Розмір тексту

Письменник Макс Кідрук у Полтаві: «Я бачу як реагують люди, коли чують, що хтось може зазирнути в чужі сни»

Письменник Макс Кідрук завітав у Полтаву з презентацією нового роману «Зазирни у мої сни». Перед від’їздом у Харків на наступний свій захід, він розповів про написання по роману щороку, пошук крутих ідей та роботу над підкоренням німецького книжкового ринку.

«Якщо ти позиціонуєш себе як професійний письменник, то займаєшся лише літературою»

С.О.: Слідкую за вашою творчою біографією, ви кожного року видаєте по роману...

М.К.: Насправді я намагаюся боротися з оцим ось скептицизмом чи недовірою з боку української культурної тусовки щодо роману щороку: а що в цьому дивного?

Якщо ти позиціонуєш себе як професійний письменник, то займаєшся лише літературою. Вже багато років це є мій основний дохід і нічим іншим я не займаюся. Більше того, тривалий час я був колумністом чоловічого журналу XXL і цього року припинив співпрацю з ними з власного бажання, тому що мені вистачає.

Подивіться на класиків: і Фіцджеральд, і Хемінгуей — там теж не були великі перерви. Подивіться на Стівена Кінга — особливо, коли він починав. Обсяг роману «Зазирни у мої сни» — 120 тисяч слів. Якщо ти пишеш їх впродовж року, то це не є аж так багато. Навіть якщо писати по 1 тисячі слів на день, то це займе всього 4 місяці, плюс редагування і обдумування сюжету. Але це за умови, якщо ти приділяєш 100% свого часу лише писанню і читанню. Тобто 6-8 годин на день ти маєш писати і читати.

Презентація у Полтаві

Під час презентації у Полтаві Під час презентації у Полтаві

Я розумію, звідки взялося це питання. Тривалий час в сучасній українській літературі просто не було достатньо грошей, щоби навіть умовно успішний письменник міг прогодуватися. Тому вони мали десь працювати і багато з них робили це навіть не в дотичних сферах, таких як журналістика.

Безперечно, ти не можеш бути інженером і письменником, таксистом і письменником, продавцем у супермаркеті і письменником. Бо будь-який рід занять забирає в тебе час — важкий чи легкий, але це все одно твій час. Тому коли ти приділяєш всі 100% свого робочого і вільного часу літературі, то книга на рік, то не є надпоказником чи тим, що може зашкодити якості твору.

С.О.: Ідею роману «Зазирни у мої сни» ви придумали давно. Вже не один рік пройшов від ідеї до написання. Це було у 2013 році, так?

М.К.: Так, і знову це продовжує ту тему, про яку говорив. Коли ти займаєшся цим постійно (а я ще багато де мандрую і читаю), то це спричиняє часте виникнення хороших ідей.

Задумка цієї книги виникла з наукової статті професора Каліфорнійського університету в Берклі Джека Геллента, який розповідав, як вже на сьогодні американці вміють за сигналами з мозку візуалізувати зорові образи. Коли ця ідея виникла, я працював над іншим романом — трилером про авіакатастрофу українського літака у Парижі «Жорстоке небо» — і не міг просто його покинути. Тому мусив відкласти цю ідею на потім.

Я завжди кажу, що як автор я щаслива людина, бо на даний момент у мене ідей більше, ніж я здатен фізично виписати впродовж найближчих 5 років. Тобто на цей час роботою я точно забезпечений.

Але вже коли ідея цієї книги виникла, я зрозумів, що це буде найсильніша моя історія на момент опублікування. І я тішуся з того, яка ця історія вийшла.

«Історії виростають, як корали з поліпів»

С.О.: «Зазирни у мої сни» — це технотрилер, тобто жанр літератури, пов’язаний з наукою і найближчим майбутнім, тобто робота відбувається з технологіями, які вже є або завтра мають стати реальністю. У вашій книзі мова йде про сни. Як ви знаходите інформацію?

М.К.: Стосовно жанру, то я дуже хотів би закцентувати увагу, що це не є стовідсотковий техно. Тобто взагалі я не хочу, щоб ця приставка «техно» відлякувала. В першу чергу, це драматичний твір, тобто те, що ми розуміємо під словом «роман». Наполовину це — соціальна драма, яка розповідає про постмайданну Україну і про сім’ю, яка розколюється під цими зовнішніми чинниками.

Стосовно наукового підґрунтя — я не шукаю цілеспрямованої історії. В мене не виникає якась задумка, а потім я під неї починаю копати. Процес радше зворотній. Тобто я дуже багато читаю науково-популярної літератури. На жаль, в Україні з цим стан дуже жахливий. Тобто лише цього року вийшов переклад Стівена Хокінга «Коротка історія часу» і це, мабуть, чи не єдина нормальна науково-популярна книга, перекладена українською.

Попередні книги Кідрука Попередні книги Кідрука

І от в науково-популярній літературі натрапляєш буквально на якусь фразу чи абзац, який робить наче якийсь зсув чи лавину у твоїй голові і воно, як невеличка сніжка, обростає і обростає. І ти маєш історію, від якої у тебе самого мурашки по шкірі. Тобто нічого спеціально під них я не шукаю, вони виростають, як корали з поліпів.

С.О.: Але ж це історії про реально існуючі технології?

М.К.: Так. Я бачу як люди реагують, коли чують, що хтось може зазирнути в чужі сни. Але я підкреслюю, що на сьогодні це — абсолютно реально існуюча технологія. Американці вже мають технології, які дозволяють лише за зміною активності нейронів у корі головного мозку візуалізувати з достатньою точністю те, що бачить чи сниться людині. І коли я це прочитав, то це мене наскільки вразило, було наскільки нереальним, що я за лічені години придумав схему цього роману. З цього він і почався.

«У мене є 4-5 історій, які точно знаю, що я мушу виписати»

С.О.: Ви маєте технічну освіту. Чи допомагає це працювати з науково-популярною літературою?

М.К.: Те, до чого мене привчив університет, а особливо Королівський технологічний інститут у Стокгольмі — як правильно шукати інформацію, як працювати зі ще незнайомою тобі інформацією. Тобто нічого такого, що я взяв би інженерного зі свого навчання, я не використовую. Але я вдячний за те, що дали мені університети, тому що вони привчили мене до ось цього прискіпливого і кропіткого пошуку інформації і до терпіння, яке потрібно, коли ти розбираєшся в чомусь, у що ти з першого разу просто не в’їхав, коли прочитав.

С.О.: Це прекрасно, коли технічна така за характером людина потім бере і пише художню літературу.

М.К.: Насправді, так. Це дає мені фактаж, це робить мої історії випуклішими, бо я ще раз підкреслюю, це в першу чергу драматична історія, соціальна драма. Але дещо з соціальної драми, такі найбільш жорсткі моменти базуються на наукових технологіях, бо це може реально статися. Тому безперечно всі ці наукові фішки, які я витягую з найновіших книг дають мені дуже багато історій. У мене на сьогодні є 4-5 історій, які точно знаю, що я мушу виписати, бо вважаю їх надзвичайно потужними.

С.О. Про що книга? Заінтригуйте хоча б трішечки...

М.К.: Якщо коротко, то це історія про 5-річного хлопчика з Рівного, який, коли був маленький, пережив операцію — йому видаляли гнійник за правим вухом. Операція не складна, але проходить під наркозом. І ось під час неї у хлопчика на короткий час зупинилося серце. Потім серцева активність відновилася, але по той бік щось вчепилося в малого і повернулося разом з ним. І це щось починає приходити до хлопчика у снах. Поступово це стає наскільки потужним, що перекочовує зі снів у реальність, впливаючи не лише на малого, а й на всіх, хто його оточує.

Через певні соціальні аспекти батько з малим виїжджають до Америки, бо навіть у найрожевіших снах я не міг уявити, що де-небудь в найближчі 30 років в Україні з’явиться лабораторія на зразок тієї, що я описую в романі. І в Балтиморі вчені, використовуючи найновіші наукові досягнення, намагаються зазирнути у сни малого, щоб з’ясувати, що йому сниться. І ось найстрашніше в цій історії починається тоді, коли це щось, що тероризує малого у снах, розуміє, що за ними спостерігають.

Презентований роман | Фото Людмили Гуцалюк-Громак Презентований роман | Фото Людмили Гуцалюк-Громак

С.О.: Ви подорожуєте з книгою по Україні, але я знаю, що у вас в планах є ще відвідини Німеччини.

М.К: Так, загалом мої книги вже перекладені російською, польською, короткі історії є в антологіях німецькою. Але повноцінного перекладу роману німецькою я ще не маю. Зараз моя дружина допомагає робити переклад уривків і синопсис цієї книги. Потім їх ми показуватимемо німецьким видавцям, щоб знайти того, хто повірить у цю історію і видасть її, перекладеною німецькою. Почнемо з Мюнхена.

Фото: Анна ЮТЧЕНКО

Розмову провів Сергій ОДАРЕНКО, студія «Місто»

Над текстом працював Роман ПОВЗИК, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum

Magnum Opus

Про проект

Редактор проекту:
Роман Повзик

416

Полтавщина:

Запропонувати тему