Британська колонізація Америки. Початок. Роанок, Віргінія, Джеймстаун

Якщо запитати у пересічного мешканця нашої країни, що він знає про британську колонізацію Нового світу, набір фактів буде стандартним: можливо, згадають про піратів, про «Місто на пагорбі», про витіснення індіанців, завезення африканських рабів і про те, що 13 колоній повстали проти короля й парламенту та, перемігши у війні за незалежність, організували Сполучені Штати.

Ми ж почнемо з того, що на момент початку Американської революції в Новому світі існувало близько 30 колоній, адміністративних об’єднань, корпоративних монополій чи протекторатів, керованих британцями. Я зупинюся на цифрі 28. Більш того, навіть після втрати 13 колоній імперія не припинила експансію. Зрештою з’явилося ще 6. І це розмаїття створює проблему. За яким принципом побудувати розповідь? Систематизувати колонії за територіальною ознакою, наприклад, Нова Англія, Вест-Індія, Канада, чи за якимось іншим критерієм подібності, наприклад, колишні французькі чи іспанські?

Другий варіант — просто йти від хронології. Я обрав саме його. Передусім тому, що історія будь-якої території є частиною історії всесвітньої. І ті чи інші факти мають своєю причиною події, безпосередньо з територією не пов’язані. Наприклад, зміну політики в метрополії або війни, що відбувалися за тисячі кілометрів від неї, наприклад, у Європі. А раз так, дотримуватимемося хронології.

Початок британської експансії в Новому Світі пов’язаний з ім’ям видатної людини — сера Волтера Релі. Корсар, солдат, поет, інтелектуал, філософ, політик, фаворит королеви Єлизавети I. На відміну від Френсіса Дрейка, який був блискучим тактиком і піратом, Релі мислив геополітично. Він розумів, що Англія ніколи не здолає Іспанію, якщо просто грабуватиме її кораблі. А отже, потрібна власна постійна база в Америці. Не просто форт, а повноцінна колонія, здатна забезпечити флот і армію припасами.

Втрачена колонія Роанок

Першу спробу організувати колонію Релі здійснив у 1585 році. Місце обрали на острові Роанок — там було мілко, і важкі іспанські кораблі не могли підійти до берега. На острів висадили загін солдатів. Ідея виявилася невдалою. Як ми знаємо, солдати — погані фермери й погані дипломати. Не зумівши організувати виробництво сільгосппродукції навіть для власних потреб, вони, тим не менше, змогли посваритися з місцевими індіанцями. Виникла каламутна історія зі зниклою срібною чашкою, внаслідок якої вождя племені було вбито. Загалом, за першої ж нагоди солдати зібрали пожитки й попливли додому в Англію.

Через пару років спробу повторили. Цього разу Релі відправив 115 цивільних — чоловіків, жінок і дітей, щоб заснувати повноцінне поселення. Очолив їх Джон Вайт, художник і друг Релі. Але з самого початку все пішло не так. По-перше, спочатку планували обрати для поселення інший острів. Але капітан корабля відмовився вести туди поселенців, і їх висадили на Роаноку, де індіанці люто ненавиділи англійців. По-друге, експедиція затрималася, і колоністи просто не встигли провести посівну.

Стало зрозуміло — зиму не пережити. Вайт неохоче погодився залишити свою родину (включно з новонародженою онучкою Вірджинією Дейр — першою англійською дитиною, народженою в Америці) і відплисти в Англію за припасами. Але повернутися швидко йому не вдалося. Саме в цей час до берегів Англії підійшла Непереможна армада. Королева видала указ: жоден корабель не має права залишати порти Англії — усі судна потрібні були для оборони. Зрештою Вайт повернувся лише через три роки.

Поселення було покинуте. Не було ні тіл, ні слідів битви чи пожежі. Будинки були акуратно розібрані — це означало, що люди йшли не в паніці від раптового нападу, а планомірно евакуювалися. Куди? Цього ніхто не знає. Існує три основні версії. Найбільш імовірна версія — переселилися на сусідній острів Кроатоан, де й прожили до кінця днів серед індіанських племен. Через сто років у тих місцях зустрічали індіанців із сірими очима, світлим волоссям і звичкою будувати двоповерхові будинки, які стверджували, що їхні предки «вміли читати по книгах». Дві інші версії більш трагічні. Поселенців полонили, а потім вирізали. Хто? Можливо, індіанці, можливо, іспанці.

Хай там як, проєкт провалився. Релі втратив на ньому величезні як на ті часи гроші — близько 40 000 фунтів. Але зупинятися він не збирався. Маючи довічний патент на колонізацію будь-яких земель у Північній Америці, виданий королевою, він продовжував плекати мрію. Релі навіть встиг назвати околиці Чесапікської затоки Віргінією, «незайманою» землею, на честь «королеви-діви» Єлизавети I. Але королева померла. На трон зійшов Яків I. Він звинуватив Релі у державній зраді й посадив на 13 років у Тауер. Очевидно, не зійшлися поглядами. Усі активи, титули й патенти Релі було конфісковано.

Віргінія. Перше успішне поселення англійців в Америці

З цього моменту починається новий етап освоєння Америки англійцями — корпоративний. Було створено акціонерне товариство — Віргінську компанію, яка й отримала від короля Якова патент на освоєння нових земель. У 1607 році три кораблі висадили 104 чоловіки на болотистому півострові, де вони заснували форт Джеймстаун. Місце обрали виключно з логістичних і військових міркувань: воно було глибоководним і не проглядалося з океану. Але для життя й ведення господарства воно не підходило — болота, малярія, брак питної води.

Значна частина перших поселенців складалася з «джентльменів», які приїхали шукати золото, а не копатися в землі. Внаслідок цього поселення швидко зіткнулося з голодом, малярією та дизентерією через погану воду. Від неминучого краху колонію врятував капітан Джон Сміт. Внесок таких людей у побудову імперії неможливо переоцінити. Без них, найімовірніше, імперії ніколи не було б. Таких людей уже давно не роблять. Гадаю, є сенс час від часу нагадувати, наскільки широкі межі людських можливостей. А цивілізація, що втратила здатність народжувати таких людей, на мою думку, приречена. І з цим теж потрібно щось робити. Поки не пізно.

А тепер коротко про Сміта. У 1607 році йому 27 років. До цього часу він встиг повоювати проти іспанців у Нідерландах і проти турків в Угорщині, отримав титул за бойові заслуги, був полонений і потрапив у рабство в Крим. Втік, убивши свого хазяїна, і через Україну та Польщу повернувся в Англію. Але, судячи з усього, екшену чуваку не вистачило. І з першими переселенцями він вирушив до Америки. Ще на кораблі він підняв бунт проти бездарного керівництва експедиції. Був посаджений під арешт, але по прибутті звільнений і з часом обраний президентом ради колонії.

А тепер уявіть, вас 100 людей. Їсти нема чого. Навколо — могутня конфедерація індіанців поухатанів чисельністю приблизно 15 000 осіб. Налаштовані вони до вас, м’яко кажучи, недружньо. При цьому кожен другий поселенець на наказ зрубати дерево для укріплення частоколу відповідає «не положено». Не положено за правом народження. Я аристократ, і мої привілеї звільняють мене від фізичної праці. Сміт запровадив військовий стан і проголосив принцип: «Хто не працює, той не їсть». Таким чином він змусив аристократів рубати ліс, будувати частокіл і обробляти землю, жорстко караючи за непокору й крадіжку продуктів зі складу.

З індіанцями було складніше. Харизма, звісно, рулить, але на ній одній далеко не поїдеш. Він і торгував із ними, і брав у заручники вождів, відпускаючи в обмін на продовольство. Влаштовував показові стрільби з гармат. Сюди ж можна віднести й знамениту історію полонення Сміта, порятунку його Покахонтас і всиновлення верховним вождем Поухатаном.

І не дивно, що його методи керування нажили йому безліч ворогів. Одного разу, коли він спав в човні, на його колінах вибухнув мішечок із порохом. Може, випадково, а може, й ні. Отримавши важкі опіки, Сміт був змушений покинути Віргінію й повернутися до Англії. Але екшену він і тут не наївся. Ми ще зустрінемо його, коли говоритимемо про іншу колонію.

Після його від’їзду Віргінія семимильними кроками почала рухатися до катастрофи. Сміт зумів вибудувати з Поухатаном стосунки, засновані на жорсткому, але передбачуваному балансі страху й вигоди. Поухатан поважав Сміта як рівного й небезпечного противника. Коли ж Сміта не стало, вождь вважав себе вільним від усіх домовленостей. Крім цього, у серпні 1609 року до Джеймстауна прибули кораблі з Англії. Вони привезли ще 400 нових колоністів. Але проблема полягала в тому, що флагманський корабель, на якому перебували майже всі припаси, потрапив в ураган і розбився на Бермудах. Населення форту миттєво зросло зі 100 до 500 осіб напередодні зими, і годувати їх було нічим.

Здурілі від голоду, нові англійські командири спробували силою забирати в індіанців кукурудзу. Але робили це бездарно. У відповідь Поухатан ухвалив блискуче військове рішення: він не став штурмувати укріплений гарматами Джеймстаун. Він просто обложив його й відрізав англійців від припасів. Це увійшло в історію як «Голодні часи». Опинившись в облозі, колоністи їли коней, собак, котів, щурів, ремені, взуттєву шкіру й одне одного. Із 500 осіб живими залишилося 40. І тут сталося диво.

У травні до Джеймстауна пришвартувалися два невеликих судна. Це були колоністи з корабля, який рік тому розбився на Бермудах. Вони змогли побудувати з уламків два нові баркаси й дістатися Віргінії. 7 червня 1610 року ті, хто вижив, завантажилися на кораблі, дали прощальний залп і попливли вниз по річці Джеймс до океану. Але наступного дня втікачі зіткнулися з флотилією із трьох кораблів, що йшла їм назустріч. Це був новий генерал-губернатор колонії лорд Де Ла Уор. Він віз із собою нових колоністів, запаси провізії на рік і 150 добре навчених солдатів. Обидві флотилії повернулися до Джеймстауна.

Де Ла Уор привіз в Америку так звану «ірландську тактику тотальної війни». Або «тактику випаленої землі». Англійці почали палити індіанські села, знищувати посіви, будувати нові укріплені фортиі, методично витісняючи племена з їхніх споконвічних земель. Конфедерація Поухатана була змушена відступити вглиб материка. І це дало поштовх до іншої події, яка повністю змінила стан справ у Віргінії.

Переворот здійснив колоніст Джон Ролф. На той час іспанці монополізували торгівлю солодким карибським тютюном. Місцевий віргінський сорт був занадто гірким для європейців. У 1612 році Ролф контрабандою завіз насіння солодкого тютюну й схрестив його з місцевими сортами. Привозячи насіння в Джеймстаун, Ролф ризикував головою. За століття селекції на основі насіння, яке привіз Ролф, сформувався той самий золотистий сорт «Вірджинія», який сьогодні становить основу 70% усіх сигаретних сумішей у світі.

Це назавжди змінило економіку регіону. Тютюн виявився ідеальним комерційним продуктом. Віргінія стрімко перетворилася зі збиткового форту на гігантську агропромислову зону. До 1621 року обсяг експорту тютюну з Віргінії зріс до 350 тисяч фунтів на рік. Шість років по тому сам король вказав віргінському губернатору й раді колонії на те, «що провінція цілком побудована на диму». Що ж до Джона Ролфа, то він увійшов в історію ще й як чоловік тієї самої знаменитої Покахонтас. Цей шлюб на певний час припинив війну між індіанцями та англійцями.

Вирощування тютюну вимагало каторжної ручної праці, а люди у Віргінії, як і раніше, масово помирали від малярії та сутичок з індіанцями. Охочих плисти туди добровільно не було. У 1618 році було запроваджено систему хедрайтів. Кожен колоніст, який уже жив у Віргінії, отримував 100 акрів землі (близько 40 гектарів) безкоштовно. Кожен новий поселенець, який сам оплачував свій квиток на корабель з Англії, отримував 50 акрів. За кожну додаткову людину, чий квиток він оплатив, належало ще 50. 50 акрів за мірками тісної Європи — це було колосальне багатство.

Квиток через океан коштував близько 6 фунтів стерлінгів — величезна сума для англійського селянина. Заможні люди почали масово скуповувати квитки для англійських бідняків на умовах контрактного рабства. Плантатор купував квитки для 20 осіб. По прибутті він не тільки отримував їхню безплатну каторжну працю на 7 років, а й легально забирав собі 1000 акрів землі. Після закінчення 7 років контрактник отримував свободу і свої 50 акрів. Щоправда, до цього часу хороші землі вже були зайняті, і доводилося йти на фронтир. Це призвело до двох кривавих епізодів у житті провінції.

Перед тим як поговорити про них, скажемо, що у серпні 1619 року капер під голландським прапором продав колоністам Джеймстауна близько «20 з гаком» чорношкірих африканців, захоплених з іспанського судна. Це стало точкою відліку рабства в Північній Америці. Того ж року Лондонська компанія дала колоністам право обирати своїх представників. Це був перший представницький орган влади в Новому Світі.

У 1622 році стався перший з анонсованих вище кривавих епізодів, пов’язаних із культивуванням тютюну — Джеймстаунська різанина. Із 1614 року (завдяки шлюбу Покахонтас і Джона Ролфа) між колоністами й індіанцями діяв мир. Але тютюн виснажує ґрунт за кілька років, тому переселенцям постійно були потрібні нові землі. Англійці почали безконтрольно вирубувати ліси й захоплювати мисливські угіддя індіанців, просуваючись усе далі вглиб материка. Після смерті Поухатана влада над конфедерацією перейшла до його молодшого брата — Опеканкано.

Він задумав завдати одного нищівного удару, який стер би колонію з лиця землі. Для цього він застосував геніальну тактику фальшивого умиротворення: демонстративно підтримував дружбу з англійцями, дозволяв індіанцям жити поруч із ними і навіть удавав, що готовий прийняти християнство. Колоністи розслабилися. Ранок 22 березня 1622 року почався як звичайно. Індіанці прийшли в англійські поселення без луків і стріл — нібито щоб обміняти оленину й побалакати. У заздалегідь обумовлений час по всій Віргінії вони раптово схопили ножі, сокири й кувалди. Почалася жахлива різанина. За один ранок вирізали 347 осіб — майже третину всього англійського населення Віргінії, включно з жінками й дітьми. Джеймстаун дивом встиг зачинити ворота.

У відповідь англійці оголосили «нескінченну війну без миру й перемир’їв». Індіанців знищували й витісняли все далі вглиб континенту. Через 22 роки Опеканкано вирішив повторити свій тріумф. На той момент йому було вже близько 100 років. 18 квітня 1644 року індіанці завдали другого скоординованого удару. Вони вбили від 400 до 500 англійців. Але якщо в 1622 році це була третина населення, то тепер це становило зледве 10%. Самого Опеканкано взяли в полон. Його було вбито в камері одним з охоронців пострілом у спину, як помста за загиблих родичів.

Новий вождь поухатанів підписав з англійцями договір. Індіанці офіційно визнали себе підданими англійського короля. Вони зобов’язалися щорічно сплачувати данину — 20 шкур бобра. Індіанцям виділили строго окреслені території на північ від річки Йорк. З’являтися на землях англійців без спеціального перепустки їм було заборонено під страхом смерті. Так з’явилися перші резервації.

Трагедія 1622 року поклала край правлінню Лондонської компанії. Було проведено розслідування, яке показало, що корпорація банкрут, а її управлінці приховували смертність. Насправді з 6000 відправлених колоністів живими залишалося трохи більше 1200. Тому, коли наступного разу захочеться поговорити про величезну смертність серед індіанців, потрібно пам’ятати, що в цю гру й індіанці, і колоністи грали на рівних. У 1624 році король відкликав хартію компанії. Віргінія стала першою королівською колонією — її корпоративний період закінчився, і вона перейшла під пряме державне управління Британської імперії.

А тепер другий кривавий епізод з анонсованих вище. Мова піде про повстання Бекона у 1676 році. Повстали сервенти — білі англійці, які відпрацювали свої 5–7 років за квиток через океан і тепер хотіли обіцяну землю. Але хорошої землі на узбережжі вже не було. Життя на фронтирі означало постійні сутички з індіанцями. Фермери вимагали від губернатора відправити армію й повністю зачистити кордон від корінного населення. Губернатор категорично відмовився. Невдоволенню бідняків потрібен був лідер, і він з’явився — Натаніель Бекон.

Це був молодий англійський аристократ із хорошими зв’язками, який вважав себе обділеним багатством. Він скористався люттю бідняків на фронтирі. Проголосивши себе борцем із «корумпованою елітою», він зібрав незаконне ополчення. Ігноруючи накази губернатора, армія Бекона вирушила на кордон і почала вирізати всіх індіанців без розбору. Конфлікт швидко переріс у повномасштабну громадянську війну всередині колонії. У вересні 1676 року війська Бекона захопили й спалили Джеймстаун. Через місяць він раптово помер від кривавої дизентерії. Без харизматичного лідера повстання швидко зійшло нанівець.

Шоком для плантаторів став той факт, що в армії Бекона білі сервенти й чорношкірі раби билися разом. Зрештою, було різко скорочено завезення білих слуг з Європи. Колонія повністю перейшла на закупівлю африканських рабів. Було ухвалено «Віргінські закони про рабів», які назавжди закріпили статус чорношкірих як спадкового майна. Для бідних фермерів було зроблено поступки.

Після потрясінь XVII століття життя у Віргінії кардинально змінилося. До середини XVIII століття настав так званий «Золотий вік» колоніальної аристократії. Суспільство стабілізувалося й розбагатіло. Сформувалася закрита каста плантаторів — родини Вашингтонів, Джефферсонів, Лі та інших. Вони жили в неймовірній розкоші. Щоправда, ця розкіш трималася на кредитах. Зміни цінової кон’юнктури на тютюн призводили до того, що майже вся віргінська еліта опинилася по вуха в боргах перед лондонськими банкірами.

Після того, як старий Джеймстаун згорів під час повстання Бекона, столицю перенесли вглиб материка, до міста Вільямсбург. Це був абсолютно новий тип колоніального міста — чистий, спланований, з широкою головною вулицею й масою таверн і шинків. Найзнаменитішою була Таверна Ролі. Саме там через кілька років, за кухлями пива й гарячого пуншу, місцева еліта — Томас Джефферсон, Патрік Генрі та Джордж Вашингтон — обговорюватимуть проблеми майбутньої Американської революції: як технічно «кинути» британських банкірів, не платити навіть копійчані податки й вигнати «червоні мундири», які заважають і далі відбирати землю в індіанців. Тож якщо ви думали, що планування революції у пивній — це знахідка Гітлера, то це не зовсім так.

Далі буде…

Лайки, коменти, підписки щиро вітаються!