«Зробити свідомий вибір, поки він є»: головний сержант Шевченко ділиться власним досвідом

На той момент він проходив військову службу за контрактом на посаді старшого інструктора відділення рекрутингу Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

Військовий згадує, що в перший же день у Чутівській громаді силами особового складу ТЦК та СП була утворена оперативна група, яка перевіряла повідомлення про підозрілих людей. Супроводжували військових, які рухалися трасою через територію громади. Організували контрольно-пропускний режим на трасі Київ-Харків на межі з Харківською областю, що стало особливо актуальним, коли з Харківщини потягнувся потік біженців і на трасі утворилася суцільна багатокілометрова тягнучка.

У відділі почалася активна мобілізація. До ТЦК та СП прибували резервісти та добровольці. Перші тижні людей вистачало — навіть утворювалися черги з тих, хто бажав долучитися до ЗСУ.

Чоловіків з бойовим досвідом направляли на комплектування бойових бригад, а тих, хто не служив строкову, або служили дуже давно — зараховували до роти охорони Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

Підготовку новачків здійснювали паралельно з виконанням завдань з охорони об’єктів та патрулювання району.

— Ми, окрім вирішення організаційних питань, навчали новобранців користуватися зброєю, возили на стрільби, навчали основ тактики та медицини. Це були чоловіки по 45-50 років, з яких якщо хтось і служив раніше, то хіба строкову службу, — розповідає Денис.

Для нього ця війна почалася значно раніше. Свій перший контракт він підписав у травні 2015-го. Хотів долучитися до війська, як і його рідний брат, який захищав Донецький аеропорт у лавах 95 ОДШБр. Та двох чоловіків з однієї родини мобілізовувати відмовилися, тому Денис обрав контракт. Після базової підготовки проходив службу в лавах 30 бригади.

За власним бажанням перевівся до 72-ї ОМБр, яка тоді брала активну участь у бойових діях. Служив старшим навідником гранатомета, виконував завдання у Волноваському районі на Донеччині, згодом — під час ротації бригади на Авдіївській промзоні, де відстань до ворожих позицій вимірювалася десятками метрів.

За пів року був призначений командиром відділення та отримав сержантське звання. Деякий час був у пункті тимчасової дислокації, однак згодом попросився повернутися безпосередньо на позиції — вважав, що так зможе бути кориснішим побратимам.

У 2017 році через погіршення здоров’я перевівся до Чутівського райвійськкомату на посаду начальника відділення зв’язку, а ще через пів року термін контракту закінчився і він звільнився у запас. Проте вже через рік уклав новий контракт із 58-ю бригадою, але невдовзі знову повернувся до районного військкомату.

У 2021 році Денис був переведений на посаду старшого інструктора з рекрутингу Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП, на якій і зустрів ранок 24 лютого 2022 року

Коли стало зрозуміло, що росіянам не вдалося продавити захист Сил оборони України та вийти на кордони Полтавської області, Денис почав підшукувати бойовий підрозділ для переводу. А коли наприкінці весни у Полтавському районному ТЦК та СП був утворений окремий зведений штурмовий загін «Одін», який комплектувався виключно військовослужбовцям ТЦК та СП, головний сержант за власним бажанням долучився до його лав.

Після двох тижнів бойового злагодження на Чернігівщині, де підрозділ навчали штурмувати позиції ворога, «Одін» на початку липня вже приступив до виконання бойових завдань на Бахмутському напрямку. Символічно, що підрозділ був приданий до 72-ї ОМБр. Хоча там не зустрів нікого з товаришів по зброї часів АТО, було приємно знову відчути себе частиною Чорних Запорожців, зізнається військовий. Та, на жаль, не надовго.

— Не судилося мені довго повоювати. Здоров’я підкосило так, що я не те що бронежилет не міг вдіти, а й тримати зброю. Тому мене відправили назад на Полтавщину. Повернувся у свій відділ. Займався призовом на військову службу за контрактом. З власного досвіду з усіма військовозобов’язаними, які приходили по повістках, проводив роз’яснювальні бесіди. Тому що служба за контрактом краще, ніж за мобілізацією.

У 2023-2024 роках траплялося чимало випадків, коли чоловіки, які мали бути призвані за мобілізацією, свідомо обирали контракт, каже військовий: лише через його відділ таких було понад два десятки. Співбесіди з підрозділами часто проводили телефоном, частини надсилали відношення і забирали людей. Головний сержант зауважує, що серед них більшість досі у строю — є поранені, але загиблих одиниці.

Хоча в Дениса є підстава для звільнення — має інвалідність, пов’язану із захистом Батьківщини, — він не поспішає цього робити.

— А хто буде робити мою роботу? Я цю роботу викохав, як-то кажуть, з нуля. Якщо мені скажуть, що я вже не потрібен — ну це інша справа.

Він визнає, що ставлення до військовослужбовців ТЦК у суспільстві змінилося за останні чотири роки: військові, яких вважали героями і дякували їм за службу, для декого стали ледь не ворогами. Втім, за його словами, особисто він із відвертою ворожістю стикається нечасто. Живе в невеликому населеному пункті, де всі одне одного знають, але жоден із знайомих не дозволяв собі образ на його адресу. Бо у громаді знають, що всі його рідні зараз у війську: зять, обидва двоюрідні брати, кум, близькі друзі. Рідний брат звільнений після чергового важкого поранення.

Більше того, серед тих, кому він вручав повістки у 2022-2023 роках, є військовослужбовці, які нині служать і підтримують з ним зв’язок. Коли приїжджають у відпустку — телефонують, заїжджають у гості.

На думку головного сержанта, тривалий час механізм оповіщення залишався таким, яким був прописаний у законодавстві ще з 90-х років — адресні повістки через органи місцевого самоврядування, роботодавців. Однак ситуація змінилася тоді, коли люди перестали самі приходити за викликом.

— Змінилося все у людей тільки тоді, коли люди перестали самі йти по повістках. Та рано чи пізно підуть усі. Про завтрашній день треба думати вже вчора. Саме тому я закликаю чоловіків не чекати мобілізації, не ховатися. А зробити свідомий вибір, поки він є: обрати підрозділ та посаду, вакансій багато є на сайтах. Прийти до рекрутерів у свій ТЦК та підписати контракт. Не треба боятися військової служби. Боятися треба ворога. Але не страхом жити, а боротьбою. Не всі мають бути в окопах, та працювати на перемогу має без перебільшення кожен. Не варто забувати, хоч війна і закінчується за столом переговорів, виграють її на полі бою, — підсумовує військовий.

© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП