До війни Костянтин працював будівельником у Кривому Розі, але коли у березні 2022 року зателефонували з військкомату, наступного дня він уже був у строю. Його мобілізували до Національної гвардії України, де він швидко пройшов підготовку в Полтаві та вирушив з підрозділом до Харкова. Там почалася нова глава його життя — повна викликів, обстрілів і боротьби.

Сержант Сава звик до всього. В армії він із 2006 року, пройшов багато контрактів, працював із десятками солдатів. "Як із дітьми", — жартує він, згадуючи, як у екстремальних ситуаціях доводилося не лише віддавати накази, а й заспокоювати, мотивувати та підтримувати бійців. «Іноді треба просто взяти за шкірку, поставити за кулемет і сказати: "Братан, якщо не триматимешся, ми всі тут ляжемо". Тільки так це працює», — додає він.

Ковпачок вступив у війну як новачок, і з самого початку його життя перетворилося на постійне випробування. Перші шість місяців він присвятив інтенсивному навчанню, щоб стати готовим до бойових завдань. Згодом він став тим, хто несе відповідальність за передові рубежі, тримаючи оборону в найгарячіших точках — від Харкова до Бахмута, Запоріжжя та Донеччини.

У зв’язку з поширенням недостовірної інформації, що містить згадку представника 17 бригади НГУ Сергія Лунича та його нібито заяву щодо законопроєкту про зниження  мобілізаційного віку з 25 до 18 років, повідомляємо наступне:

17 Полтавська бригада Національної гвардії України відкриває можливість для військовослужбовців, які готові повернутися до строю, знову стати частиною згуртованої команди.

Яна з дитинства мріяла стати медиком і втілила свою мрію в реальність. Закінчивши Полтавський базовий медичний коледж у 2004 році, вона розпочала медичну кар’єру, а сьогодні вже понад 20 років присвячує своє життя медицині. Нині Яна служить у 17-й Полтавській бригаді Національної гвардії України, де виконує обов’язки санітарного інструктора.

Шановні колеги та побратими!

Волонтерство — це серце нашої нації, яке б’ється в унісон з кожним українцем. Коли земля здригається від війни, саме наші волонтери стають тією силою, що несе допомогу, надію і віру. Вони доводять: ніхто з нас не залишиться наодинці перед бідами. Кожен третій українець сьогодні є волонтером. І це не просто статистика — це історії людяності, сміливості та незламності.

У 2021 році Дмитро закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Психологія». Однак його шлях до ролі військового психолога розпочався не відразу: два роки він служив командиром відділення, керуючи вісьмома бійцями. Коли у 2024 року в бригаді розпочалося розширення психологічної служби, йому запропонували стати психологом батальйону. Для офіцера це було можливістю допомагати значно більшій кількості людей. «Раніше я відповідав лише за відділення, а тепер можу бути корисним усім, хто звертається за допомогою», — розповідає Дмитро.

Для Аркадія, позивний Лінкорич, війна почалася не лише з новин чи вибухів. Це був особистий удар, який назавжди змінив його життя. Харків, місто, де він провів багато років як «проходчик метробудівництва», стало першим болючим фронтом для нього. У березні 2022 року телефонний дзвінок із Харкова повідомив, що о п’ятій ранку ракета влучила в офіс знайомих. Будівля зруйнована, загинув сторож. Цей момент став переломним для Аркадія. Уже через кілька днів він вирішив добровільно вступити до Національної гвардії України.