Письменник Макс Кідрук у Полтаві: «Я бачу як реагують люди, коли чують, що хтось може зазирнути в чужі сни»

«Якщо ти позиціонуєш себе як професійний письменник, то займаєшся лише літературою»

С.О.: Слідкую за вашою творчою біографією, ви кожного року видаєте по роману...

М.К.: Насправді я намагаюся боротися з оцим ось скептицизмом чи недовірою з боку української культурної тусовки щодо роману щороку: а що в цьому дивного?

Якщо ти позиціонуєш себе як професійний письменник, то займаєшся лише літературою. Вже багато років це є мій основний дохід і нічим іншим я не займаюся. Більше того, тривалий час я був колумністом чоловічого журналу XXL і цього року припинив співпрацю з ними з власного бажання, тому що мені вистачає.

Подивіться на класиків: і Фіцджеральд, і Хемінгуей — там теж не були великі перерви. Подивіться на Стівена Кінга — особливо, коли він починав. Обсяг роману «Зазирни у мої сни» — 120 тисяч слів. Якщо ти пишеш їх впродовж року, то це не є аж так багато. Навіть якщо писати по 1 тисячі слів на день, то це займе всього 4 місяці, плюс редагування і обдумування сюжету. Але це за умови, якщо ти приділяєш 100% свого часу лише писанню і читанню. Тобто 6-8 годин на день ти маєш писати і читати.

Під час презентації у Полтаві

Я розумію, звідки взялося це питання. Тривалий час в сучасній українській літературі просто не було достатньо грошей, щоби навіть умовно успішний письменник міг прогодуватися. Тому вони мали десь працювати і багато з них робили це навіть не в дотичних сферах, таких як журналістика.

Безперечно, ти не можеш бути інженером і письменником, таксистом і письменником, продавцем у супермаркеті і письменником. Бо будь-який рід занять забирає в тебе час — важкий чи легкий, але це все одно твій час. Тому коли ти приділяєш всі 100% свого робочого і вільного часу літературі, то книга на рік, то не є надпоказником чи тим, що може зашкодити якості твору.

С.О.: Ідею роману «Зазирни у мої сни» ви придумали давно. Вже не один рік пройшов від ідеї до написання. Це було у 2013 році, так?

М.К.: Так, і знову це продовжує ту тему, про яку говорив. Коли ти займаєшся цим постійно (а я ще багато де мандрую і читаю), то це спричиняє часте виникнення хороших ідей.

Задумка цієї книги виникла з наукової статті професора Каліфорнійського університету в Берклі Джека Геллента, який розповідав, як вже на сьогодні американці вміють за сигналами з мозку візуалізувати зорові образи. Коли ця ідея виникла, я працював над іншим романом — трилером про авіакатастрофу українського літака у Парижі «Жорстоке небо» — і не міг просто його покинути. Тому мусив відкласти цю ідею на потім.

Я завжди кажу, що як автор я щаслива людина, бо на даний момент у мене ідей більше, ніж я здатен фізично виписати впродовж найближчих 5 років. Тобто на цей час роботою я точно забезпечений.

Але вже коли ідея цієї книги виникла, я зрозумів, що це буде найсильніша моя історія на момент опублікування. І я тішуся з того, яка ця історія вийшла.

«Історії виростають, як корали з поліпів»

С.О.: «Зазирни у мої сни» — це технотрилер, тобто жанр літератури, пов’язаний з наукою і найближчим майбутнім, тобто робота відбувається з технологіями, які вже є або завтра мають стати реальністю. У вашій книзі мова йде про сни. Як ви знаходите інформацію?

М.К.: Стосовно жанру, то я дуже хотів би закцентувати увагу, що це не є стовідсотковий техно. Тобто взагалі я не хочу, щоб ця приставка «техно» відлякувала. В першу чергу, це драматичний твір, тобто те, що ми розуміємо під словом «роман». Наполовину це — соціальна драма, яка розповідає про постмайданну Україну і про сім’ю, яка розколюється під цими зовнішніми чинниками.

Стосовно наукового підґрунтя — я не шукаю цілеспрямованої історії. В мене не виникає якась задумка, а потім я під неї починаю копати. Процес радше зворотній. Тобто я дуже багато читаю науково-популярної літератури. На жаль, в Україні з цим стан дуже жахливий. Тобто лише цього року вийшов переклад Стівена Хокінга «Коротка історія часу» і це, мабуть, чи не єдина нормальна науково-популярна книга, перекладена українською.

Попередні книги Кідрука

І от в науково-популярній літературі натрапляєш буквально на якусь фразу чи абзац, який робить наче якийсь зсув чи лавину у твоїй голові і воно, як невеличка сніжка, обростає і обростає. І ти маєш історію, від якої у тебе самого мурашки по шкірі. Тобто нічого спеціально під них я не шукаю, вони виростають, як корали з поліпів.

С.О.: Але ж це історії про реально існуючі технології?

М.К.: Так. Я бачу як люди реагують, коли чують, що хтось може зазирнути в чужі сни. Але я підкреслюю, що на сьогодні це — абсолютно реально існуюча технологія. Американці вже мають технології, які дозволяють лише за зміною активності нейронів у корі головного мозку візуалізувати з достатньою точністю те, що бачить чи сниться людині. І коли я це прочитав, то це мене наскільки вразило, було наскільки нереальним, що я за лічені години придумав схему цього роману. З цього він і почався.

«У мене є 4-5 історій, які точно знаю, що я мушу виписати»

С.О.: Ви маєте технічну освіту. Чи допомагає це працювати з науково-популярною літературою?

М.К.: Те, до чого мене привчив університет, а особливо Королівський технологічний інститут у Стокгольмі — як правильно шукати інформацію, як працювати зі ще незнайомою тобі інформацією. Тобто нічого такого, що я взяв би інженерного зі свого навчання, я не використовую. Але я вдячний за те, що дали мені університети, тому що вони привчили мене до ось цього прискіпливого і кропіткого пошуку інформації і до терпіння, яке потрібно, коли ти розбираєшся в чомусь, у що ти з першого разу просто не в’їхав, коли прочитав.

С.О.: Це прекрасно, коли технічна така за характером людина потім бере і пише художню літературу.

М.К.: Насправді, так. Це дає мені фактаж, це робить мої історії випуклішими, бо я ще раз підкреслюю, це в першу чергу драматична історія, соціальна драма. Але дещо з соціальної драми, такі найбільш жорсткі моменти базуються на наукових технологіях, бо це може реально статися. Тому безперечно всі ці наукові фішки, які я витягую з найновіших книг дають мені дуже багато історій. У мене на сьогодні є 4-5 історій, які точно знаю, що я мушу виписати, бо вважаю їх надзвичайно потужними.

С.О. Про що книга? Заінтригуйте хоча б трішечки...

М.К.: Якщо коротко, то це історія про 5-річного хлопчика з Рівного, який, коли був маленький, пережив операцію — йому видаляли гнійник за правим вухом. Операція не складна, але проходить під наркозом. І ось під час неї у хлопчика на короткий час зупинилося серце. Потім серцева активність відновилася, але по той бік щось вчепилося в малого і повернулося разом з ним. І це щось починає приходити до хлопчика у снах. Поступово це стає наскільки потужним, що перекочовує зі снів у реальність, впливаючи не лише на малого, а й на всіх, хто його оточує.

Через певні соціальні аспекти батько з малим виїжджають до Америки, бо навіть у найрожевіших снах я не міг уявити, що де-небудь в найближчі 30 років в Україні з’явиться лабораторія на зразок тієї, що я описую в романі. І в Балтиморі вчені, використовуючи найновіші наукові досягнення, намагаються зазирнути у сни малого, щоб з’ясувати, що йому сниться. І ось найстрашніше в цій історії починається тоді, коли це щось, що тероризує малого у снах, розуміє, що за ними спостерігають.

Презентований роман | Фото Людмили Гуцалюк-Громак

С.О.: Ви подорожуєте з книгою по Україні, але я знаю, що у вас в планах є ще відвідини Німеччини.

М.К: Так, загалом мої книги вже перекладені російською, польською, короткі історії є в антологіях німецькою. Але повноцінного перекладу роману німецькою я ще не маю. Зараз моя дружина допомагає робити переклад уривків і синопсис цієї книги. Потім їх ми показуватимемо німецьким видавцям, щоб знайти того, хто повірить у цю історію і видасть її, перекладеною німецькою. Почнемо з Мюнхена.

Фото: Анна ЮТЧЕНКО

Розмову провів Сергій ОДАРЕНКО, студія «Місто»

Над текстом працював Роман ПОВЗИК, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum