«Persona grata»: Іван Гончаренко

[Відео було видалено]

ВЕД: 11:20 на студійному годиннику. Доброго ранку. Перед мікрофоном ведуча Інна Якобенко, а в обласному радіоефірі радіостанції «Ваша хвиля» традиційна суботня передача «Персона грата». Сьогодні у нас в гостях педагог-новатор, заслужений працівник освіти України, дійсний член Міжнародної академії біоенерготехнологій, людина, чиє ім’я занесене до Золотого фонду нації — Іван Дмитрович Гончаренко. Доброго ранку вам!

ГОНЧАРЕНКО: Доброго ранку.

ВЕД: Іване Дмитровичу, із ваших регалій офіційних я все назвала?

ГОНЧАРЕНКО: Ще є доктор філософії із організацій систем і інші там регалії, але це неважливо.

ВЕД: Ви педагог-новатор і взагалі людина, яка дуже швидко «рухається» у цьому житті, людина високого темпоритму. Тому не новина, що щоразу додаються якісь нові «зарубки» на вашій біографії, які свідчать про нові напрямки руху, розвитку особистісного і тих колективів, які на даний момент стоять за вами. Зараз ви директор Полтавської загальноосвітньої школи № 13?

ГОНЧАРЕНКО: Так.

ВЕД: Але починалась ваша професійна біографія не з 13-ої школи. Я взагалі хочу для початку розпитати: де ви народилися, хто ваша родина, чим займалися ваші батьки і, власне, хто вас направив саме у педагогіку, був вирішальним у вашому життєвому виборі?

ГОНЧАРЕНКО: Народився я в Хорольському районі, вірніше, біля Хорола, на окраїні єсть там таке село Вишняки. От я народився в сім’ї, де батько був завідуючим складом, мати працювала на фабриці господарських товарів, звичайна робітниця. Ось там пройшли мої дитячі роки. Закінчив 3-ю Хорольську школу, яка називалась середня школа № 3 імені Героя Радянського Союзу Леуцького. Теж захоплювався різними речами. У 14 років, оскільки я захоплювався фізикою, прочитав книжку одесита Карцева (це не той Карцев, не гуморист, а вчений, педагог) «Приключения великих уравнений». Там мова йшла про магнітне поле, рівняння Максвела, тобто фізика, якою я займаюсь все життя. Але, між іншим, там говорилось про магніти, про вплив магнітів на психіку і розповідалось про Франца Антона Мексмера — це австрійський був такий вчений і гіпнотизер. І от мене, як дитину, зацікавило: а як же це робиться, а чи можу я це освоїти? Через рік я теж вмів це робити. Тобто, це був перший такий крок. Потім інші речі ми робили. Мене цікавило радіо і телебачення, тому я багато років був юним диктором на Хорольському радіо. Це було досить давно. Потім вів комсомольські радіопередачі і т. д. Тобто, в моєму житті теж було присутнє радіо, тому сьогодні не дивно, що я на радіо. А потім все життя, так склалося, мене ніхто до цього не спонукав, мрія була — стати педагогом. І я ним став.

ВЕД: Ви вступили до Полтавського педагогічного інституту?

ГОНЧАРЕНКО: Він тоді ще називався Полтавський педагогічний інститут імені Короленка. Я закінчив фізико-математичний факультет і, відповідно, працював деякий час. Потім побачив, що мені все-таки потрібні знання іноземних мов, і я тоді вже далі продовжував навчання на стаціонарних курсах іноземних мов у Московському державному педагогічному інституті ім. Леніна. І там досить швидко і ефективно навчався. До речі, там потрібні були вже мої знання, певним чином ті, що я освоїв по гіпнозу. Чому? Тому, що там вчили сугестивним методом.

ВЕД: Навіюванням?

ГОНЧАРЕНКО: Навіюванням, так. Це досить цікаво було. Я подивився, наскільки це ефективно було, але я не просто навчався, через півтора місяця я там став кращим студентом. Але справа не в тому, я не говорю це для того, щоб похвастатись. Справа в тому, що я побачив, що там можна ще дещо удосконалити і на собі все перевірити. І перевіряв все на собі, те, що я вводив якісь новації, я перевірив на собі і це дало досить гарний результат. Зараз я вільно володію французькою мовою, ну, і навчаючись в США (вже пізніше було) здавав екзамени вже англійською мовою. Що це дає? Це дає можливість читати ту літературу, яка в більшості, на жаль, недоступна. Коли я вперше, працюючи за кордоном, зайшов в лібрері, це книжковий магазин так називається, хоч слово схоже на англійське лайбрері — бібліотека, але тут слова-то схожі, але значення зовсім інше. І коли подивився скільки там літератури! Прекрасної літератури! Я подумав: це ж ніколи не буде перекладено, тобто ми втрачаємо за рахунок того, що ми цю літературу не отримуємо. Та зараз і в Полтаві неможливо прочитати, можливо через інтернет. Я, коли буваю за кордоном, там купую літературу, в Києві купую, але ж в Полтаві таких магазинів немає. Я так розумію, що їх немає, тому що людей, мабуть, мало дуже, цих потенційних споживачів мало. А літератури дуже багато. Ось, наприклад, те, що в 13 школі є, це результат в багатьох випадках того, що я читаю, скажемо, англійською і французькою мовами. Чому? Тому що, наприклад, в нас є потокове телебачення. Якщо наша «Лтава» транслює телебачення тільки на Полтавську область, то 13-та школа, звичайно, загальноосвітня, вона транслює потокове відео, відеопоток, на весь світ. Чому? Опис цього всього у нас не знайдеш. У нас воно є, але воно, скажімо, за трьома замками закрито. І ніхто не розповідає, як це зробити. А скажімо, французькою мовою у французів там відкрито все, там розповідається, даються приклади. Правда, коли я переніс в 13-ю школу, то це почало діяти погано. У французів гарно діє — в нас погано, тому, що мережі інші, швидкості інші, тому приблизно з рік треба було попрацювати, підібрати параметри. У нас зараз, будь ласка, люба передача, вона включається хоть дві години, хоть три, ви її тільки запустили, вона йде без всякої загрузки весь час, транслюється і йде. Потім ми вже почали використовувати і використовуємо це в навчально-виховному процесі, адже ми записуємо уроки. Це особливо ми використовуємо часто, коли карантини, а вони в останні роки такі часті стали... До речі, я хочу сказати, що у нас захворюваність дітей одна з найнижчих у Полтаві.

ВЕД: Профілактикою займаєтесь?

ГОНЧАРЕНКО: По-перше, чим ми займаємось? Є така проста річ, скажімо, яка використовується в лікарнях — це використання ртутнокварцевих ламп, які випромінюють ультрафіолетове випромінювання і воно діє на багато мікроорганізмів, воно їх убиває. Є відповідні формули, є розрахунки, скільки треба освітлювати, яка потрібна потужність ламп і т. д. Так от, скажімо, це використовують і в деяких дитячих садочках і в деяких школах використовується, але це безсистемно. Чому? Тому що, уявіть собі, якщо по нормативам, як це потрібно робити? Треба включити ртутнокварцеву лампу, а де в цей час діти повинні бути, так? Далі, потім треба провітрити десь з годинку, зробити вологе прибирання і лише тільки потім можна запускати туди дітей. Тому у нас все це робить комп’ютерна система, тобто, це не один комп’ютер, це ціла система, яка виконує дії, тобто, по формулах це було десь близько 2-х годин, щоб знищити всі бактерії, які є в класі. Але почали пропадати квіти. Справа в тому, що ультрафіолетове випромінювання, як показав дослід, воно погано діє на квіти, тому що пече їх, пропалює і тому прийшлось зменшити до години. При годині це більш-менш нормально. І тому кожен день, крім неділі, комп’ютерна система включає з 5 до 6-ї години цілу систему ртутнокварцевих ламп, які стоять по класах, потім з 6-ї до 7-ї години це все стоїть замкнено, закрито. На 7-му годину приходять, згідно з наказом, прибиральниці, вони відкривають вікна, провітрюють класи і роблять вологе прибирання. І тому, коли приходить дитина на 8 годин, вона заходе в провітрений, відкварцований клас. І це робиться щоденно, вже кілька років підряд. Тобто система діє і це дає гарні результати. Причому, ми проводили експерименти і провіряла міська санітарно-педагогічна служба, то результат вражаючий: в 6-7 разів захворюваність менша, вдумайтесь, не на 6-7%, а в 6-7 разів. Не по місту, а по школі: якщо взяти в класі, де немає, і відповідний клас, де є, тому що не було можливості одразу у всіх класах поставити лампи. І ще в нас є класи, в яких це потрібно робити. При цьому стало зрозумілим, де діти заражаються, тому що, як правило, найчастіше вважають, що в їдальні. Нічого подібного. От коли в нас була лише частина ламп, діти одні й ті самі — вони ходять в їдальню, вони спілкуються у коридорах, але хворіють там частіше, де немає ртутнокварцевих ламп. А чому, виникає питання? Тому що у кожної людини є імунітет, в тому числі і в дитини. Якщо там кілька бактерій, організм з ними може поборотись, але якщо концентрація збільшується, а в класах, де сидить на 48 квадратних метрів 30 чоловік, відповідна концентрація бактерій, якщо їх не вбивати, не регулювати, то, відповідно, буде захворюваність висока, в 6-7 разів вища — це надзвичайно великий показник. Ви знаєте у нас, по Полтаві, є школи і в другу зміну, і в нас є друга зміна. Вона нікому не подобається і нам не подобається.

ВЕД: Але я знаю, що ви оптимізували процес, скоротивши у часі другу зміну.

ГОНЧАРЕНКО: Ми її оптимізували, використовуючи комп’ютерну програму, яку я розробив. Ця програма унікальна в тому плані, що вона виконує надзвичайно багато функцій. І от удалося трішечки зменшити 2-гу зміну: якщо раніше ми починали з 14-ої години, то в цьому році ми вже працювали з 12-ї години.

ВЕД: За рахунок тих класів, які в цей час на уроках фізкультури, праці, музики, інформатики? Тобто, не пустують приміщення?

ГОНЧАРЕНКО: Не пустують. Але все рівно проблема остається: на другій зміні захворюваність вища. Чому? А в нас же ось прийшла перша зміна. Якби в нас була можливість 3-4 години прокварцувати, провітрити, тоді б була. Тому, взагалі, я все роблю, щоб поступово зменшити кількість учнів в школі, довести до нормативного рівня, щоб була все таки одна зміна. Тому, що це здоров’я дітей.

ВЕД: Хочу повернутися в часі назад і запитати про таке. Ви очолювали 1-й ліцей Полтави, його традиційно вважають топовим навчальним закладом і ви багато років поспіль цим навчальним закладом керували. А потім кудись зникли. Сказали, що ви поїхали на Північ.

ГОНЧАРЕНКО: Я їздив на Північ, я в своєму житті багато їздив. Думаю, що правильно робив, тобто, коли я розповідаю якусь тему з фізики, я знаю, що туман буває не тільки із крапельок води, а ще буває з кристаликів льоду.

ВЕД: Бо ви це бачили?

ГОНЧАРЕНКО: Я це бачив своїми очима. І знаю, при яких умовах це буває. Я знаю, що таке ночувати при мінус 52 градуси у тайзі. Це що стосується Крайньої Півночі. Що стосується Африки, я знаю, як це стояти перед коброю, яка перед тобою і ніде нікого немає, і в тебе немає ніякої сироватки, і ніхто тебе не спасе, якщо ти не спасеш сам себе. Це надзвичайно сильні відчуття, які потім все життя пам’ятаєш.

ВЕД: А як ви потрапили, наприклад, до тієї ж Африки?

ГОНЧАРЕНКО: До Африки я потрапив, як раніше всі — пройшов відповідний відбір, пройшов відповідне навчання, оскільки я був відмінником, то був одним із перших, які були направлені на роботу.

ВЕД: Що ви робили в Африці?

ГОНЧАРЕНКО: Викладав фізику французькою мовою у ліцеї, який називався ліцей Червоного прапора. Безумовно, коли їдеш за кордон, тебе готують. Готували добре, я повинен сказати. Ми вчили не тільки нашу фізику, а вчили їхню фізику. Справа в тому, що ряд понять в фізиці нашій і в фізиці їхній відрізняється. Наприклад, якщо взяти саме звичайне таке поняття «густина». Поняття густини в французькій і в нашій школі — абсолютно різне. Якщо взяти «вагу» — ну, здавалось би, куди простіше, ну вага воно ж важить кругом однаково. Але справа в тому, що ні, не зовсім одне й те саме. Якщо у нас вага — це сила, з якою тіло діє на опору або підвіс, то у них такого зовсім немає. Як у них пояснюється вага? Ось так: є тіло, на нього діє об’ємна сила тяжіння. Об’ємна сила, тому, що по всьому об’єму прикладено до кожного атома, до кожної молекули силу, а от рівнодійна цих сил, вона прикладена до однієї точки, яка називається центром ваги. І це буде вага. Відповідно і задачки по-іншому розв’язуються. У нас дуже багато є невідповідностей в науках між тим, що учать в Європі і у нас, в тій же фізиці.

ВЕД: Але от кажуть, що плюс їхніх педагогічних процесів у тому, що в них знання подаються у більш прикладному сенсі...

ГОНЧАРЕНКО: Ви знаєте, я б так не сказав. От, наприклад, те, що до нас, в 13-ю школу, дуже багато приїжджають іноземців, і навіть запрошують мене в США читати лекції. Чому? Тому, що ми отут тихенько, в Полтаві, робимо те, чого вони не можуть зробити там. Вони, наприклад, не можуть за місяць навчити дітей говорити іноземною мовою. Причому, шикарно говорити. Адже в 13 школі ми вивчаємо 3 іноземні мови. Розумієте, є багато речей, які в нас краще. От, наприклад, я, перебуваючи на стажуванні в США, просто попросив учня помножити 4 на 2. Без калькулятора він не може помножити абсолютно! Вони пропускають процес навчання, я б не сказав, що у них там краще все. Вони багатші, в них більше апаратури, є кращі прилади. Але ті люди, які в нас працюють, вони все-таки працюють краще, я б сказав.

ВЕД: А вузька спеціалізація?

ГОНЧАРЕНКО: Вузька спеціалізація, будемо говорити, тому що вона... освіта взагалі залізна, як часто говорять: європейський вибір, європейська освіта. Яку мають на увазі? Адже освіта, скажімо, в Німеччині, освіта у Франції і освіта в США — це абсолютно різні речі, різні підходи. Якщо взяти США, то у них вивчається всього 6 предметів, буває навіть менше, обов’язково. Справа в тому, коли я вперше попав (оскільки я цікавлюсь комп’ютерними технологіями, і пишу програми, в тому числі і по розкладу), я запитав: «А ви якими програмами користуєтесь для складання розкладу?» Вони на мене так дивляться і говорять: «А чого програми потрібні для складання розкладу?» Адже такі програми я бачив в Німеччині, у Франції. Чому таких програм у них немає? І вони не знають про це? Та тому, що у них немає ніякої потреби, у них кожен день одні ті самі уроки, із них три — обов’язкових: це американська (вони не говорять — англійська, вони говорять «американська мова»), американська література і ще курс, який так «вітіювато» називається. Його можна перекласти як «Роль Америки у всесвітній історії», отакий от курс. А потім — за вибором.

ВЕД: Це патріотичне виховання зразу.

ГОНЧАРЕНКО: Зрозуміло, ми ж не заперечуємо цього. А як же з іншими дисциплінами? А інші предмети — за вибором. А за вибором — це як? Те, що дитина вибирає. Розумієте? І діти, як правило, не фізику вибирають (а називається в них курс сайнсіс, тобто, науки; туди входить фізика, хімія, біологія). Я їм пояснював: у вас така дурна система. Чому? Тому що можна вибирати лише те, що ти знаєш. От, наприклад, якщо ти дівчину не знаєш, ти можеш на ній одружиться? Ні, звичайно. Те саме й тут, інтересу ніякого нема. А що в них простіше? Простіше театр. У них уроки театру є, просто перегороджено отак по середині клас, там зроблена сцена і вони там займаються театром. Потім фотографії, причому, я цікавився, а фотографії вони хоч обробляють? Ні, ніхто не обробляє, тільки сфотографував і все. Ріжуть, клеять і т. д. Оце такі ось уроки.

ВЕД: А направляти в якесь русло, наполягати на виборі якоїсь дисципліни не можна — з огляду на сильні позиції в тій же Америці ювенальної поліції, що захищає права дітей (в тому числі і право вибору)?

ГОНЧАРЕНКО: Ви розумієте, тут дещо інше. Виходимо ми з того, що не може бути освіта в Україні, або в Німеччині, або у Франції така, як у США. Або в Китаї. Чому? Тому, що система освіти повинна залежати (і це нормально!) від кількості населення. Справа в тому, що, скажемо, вони в Америці учать приблизно мільйонів 30 нормально, а всі інші — так-сяк. Це у мене враження таке склалось. Ну, розумієте, користі від того, що вони клеять фотографії, ну, можливо, щоб просто дитина зайнята була і все... Або театрам займаються. Безумовно, вони акторами не будуть. Ми це все робимо також, тільки в умовах гуртків, правда? А вони це виносять на уроки, тому, безумовно, ми не можемо сказати, що це добре. Але ж ми займаємось математикою, ми займаємось фізикою, ми займаємось інформатикою. І маленькі країни... в нас нема стільки населення, щоб ми дозволяли собі 150 мільйонів учить як-небудь, так? Нам треба оптимально використати наші людські ресурси. І така ж сама ситуація у Франції. Адже у нас із Францією, будемо говорить, до 90-х років приблизно була однакова кількість населення. У Франції — 55 мільйонів, а у нас було 52 мільйони. Зараз, безумовно, ситуація помінялась. Тому, відповідно, ми повинні вчити по-другому, по іншій системі. Адже французька система, вона сувора система, там дуже багато так званих редублянтів, тобто другорічників, те, чого в нас майже немає. Причому, є другорічники різних рівнів, які можуть продовжувати навчання, а є такі, що й не продовжують, вони не мають права продовжувати навчання. Але от що мені подобається в процесі, я говорив, що є і позитивні моменти і в США, і в Франції, і в Німеччині. От, скажемо, система вузів і яким чином вони вступають до вузів. Адже в США є така система, коли учень, там 12-річне навчання, так як і в нас було, коли учень навчається в 11-12-му класі, він може паралельно безкоштовно навчатися в університеті, причому, що важливо, що я завжди говорив, на будь-якому факультеті, на будь-якій спеціальності. Хочеш ти юристом — ради Бога, хочеш лікарем — ради Бога. Ти йдеш туди і учишся, причому, безкоштовно, перші 2 курси безкоштовно. І при цьому ти доводиш, що ти можеш це робити. Причому, держава заохочує їх, щоб вони це робили, тому, що не платиться. Вже на останніх курсах потім, але якщо він закінчив школу, іде в цей вуз, до речі, теж де система там декларативна, ніяких екзаменів немає. Просто ти хочеш, написав декларацію і йдеш, навчаєшся, все. Причому, на любу спеціальність, вибір тут, дійсно, вільний. Можна говорити про вільний вибір, а можна його здійснити.

Але тут слід зауважити, що якщо ти 1?2 курс закінчив, навчаючись в школі, безкоштовно, то далі дозволь, будь ласка, десь порядку 45-ти тисяч доларів в рік платити за навчання. А якщо ти в школі не навчався в університеті, а після школи, то тоді з 1-го курсу по 45 тисяч доларів на рік проплачується. Розумієте, така система, тобто, вона заохочує дітей до ранньої наукової діяльності.

ВЕД: Іване Дмитровичу, я хочу все ж таки повернутися ближче до «своєї сорочки» і поговорити про очолювану вами зараз 13-ту школу. Вона — не ліцей, не гімназія, по статусу — звичайна школа. Але вам за кілька років вдалося зробити з неї надзвичайну. Свідченням тому — захват, з яким відгукуються про вашу школу педагоги Пітера, Москви, вузів різних, українських шкіл. Вони кажуть: «Ми потрапили у школу вже 22-го століття, а не 21-го».

ГОНЧАРЕНКО: Я повинен сказати, що це починалося... От ваше було попереднє запитання про міський національний ліцей імені Котляревського, міський ліцей № 1. Там я почав використовувати технологію Віктора Федоровича Шаталова. Це геніальна людина.

ВЕД: В 80-ті він засвітився і потім якось зник...

ГОНЧАРЕНКО: Засвітився і потім воно спало. Чому він зник, я вам скажу. Тому, все те, що він робить — це геніально, що ми з його досвіду наслідуємо — це геніально. Але справа в тому, що технологія досить складна, а оскільки вона складна, вона не всім під силу. Тому воно трошечки якби застопорилось, але я не про це говорю, я говорю зараз про те, що коли він приїжджав кілька разів до нас, до ліцею, ми з ним багато говорили і, в принципі, він сказав таку фразу: «Иван Дмитриевич, а вообще вы знаете, что лицеи и гимназии не нужны?» Потім ми з ним говорили, що все те саме можна робити у абсолютно звичайній школі. І ось, починаючи з оцього моменту, з його слів, виникла ідея зробити загальноосвітню школу кращою, ніж ліцей і гімназії. Я думаю, що на сьогоднішній день це удалось, про це говорять і результати олімпіад, і багато речей ті, що є в 13-ій школі, яких немає зараз ніде. Їх немає в Санкт-Петербурзі, їх немає в Москві. Хоч у Москві ідуть колосальні гроші, на 13-ту школу ніхто грошей не давав. Тобто все це робилось на ентузіазмі.

ВЕД: Можна багато говорити, але є, як кажуть, конкретна статистика — 18 призерів міських олімпіад у цьому році — саме з 13-ї школи. Шестеро визнані кращими для того, щоб представляти Полтавщину на всеукраїнських олімпіадах (і четверо з них стали призерами вже у Києві).

ГОНЧАРЕНКО: Жодна школа таких результатів на сьогоднішній день не має. І оці 18 — це найбільше по області. Ще є Кременчуцький ліцей № 4, але там не більше 3 місць. Результати 13-ої школи по області сьогодні найкращі.

ВЕД: Сьогодні ви сказали: «В будь якій справі дуже велике значення має системність, системний підхід». Розроблені вами комп’ютерні програми, вони в вашій школі управляють всім: вмикають і вимикають світло, регулюють подачу води, контролюють дзвінки, оцінюють знання дітей, уроки в вас можна проводи на відстані, в школі давно існує потокове відео, що дозволяє не переривати навчальний процес навіть під час карантину, оперативно реагувати на події, що відбуваються у вас. Таким чином у школі позбулися маніпуляцій із журналами (бо вони електронні, тепер не можливий підкуп вчителів). В електронний журнал можна ввійти з будь якого мобільного телефону, відтак, батьки можуть контролювати постійно, щосекундно навчання свого чада.

ГОНЧАРЕНКО: Домашнє завдання вони бачать всі — або через мобільний телефон, або через інтернет. Тобто, це єдина школа. Ви знаєте, звикли до того, що мобільний телефон — це погано. Це погано і все! Дійсно, якщо ведеш урок і він звучить на уроці, відволікає дітей і вони відключаються, тим більше, зараз якісь дзвінки єсть «Мамочка, это я», або ще якісь фрази, безумовно. Але ж можна будь-якій справі в поганому шукати гарне, те що ми й робимо.

І навіть можна у нас останнім часом замовити собі обід через мобільний телефон або через інтернет.

ВЕД: Це ваша остання новація, а ще одна новація — їдальня ресторанного типу.

ГОНЧАРЕНКО: Ми зараз не говоримо, що ресторанного типу, ми говоримо — по замовленню.

ВЕД: Звичайний обід у вас коштує 6 гривень, по замовленню — 10.

ГОНЧАРЕНКО: 10 було або 8, в залежності від того, що замовляєш.

ВЕД: Старший кухар може за кілька хвилин на шкільному сайті виставити меню і це меню можуть контролювати батьки і бачити, що їдять діти і за що вони платять гроші?

ГОНЧАРЕНКО: Безумовно, вони бачать. Якщо, скажімо, у французьких школах меню йде на місяць (бо у них стабільність і є продукти, а ми можемо сказати сьогодні тільки про те, що завтра буде, в силу певних причин). Тому, відповідно, вона кожного дня, в середині дня, або в другій половині дня сідає за комп’ютер, через інтернет вводить меню, воно з нашого сервера транслюється на весь світ, будь-ласка, можна дивитися.

ВЕД: Хто з нас знав три тижні тому, що морква сьогодні буде по 14 гривень?

ГОНЧАРЕНКО: Правильно, тому ми зараз отаким чином працюємо, це дає свої певні результати.

ВЕД: Колеги з інших міст кажуть, що ваша школа — це просто суцільна вервечка ноу-хау, які реально сьогодні втілені в життя і дають результат. При цьому вони зізнаються, що саме директор, Іван Дмитрович Гончаренко, є вирішальним фактором всіх цих нововведень, тому що він фанат своєї справи. Але не всі програми, які він створив, працюватимуть без нього. Чому?

ГОНЧАРЕНКО: Це правда. Справа в тому, що... От в мене гостей дуже багато, був гість із Ізраїлю, його особливо цікавило швидке вивчення іноземних мов. Тобто, як швидко можна вивчити іноземну мову, причому, будь-яку іноземну мову. Для цього тільки треба перебудувати систему. І він мені запитав, чи можна у нас записати на диск цю програму. Я говорю: «Звичайно, можна, ніякої таємниці немає». «А це буде працювати в Ізраїлі?» Я говорю: «Ні». «А чому?» «А тому, що мене там не буде».

Справа в тому, що до цих же записів потрібні певні дії, побудувати певну систему, вистроїти, підготувати викладачів. Адже навіть гарний викладач, дуже гарний, він не може навчити за 10 днів, щоб говорили на такому, на побутовому рівні, а через місяць, щоб вони нормально говорили так, щоб можна викладати предмети іноземною мовою. Він не зможе цього зробити. Не тому, що він сам не знає, він знає прекрасно, але справа в тому, що він не готовий для такої системи. Тому його треба вчити, і систему контролювати, вибудовувати, якщо є якісь відхилення від системи, їх треба корегувати. Тому це, дійсно, так, на жаль.

ВЕД: Кажуть ваші колеги, що систему неможливо скопіювати абсолютно 100% один до одного, тому що роль особистості в будь якій справі першочергова. Хотіла б вас запитати як людину, у якої є що і з чим порівнювати. Ви ознайомилися із системою освіти європейською, американською, багато їздили, бачили на власні очі, а не лише знаєте про це теоретично. Що б ви хотіли запозичити на наші терени з того, що ви бачили поза межами України в освітянській сфері?

ГОНЧАРЕНКО: Багато йде розмов про тести. Ну, як моя думка, причому я її додержуюсь уже давно, я б все ж таки їх відмінив повністю. Хоч мені говорять, якщо відмінити, то знов буде корупція. Все знов повернеться на круги своя, по дзвінках будуть приймати. Справа в тому, але ж не просто відмінити, а зробити таку систему, як в США, систему декларативну, дитина хоче, хай вона йде і пробує, це перше те, що треба. Хоче вона в медінститут лікарем-стоматологом, ради Бога, хай вона йде. І вона, тим більше зараз час такий, коли небагато випускників,— оце можна було б зробити, це перше. В нас би були прекрасні лікарі, в нас би були чудові вчителі, в нас би були прекрасні інші фахівці, тобто йшли туди не тому, що вони поступлять, а тому, що вони хочуть вступити. І це зовсім другі речі. І друге, коли говорять про корупцію, є, наприклад, бюджетні місця і небюджетні. Для чого платити, як можна безкоштовно? Як це робиться в інших країнах? Є фінансовий департамент в кожному університеті, і є там платне і безплатне навчання. Як це відбувається? Декларує учень дохід сім’ї за минулий рік і в залежності від того, який там дохід, від нуля до 100% оплати. Там нема такого, або платно, або безплатно. Тобто, у нас можна, якщо порівняти з комп’ютерною системою, склалась двійкова система — або ні, або так. А там ще багато проміжних даних, які вони використовують. Таким чином, і корупція відсутня, і діти навчаються там, де вони хочуть.

ВЕД: Зараз дуже модно порівнювати якісь речі, які відбуваються в Україні і країнах, які мали одинакові стартові позиції, але по-різному розпорядилися ситуацією, відтак, нині мають різні результати. Скажімо, Грузія. Звісно, наводити лад в країні, де 4 з половиною мільйонів мешканців і там, де 45 — трохи різні умови, але... Але молодий амбітний 35-річний юрист, який знає кілька мов, Шашкін, етнічний росіянин, міністр освіти Грузії (донедавна міністр пенітенціарної системи), навів влад в одній структурі, прийшов у іншу і показав, як можна зовсім по-іншому, з іншими підходами реорганізовувати систему освіти. І все, що відбувається зараз у цій системі, можна назвати «казус Шашкіна».

Як на мене, все, що відбувається в полтавській школі № 13, зараз можна назвати «казус Гончаренка» (новації якого просто гріх не використовувати іншим освітянам, особливо, якщо вони мешкають в цьому місті — їздити далеко не треба).

ГОНЧАРЕНКО: Ви знаєте, я повинен сказати, що Грузія, вона славилась і раніше своїми педагогами. Там був Амонашвілі, який, до речі, багато використовував з того, що можна називати це теж свою стратегією. Ну, можливо, тому я зараз не знаю педагогіки Грузії досконально так, щоб говорити, тому по даному питанню можу тільки сказати, в принципі, безумовно те, що є прогресивного, його треба використовувати.

ВЕД: Так само з 1-го класу — англійська, кожен випускник вузу обов’язково повинен знати на пристойному рівні англійську, інакше він не отримає диплома.

ГОНЧАРЕНКО: Знаєте, я от на сьогоднішній день вважаю, що за 10 років можна на пристойному рівні вивчити 10 іноземних мов. Це елементарно просто і нічого складного немає. І зараз вже потрібно вчити це в школі, звичайній школі загальноосвітній. Ми учимо в 13-ій три іноземних мови. Діти у нас, якщо ви подивитеся, вони говорять, дійсно, говорять. І це ж ми доводимо не тільки в школі, а на олімпіадах. От Шерегеда Дарія зайняла перші місця на обласній олімпіаді з англійської і німецької мов. Багато дітей, які закінчили школу, навчаються в провідних університетах України — Харкова, Києва. Вони прекрасно володіють кількома мовами. Але ж треба не забувати, що є, наприклад, ще й Китай, є Японія, особливо Китай потужний. Тому зараз уже потрібно вчити китайську мову. Щоб її вчити, для цього потрібно що? Треба сісти і вкласти курс китайської мови в сугестивну систему. І тоді це абсолютно реально вивчити арабську, чи китайську, чи фарсі — технологія одна й та ж сама.

Я говорив навіть, коли в мене з Ізраїлю гості були: елементарно ми могли б учить і іврит. Питають: «А зачем вам иврит, зачем вам язык такой маленькой страны?» Я говорю: «А що, нам 10 днів жалко, щоб ми його вивчили?» Ми б його вивчили і теж якусь інформацію звідти брали. Тим більше, що зараз відкритий доступ, візи навіть не треба. Тобто робити можна, але, розумієте, що дуже ж багато, скажемо, три іноземні мови ми вивчаємо. І коли здаємо статистичні звіти, адже не передбачено Міністерством, щоб учили у звичайній школі три мови. Нема навіть такої третьої мови. А якщо вчити 4, 5, і 6, то тоді виникає питання, куди його втиснути, що робити?

ВЕД: Про китайську і взагалі східні мови ви не випадково почали говорити? Можна вважати, що ви вже рухаєтесь в цьому напрямі?

ГОНЧАРЕНКО: Рухаємось, безумовно, я рухаюсь весь час. Що б ми не говорили, зараз у світі... Скажімо, в тій же Німеччині далеко не всі володіють англійською мовою. Я німецькою абсолютно не говорив, потім за 5 днів у Німеччині, це вже окрема тема, я показував технологію, через 5 днів я виступив на офіційному прийомі німецькою мовою. Взагалі вперше в житті говорив німецькою мовою. Але це вже інша технологія. І я запитав у завуча ліцея Андреаса: «Чи є у вас психолог?» То він не зрозумів, хто в них повинен бути в школі. Тому, що слово психолог не так звучить. Якщо слова є схожі, адже у німецькій і англійській мові є багато слів схожих, вони розуміють. А так, взагалі, нема. Тому у Франції ти себе спокійно відчуваєш, коли говориш французькою мовою. І я вам скажу, не дивлячись, що говориш там з акцентом чи без акценту, до тебе нормально ставляться. Але якщо німець приїжджає, як німці мені розказували, у Францію, не говорить французькою мовою, у них трошки натягнуті відношення формуються, тому поряд з англійською треба знати інші мови. Звичайно, не складно знаючи і роблячи те, що, наприклад, ми робимо у себе в школі. Я розумію, що для багатьох, якщо людина говорить іноземною мовою, це щось таке, як на Бога на нього дивляться. Нічого подібного, це звичайна людина, яку просто учили іншими методами, ніж учать дітей в більшості шкіл. Адже система, яка була до цього, радянська, потрібно було б вибудувати її таким чином, щоб і вчили іноземну мову, і щоб не знали.

Тому є потужна країна Китай, безумовно, я вважаю, що китайську мову треба вчити.

ВЕД: Іване Дмитровичу, я дякую вам, що знайшли час у суботу відірватися від своїх справ, прийти до нас. Я нагадую, що сьогодні нашим гостем був педагог-новатор, заслужений працівник освіти України, дійсний член Міжнародної академії біоенерготехнологій, людина, чиє ім’я внесено до Золотого фонду націй, а ще — доктор філософії з організації систем Іван Дмитрович Гончаренко.

Кажуть, що освіта це те, що залишається після того, коли забувається все те, чому нас учили. За високе звання освіти з великої літери ми хочемо агітувати всіх, хто нас зараз слухає, тому, що освіта, мабуть, це один із чинників, що роблять нас людьми. Дякую вам за участь в передачі. Сподіваюсь, що нашим слухачам було цікаво.

Я, ведуча, Інна Якобенко, прощаюся з вами. На все добре!

Залишайтеся з нами на радіо «Ваша хвиля».