Вам у статусі чиновника, державного діяча і т.д., в статусі заступника міського голови, коли-небудь пропонували хабар за рішення якесь позитивне якогось питання? Найбільша сума, яку вам пропонували? — уточнюю запитання.

НІКІПЄЛОВ: Цікаве питання. Ну, по-перше, ви, може, будете сміятися, знову вийду за межі вашого питання.

ВЕД.: Запросто, тільки говоріть, щоб ви повернулися потім.

НІКІПЄЛОВ: Я теж процитую, якщо ми не перевантажимо наших слухачів, відомого, ну фактично один із родоначальників сучасного європейського правового розуміння Ш.Монтеск’є, який жив і працював у Франції у 18 столітті «О подарках. В деспотических государствах существует обычай, согласно которому всякое обращение к высшему лицу или даже самим государям должно сопровождаться приношениями. Император Монголы не примет просьб от своих подданных, без какого-нибудь приношения с их стороны. Эти государи доходят до того, что за подарки продают свои милости. Так оно и должно быть в государстве, где нет граждан, где все убеждены, что высший не имеет никаких обязательств к низшему. В государстве, где люди думают, что единственная связь между ними состоит либо в карах, которые одни налагают на других, в государстве, где мало делается дел и где редко встречается надобность обращаться к высокопоставленному лицу с просьбами, и еще того реже, жалобами. В республике эти подарки ненавистны, потому что добродетель в них не нуждается. В монархии честь является более сильным двигателем, чем подарки, но в деспотическом государстве, где нет ни добродетели, ни чести, человека можно побудить к деятельности лишь жаждой на умножение его житейских удобств». Це свідчить про те, ну, питання корупції, хабарництва дуже важливе для нашого суспільства і неодноразово обговорювалося, і в цьому році прийнято черговий новий, достатньо ніби прогресивний...

ВЕД.: І головне, ключове слово тут — ніби...

НІКІПЄЛОВ: Да, «Про засади запобігання та протидії корупції». Але перше, про що треба говорити, що корупція існує і шкодить нашій державі та суспільству не тільки тому, що такі погані чиновники, хоча теж, звичайно, якщо вони ідуть тільки задля того, щоб займатися своїми справами, а не справами людей, то іншого результату і не буде. Але це і в нашому праворозумінні, якщо ми звикли, що простіше ніж знати і відстоювати свої права, — дати хабар, то інакше ж не буде. Треба мінятися всім. І тільки від однієї людини, це знизу доверху тобто. І Президент має відповідати за свої слова і дотримуватись неухильно закону, і Прем’єр-міністр, і міський голова, і проста людина. Тільки тоді апарат держави буде працювати ефективно. Скажемо так, корупція існує в усіх, практично, суспільствах і в усіх державах. Але ті суспільства, які ми на сьогодні вважаємо за приклад ефективних і сучасних, прогресивних, в них корупція відносно невеликий відсоток від суспільного спілкування, скажемо так. Як достатньо правильно сказати, оскільки Аристотель визначає політику, як найвищий вид державного спілкування задля досягнення людської користі. Саме головне, що мета політики — має бути суспільна користь. Якщо мета інша, то це не політика, це або злочин кримінальний, або адміністративне правопорушення, ну, або порушення суспільних моральних норм.

ВЕД.: ...Ну в дискусії про корупційні ці справи, коли якісь свої ганебні аргументи наводять деякі депутати з годинниками вартістю в столичну квартиру, то просто «пчелы против меду», більше нічого не скажеш, розумієте. Абсолютно не хочеться навіть сприймати...

НІКІПЄЛОВ: Так от, стосовно моєї практики. Іноді були дійсно такі ситуації, які доводили до сліз і сміху, коли дійсно прості люди за те, що прийшли на особистий прийом, намагались якийсь там подарунок... Ну це не тільки не потрібно, ну і неприємно було.

ВЕД.: Добре, я тепер хочу запропонувати, оскільки у нас не дуже багато часу залишається, якось про політику. Вона все одно вас наздожене, ви людина ще молода, активна, амбітна і громадський діяч, я думаю, все-одно в житті вам прийдеться багато цим займатись, я хочу поговорити про людське в людині, те, що не залежить від політичних вітрів, від зміни влади і т.д. От з чого, власне, я почала ефір: вас дуже часто бачать на якихось презентаціях, виставках, культурологічних заходах і т.д. Активне чи не активне культурне життя Полтави нинішньої, яким воно вам видається? У вас є можливість порівнювати зі столицею чи іншими містами за кордоном...

НІКІПЄЛОВ: Ну за кордоном я відносно не часто бував, а столиця — я теж бував частіше, коли навчався в Київському університеті імені Шевченка, перевагами столиці, на мій погляд, безумовно, в культурному сенсі, є наявність театру опери та балету, чого, звичайно, нема в Полтаві і Полтава не може його собі об’єктивно дозволити. Але після реконструкції, нарешті, відкрився наш театр, я вже одного разу побував з своїми синами, хоча для них це було випробування, ми ходили на концерт симфонічного оркестру. Ну вони витримали це випробування. Скажемо, в Полтаві дійсно є потужні колективи, які національного рівня. І взагалі полтавська земля, вона славна своїми митцями. Це один із важливих конкурентних переваг тієї чи території, чи громади, це престиж наш, і Полтави, і області, що стільки постатей національно відомих, всесвітньо відомих вийшли з Полтави та Полтавщини. Тут і на сьогодні працюють багато майстрів в усіх жанрах мистецтва. Я намагаюся бути в цьому сенсі освіченою людиною, ну, звичайно, на сьогодні такою ще об’єктивно не є. Я не настільки добре розуміюся в музиці, класичній, наприклад, якби мені хотілося, але є речі, які мені подобаються. Тобто і симфонічна музика, але не вся. Я намагаюся ходити на виставки полтавських митців — художників і в Галереї мистецтв, і в Художньому салоні. І багато хто із майстрів є моїми улюбленими. Скажемо, в Полтаві є достатньо багато можливостей для отримання задоволення від мистецтва.

ВЕД.: А ви голосуєте за свої культурологічні смаки гаманцем, ви придбаваєте якісь роботи місцевих художників? Чи поки тільки любуєтеся ними?

НІКІПЄЛОВ: Такий випадок був, ну щоб сказати...

ВЕД.: Що це системно...

НІКІПЄЛОВ: Да, що ... декілька разів таке було. Сказати, що я більш-менш постійно це роблю, я не можу.

ВЕД.: Ваша сім’я сьогодні?

НІКІПЄЛОВ: Ми з дружиною...

ВЕД.: І двоє синів, у вас хлопці, да? Якого вони віку: вони школярі, студенти?

НІКІПЄЛОВ: Да, школярі.

ВЕД.: Ви їхнє майбутнє з якою сферою діяльності...? Юриспруденція, наприклад, ви заробляєте саме гроші в цій сфері, юридичні послуги — ваша парафія, скажімо, але при тому, що у нас за останнє 10-річчя кожен вуз вважає за потрібне відкрити спеціалізацію юрист, правознавець і економіст, в нас, мені здається, їх стільки зараз, що просто не знаєш куди їх дівати. Працевлаштування потім проблема, а не отримання диплома.

НІКІПЄЛОВ: Да, на жаль, цим людям, які платили немалі кошти за отримання цих дипломів, не розповіли, що в Україні існує в галузі права дискримінація дипломів, не всі дипломи сприймаються в правознавстві як дійсно юридична освіта. Є жартівливий вислів, там, юристи-танцюристи... Але дійсно питання цікаве і така теж жартівлива була історія. Менший син Ярослав. Тоді йому було років 5 чи 6. Я ж його питаю: ким ти хочеш стати? Тоді я був депутатом міської ради. Він сказав: «Я подумаю». Наступного дня каже: «Ммабуть, буду, як ти, депутатом». Але пройшов певний час і в нас от є добра знайома, вона теж була героєм вашої програми, Олена Шуліка, і вона зробила йому екскурсію там в ресторані, де на кухні роблять піцу. І він приймав певну участь... ну, він думав, що взагалі він її зробив.

ВЕД.: ?

НІКІПЄЛОВ: І після того він сказав, що його мета — це бути поваром у піцерії.

ВЕД.: Зрозуміло. Але нічого, може, трохи заземленіше, але це не значить з огляду на те, що відбувається...

НІКІПЄЛОВ: І поряд з цим для нього померкло депутатство.

ВЕД.: Не витримало конкуренції, так? Тому що поганих депутатів багато, а хороших «піцорів» мало. А коли випадає вільна хвилина, ви часто витрачаєте час на те, щоб почитати? Якщо так, то що ви берете насамперед у руки, які літературні речі?

НІКІПЄЛОВ: Ну, теж не так часто, як би хотілося, як потрібно. Взагалі, я вважаю, що людині треба читати кожного дня. Ілюстрація того, що все в житті відносно, є те, що коли іноді здається , коли стикаєшся з молоддю, що молодь сучасна взагалі не читає. От, скажемо, люди стали менше читати усі — від молоді, до людей старшого віку, — деякі люди. які раніше читали, сьогодні майже цього не роблять, оскільки...

ВЕД.: Оскільки вони слухають оце все в навушниках.

НІКІПЄЛОВ: І цього не роблять вони. Ми дивимося ТБ, яке взагалі на сьогоднішній день 85% інформації не є корисною, а навіть шкідливою. А іноді стикаєшся з людьми молодого, молодшого віку, в порівнянні з якими то моя освіченість... я вважаю, відчуваю себе не настільки освіченою людиною. Тобто це, звичайно, відносно. Намагаюся читати кожного дня, але читаю не кожного, іноді буває, що вже нема сприйняття. Читаю достатньо багато книг і це не є питанням, яким можна пишатися, що в мене достатньо багато... Того ж Аристотеля я читаю більше року.

ВЕД.: Коли є бажання саме його почитати...

НІКІПЄЛОВ: Да, да, я повертаюся, читаю якісь більш складні, якісь більш легкі книги. Нещодавно серед достатньої літератури такої для відпочинку й задоволення я декілька робіт французького, на сьогоднішній день відомого автора, Ф.Бегбедера прочитав...

ВЕД.: «99 франков»...

НІКІПЄЛОВ: Це треба знати. Чому я зацікавився саме ним, тому що раніше я читав Пєлєвіна і вони десь споріднені автори.

ВЕД.: Ну да, варіант французький...

НІКІПЄЛОВ: Ну, оця література, скажем, що Пєлєвін, що Бегбедер, вона показує, хоч за змістом і за сюжетом, можливо, окрім як бредом, його важко чимось назвати, іноді реальне життя більш безглузде буває, ніж вимисел автора.

ВЕД.: Ну це сучасні, був Кафка з «Потоком свідомості», сучасний потік свідомості з усім розмаїттям непередбачуваного нашого життя. В нас зовсім мало залишається часу, всього 5 хвилин, тому кілька традиційних стандартних запитань, які я ставлю всім нашим гостям. Ким прагне бути ваш молодший син, ми з’ясували. Ким ви мріяли дитинстві стати, коли будете дорослим?

НІКІПЄЛОВ: Ви знаєте, такої мети якоїсь зрозумілої від самого початку, з раннього дитинства, тобто захоплення дитячі були різні — і доктором, і космонавтом. Ну, космонавти під час мого дитинства, вони були героями, мабуть, найбільш поважними в суспільстві. Більшу частину більш свідомого дитинства я хотів наслідувати професію батька стати військовим, але після повернення з лав Збройних Сил, мій старший брат мене відмовив від цього. Він сказав: знаєш що, ти, мабуть, сходи в армію, послужи 2 роки, якщо...

ВЕД.: Подивись...

НІКІПЄЛОВ: ...після того ти захочеш стати військовим, то це дійсно твоє. Якось воно так не склалося.

ВЕД.: Розсосалося... Рейтинг власного життєвого успіху, я розумію, що ви ще дуже молода людина і ще дуже багато попереду всього, але на даний момент рейтинг власного життєвого успіху за 10-бальною шкалою, у скільки балів оцінюєте?

НІКІПЄЛОВ: Успіх — це питання...

ВЕД.: Відносне, я розумію... Але із громадья, яке ви собі планували, і чого вдалося досягти, от на скільки балів ви собі оціните ваш успіх?

НІКІПЄЛОВ: Відносне, да. Ну, трохи ви, може , спрощуєте критерії. Взагалі я себе вважаю ну, практично щасливою людиною. Тобто в мене живі батьки, в мене здорові діти, я щось вмію і якусь маю роботу, яка мені цікава і мене оцінюють люди. Оце найбільш важливі речі у житті. Тобто, коли мене питають «Як справи?» — мені подобається фраза з загальновідомого радянського фільму «Формула любви» Михайла Захарова, режисера. Броневой грає там лікаря. Коли стався напад на графа Каліостро, всі коло нього бігають, ой йому погано, йому погано, Бронєвой каже: «Йому добре, живий — все добре». Я от так кажу.

ВЕД.: Ви будете перший в історії цієї передачі, який «долго изворачивался, но ушел от ответа». Тому останнє, вже точно, запитання, я завжди прошу розповісти пристойний анекдот або притчу наших гостей.

НІКІПЄЛОВ: Ну з анекдотами теж складно визначити, який. Тобто анекдот, який підходе до...

ВЕД.: Ситуації...

НІКІПЄЛОВ: Да, ситуації. Ну, скажемо так, загальне зараз відоме захоплення соціальними мережами, і це нова реальність, яка сьогодні існує і іноді більш впливова, ніж дійсна реальність. До речі, від вас пропозицію прийняти участь в програмі я отримав через соціальну мережу і я завдячую їй. Так от, анекдот дуже стислий. «Доктор. Якщо ви вилікуєте мене від інтернет-залежності, я вас добавлю в друзі в «Однокласниках».

ВЕД.: Зрозуміло. Отже, а сьогодні другом передачі «Персона грата» радіостанції «Ваша хвиля» і надалі сайту інтернет-видання «Полтавщина», який співпрацює з нами у цьому проекті, був Віталій Юрійович, хоча він не любить по батькові звертання, оскільки ще молодий, Нікіпєлов. Я, дякую вам за те, що відірвали шматок часу суботнього і подарували його нашим слухачам.

НІКІПЄЛОВ: Я отримав надзвичайне задоволення.

ВЕД: Дякую. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами, але не прощається радіо «Ваша хвиля».