Добровольці були у 2022 році. А зараз ситуація інша, і треба це розуміти — Віталій Кривошей вже втретє у війську

Зі своїх 48 років присвятив військовій службі більше 11. Ще під час проходження строкової служби отримав сержантське звання. У цивільному житті служив у правоохоронних органах, працював в охороні. На початку російської збройної агресії отримав повістку.

— У березні 2014 року я отримав повістку, а 19 числа вже був мобілізований до Чутівського райвійськкомату. Мене призначили начальником Служби захисту інформації, — розповідає військовий.

За рік він підписав контракт до кінця особливого періоду. У 2019-2020 роках, коли військовослужбовців військкоматів відправляли на підсилення бойових підрозділів, Віталій був відряджений до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. На посаді стрільця — помічника кулеметника виконував бойові завдання в районі від Рубіжного до Гірського та Золотого. Потім повернувся до виконання своїх обов’язків у Чутівському райвійськкоматі.

Звільнився з військової служби у серпні 2021 року. Поїхав за кордон, влаштувався на роботу. Але повернувся менш ніж за три місяці: розумів, що буде велика війна. Тоді, згадує військовий, багато хто намагався переконати його, що зможе відсидітися за кордоном — мовляв, своє вже відслужив.

— Я 2 грудня повернувся, поки зібрав документи, взяв відношення, все оформив — і з 7 лютого 2022 року підписав контракт на три роки із 22 окремим мотопіхотним батальйоном. Там мій кум служив, я підтягнувся до нього. Став на посаду головного сержанта взводу протитанкових ракетних комплексів. 20 лютого нас на ППД підняли по бойовій тривозі. Ми зібралися і виїхали на виконання. 24 лютого зустріли під Харковом на окружній дорозі — там де траса іде на Циркуни, Липці і далі на Бєлгород.

До початку повномасштабного російського вторгнення встигли окопатися — підготували собі позиції обабіч траси. Коли путін оголосив про початок «сво», почався масований обстріл. Танки, «Гради», «Смерчі», міномети — за словами Віталія ворог бив чи не з усього озброєння.

26 лютого Віталій отримав кульове поранення та був евакуйований з позиції. Першу допомогу отримав у Харкові, далі — лікування та реабілітація в різних регіонах України, після чого повернувся у свій підрозділ вже 31 березня.

Брав участь у звільненні Черкаських Тишків. Восени підрозділ виконував бойові завдання на Куп’янському напрямку, брали участь у звільненні Стельмахівки.

— У Стельмахівці ми були в підвалах. Я скеровував вогонь своїх людей, які були в моєму підпорядкування — мінометні розрахунки тощо. Чергував на ротному спостережному пункті. Також їздили евакуйовувати людей, забирали загиблих — теж брав у цьому участь.

Якось черговий офіцер побачив з дрона тіло загиблого військового і дав завдання Віталію поїхати та забрати його. Разом з мехводом на МТЛБ вирушили на вказану точку. Встигли забрати загиблого, але ворожий дрон помітив транспорт та скоригував на них артобстріл. Тоді дивом вибралися неушкодженими.

У травні 2023 головний сержант, як він каже «дуже близько познайомився з „Піоном“». Потрапив під обстріл, отримав контузію. Спершу не надав уваги — за медичною допомогою не звернувся. Та незабаром стан здоров’я став погіршуватися, окрім проблем із судинами ще й погіршився стан опорно-рухового апарату — ледве ходив.

Отримав направлення на лікування, яке тривало майже п’ять місяців. По закінченні пройшов ВЛК.

— Восени повернувся до свого підрозділу. Подзвонив ротний і сказав, шо для бойової роботи я непридатний. Щоб шукав місце для переведення. Я в декілька частин подавав документи. Але висновок ВЛК не влаштовував їх. Тому вирішив пробувати попроситися до ТЦК в Чутовому, де я колись проходив службу. Мене взяли на посаду головного сержанта роти охорони.

Згодом головний сержант був переведений на посаду інструктора Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП. Відповідає за службу РАО, службу військ, веде документацію, займається питаннями автотранспорту.

До виконання заходів оповіщення військовозобов’язаних Віталія також залучали неодноразово. Каже, ставився до цього як до будь-якого іншого завдання — отримав наказ, поїхав і виконав.

За його словами, реакція людей буває різною. Часто доводиться вислуховувати обурення, запитання, чому саме їм вручають повістки, чому «не йдуть депутати» чи інші посадовці. У таких ситуаціях, говорить військовослужбовець, намагається пояснювати спокійно і без конфліктів.

— Я сторонник того, що кожна людина відповідає сама за себе. Не треба дивитися на когось і казати: а чого він не йде. Спочатку кожен має вирішити за себе, а вже потім когось оцінювати. Добровольці були у 2022 році. А зараз ситуація інша, і треба це розуміти, — говорить головний сержант. — Коли мене питали, чому я не залишився за кордоном, я відповідав просто: а як я потім буду дивитися людям в очі, коли все це закінчиться? Я для себе вирішив, що мені не повинно бути соромно ні перед ким і ні перед самим собою. Кожна людина відповідає сама за себе і сама робить свій вибір. Так, на війні страшно, ніхто цього не заперечує. Але треба робити свою роботу і триматися разом, підтримувати один одного. Бо без підтримки дуже важко. І коли ти знаєш, що не ховався, не тікав, а був тут і робив те, що мав робити, тоді з цим відчуттям і живеш. Це і є моя мотивація служити.

© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП