Шановні колеги та побратими!

Волонтерство — це серце нашої нації, яке б’ється в унісон з кожним українцем. Коли земля здригається від війни, саме наші волонтери стають тією силою, що несе допомогу, надію і віру. Вони доводять: ніхто з нас не залишиться наодинці перед бідами. Кожен третій українець сьогодні є волонтером. І це не просто статистика — це історії людяності, сміливості та незламності.

У 2021 році Дмитро закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Психологія». Однак його шлях до ролі військового психолога розпочався не відразу: два роки він служив командиром відділення, керуючи вісьмома бійцями. Коли у 2024 року в бригаді розпочалося розширення психологічної служби, йому запропонували стати психологом батальйону. Для офіцера це було можливістю допомагати значно більшій кількості людей. «Раніше я відповідав лише за відділення, а тепер можу бути корисним усім, хто звертається за допомогою», — розповідає Дмитро.

Для Аркадія, позивний Лінкорич, війна почалася не лише з новин чи вибухів. Це був особистий удар, який назавжди змінив його життя. Харків, місто, де він провів багато років як «проходчик метробудівництва», стало першим болючим фронтом для нього. У березні 2022 року телефонний дзвінок із Харкова повідомив, що о п’ятій ранку ракета влучила в офіс знайомих. Будівля зруйнована, загинув сторож. Цей момент став переломним для Аркадія. Уже через кілька днів він вирішив добровільно вступити до Національної гвардії України.

До війни Юрій, відомий серед побратимів як «Старий», жив буденним життям. Він працював підземним електрослюсарем на шахті, що вимагало витривалості та технічної обізнаності. Під час строкової служби в Національній гвардії України його назвали «Старим» через вік — на той час йому було 25 років. «Я був найстаршим у роті, навіть старшим за командира. Звідси й позивний, який тепер зі мною назавжди», — згадує військовослужбовець.

Тисяча днів повномасштабного вторгнення, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. Тисяча днів незламності українського народу. Тисяча днів боротьби за свободу та незалежність, що триває вже з 2014 року.

Юлія, старший сержант і фельдшер стрілецького батальйону Національної гвардії України з позивним Пігулка, є взірцем професійної стійкості та моральної відваги.

Едуард, відомий побратимам як «Яруха», служить стрільцем у 17-й Полтавській бригаді Національної гвардії України. Його військова кар’єра почалася задовго до повномасштабного вторгнення, але саме події після 24 лютого 2022 року змінили його життя назавжди.

Гвардієць із псевдо Палич, справжнє ім'я якого Андрій Володимирович, є прикладом того, як мужність, оптимізм і почуття гумору можуть підтримувати бойовий дух навіть у найважчих умовах. Він один із тих, хто не чекав на повістку, а добровільно прийшов до військкомату на початку повномасштабної війни в Україні. Попри те, що йому було вже 58 років, Палич наполіг, щоб його взяли до лав Національної гвардії України.

З самого дитинства Олександр Скляр був захоплений спортом і постійно шукав нові виклики для себе. Його спортивний шлях розпочався ще в школі, де він займався футболом, баскетболом, волейболом і настільним тенісом. Але справжньою зміною для нього став кікбоксинг, який він відкрив для себе у старших класах. Цей спорт навчив його дисципліни, витривалості й бажанню досягати нових висот.