Колишній розвідник очолив групу документального забезпечення в ТЦК — тепер навчає молодь тактиці і виживанню

А у 2016-у році оселився у Чутівському краї — на батьківщині своєї матері. Щоб стати на облік за новим місцем проживання зайшов до Чутівського райвійськкомату і отримав пропозицію, на яку погодився — підписав контракт із ЗСУ на 5 років.

Офіцер отримав посаду заступника військового комісара з питань територіальної оборони. Та дуже скоро на рік поїхав у відрядження в зону АТО у складі 72 ОМБр — командував кулеметним взводом у 2-му механізованому батальйоні.

Виконували бойові завдання на Донеччині. Перший бій пам’ятає — найбільше переживав, що не впорається та підведе своїх людей. Але дуже швидко здобув необхідний бойовий досвід та зрозумів: він — на своєму місці.

Розповідає про випадок, який дав мотивацію для військової служби — офіцер їхав на броні одного з танків, що рухалися колоною. Проїжджаючи через якесь невелике село, привернули увагу місцевих — люди виходили з дворів та привітно махали руками військовим.

— Біля одного з дворів стояла усміхнена молода жінка з малям років трьох на руках. І от цей малюк нам посміхався і махав рукою! Ми потім це обговорювали — усі, хто це бачив, були дуже вражені. Бо кожен одразу усвідомив, для чого воює і кого захищає: ми захищаємо майбутнє цієї країни, щоб діти росли щасливими і посміхалися. А не за уряд чи чиновників.

З найбільшим теплом з того періоду згадує підтримку населення: не тільки місцевого в селах, які вони обороняли. А й з тилових міст передавали допомогу: маскувальні сітки, смаколики, дитячі листи й малюнки.

— Нам передавали листи від дітей. Дехто з хлопців носив у броніку їх як оберіг. Коли розбирали листи, мені дістався малюнок від першокласниці з прізвищем Піхота. Я взяв його собі. За місяць — знову передають і знову мені її малюнок на очі потрапляє. Один з моїх бійців розповів, що коли був у відпустці, розшукав дітей, які надсилали йому малюнки, і приїхав подякувати — привіз квіти і солодощі. Тож і я собі дав таку обітницю: обов’язково знайти ту дівчинку і подякувати їй за моральну підтримку та віру в ЗСУ.

Свою обітницю офіцер виконав, але про це пізніше — сталося це вже за часів повномасштабного російського вторгнення.

Коли 2017-го бригаду вивели з зони АТО, Віталій Тернавський повернувся до Чутівського РВК (з жовтня 2020 року реформований у Дев’ятий відділ Полтавського районного ТЦК та СП). 2021-го продовжив свій контракт ще на рік.

Про «велику війну» Віталій Тернавський дізнався вдосвіта 24 лютого 2022 року. Тоді якраз був черговим по своєму відділу.

— Зателефонував черговий з області і повідомив про бойову тривогу, що велика війна почалася. Ну тут все закрутилося: ми налагоджували в Чутовому оборону, ставили блокпости, їздили копати окопи. Тут же мало хто стикався з таким. А до Харкова менше 100 км.

Як досвідчений бойовий офіцер, взяв активну участь в організації оборони району, виставленні блокпостів. Їздив у сусідні Валки — селище на Харківщині, на прохання тамтешньої адміністрації консультував з питань облаштування оборонних споруд.

Наприкінці 2022-го року офіцера відрядили до зони бойових дій — виконував обов’язки у Бахмуті та Харкові. А коли взимку 2023 року була утворена 32 ОМБр, Віталій Тимофійович був наказом переведений до цієї бригади на посаду заступника начальника командного пункту.

— А потім комбриг з начштабом мене викликали і запропонували стати начальником розвідки. Якби я знав, в якому ритмі доведеться жити наступні півтора року, я б дуже добре подумав… Це ти майже ніколи не спиш, постійно збираєш інформацію, опрацьовуєш. Постійно на зв’язку. Разом зі своїми підлеглими проходив злагодження і навчання за кордоном саме як підрозділ розвідки. Основна робота розвідки — це збирання інформації. А от якими шляхами — це окреме питання.

У червні 2023 року працювали на Сватівському напрямку, потім — на Куп’янському, поблизу Орлянки та Ягідного, а після короткої ротації — біля Синьківки.

Доводилося бачити чимало прикладів звитяги, коли люди самовіддано виконували поставлені бойові завдання. Найбільші враження справляла взаємодія підрозділів: коли між різними військовими з’єднаннями відбувалася постійна тісна співпраця.

— Наприклад, поруч стояла 103 бригада ТрО, вони за допомогою FPV допомагали нам зупиняти ворожі штурми, інші підрозділи ділилися розвідувальною інформацією, а одного разу навіть БК. Якось танк виїхав на свій страх і ризик і розстріляв противника з 50 метрів, — згадує Віталій Тарнавський. — Я працював безпосередньо у штабі. Відбувався збір інформації з «крил», які працювали на 30 км у тилу ворога, дешифрування, виявлення переміщень військ, важливих об’єктів противника.

У лютому 2024 року майор Тернавський був переведений до лав 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців на посаду старшого офіцера відділення розвідки, та майже одразу його направили у відрядження до 48 окремого стрілецького батальйону — у складі бригади вони виконували завдання на Курахівському напрямку. Офіцер відзначає, що воїни батальйону діяли як єдиний організм і дуже професійно та ефективно штурмували російські позиції, знищуючи противника, який значно переважав чисельністю.

— У цьому підрозділі я займався так само збором і обробкою розвідувальної інформації. Працював з радіоперехопленням. Завдяки тому, що знали їхні позивні, ми оперативно знали про переміщення ворожих груп. Близько 80% інформації отримували саме завдяки радіоперехопленню, від полонених дізнавалися актуальні позивні. Наприклад, артилерії — і дізнавалися, коли вони готувалися працювати по нашим підрозділам та попереджали, щоб люди встигли сховатися від обстрілу.

Інформацію про розташування і переміщення угрупувань ворога збирали, в тому числі, і з російських телеграм-каналів. Там могли знаходити інформацію про зниклих чи полонених — іноді саме там з’являлися кадри, за якими можна було ідентифікувати людей; з іншого боку — ті ж самі пости і фотографії видавали позиції ворога, дані про командирів і техніку.

Так, одного разу офіцер прочитав в російському телеграм-каналі пост, де йому приписали «особисту охорону» — «Вовків Да Вінчі», які щойно зайшли в район виконання неподалік. Повідомлення провисіло декілька годин, потім його видалили, але ефект був: так зрозуміли, що ворог, збираючи дані з відкритих чатів і фото, уже знав, де стоїть їхня бригада і хто в ній які ролі виконує.

— Я коли прочитав, гучно посміявся, мене аж гордість взяла: це ж треба, батальйон Да Вінчі — «моя особиста охорона»! — посміхається військовий.

Водночас колишній розвідник відзначає, що така ж робота ведеться й ворогом, тож він наголошує на простому правилі: не викладати локації, не робити публічних фото підрозділів і не ділитися зайвими подробицями в чатах — бо навіть «жарт» чи описка в тиловому каналі може перетворитися на джерело для ворога.

Розповідаючи про свою бойову роботу, офіцер згадує випадок, після якого заслужив у підлеглих славу чаклуна.

— Якось тривав бій, ішла трансляція. Ворожі танки вийшли на позиції стрільби. Я пальцем натискаю на монітор і кажу «щоб в тебе гусениця відвалилася!», і танк потрапляє в «колючку» й гусениця спадає. На інший натискаю «щоб тебе розірвало!» — і в нього епічно влітає наш дрон. Бачу ще танк, натиснув і побажав, щоб у нього башта відвалилася і перестав кошмарити наших хлопців — і від влучання снаряду в нього відлітає башта! А якось до арти підходжу, дивлюся їх стрім. Пояснюю, за свіжими розвідданими, в лісі склад БК і СПГ. І показую чітко пальцем, куди стріляти. Постараємося, може і влучимо, кажуть. І прямо туди — з першого пострілу влучили, спалили склад. І так було не раз. Дивувалися, як у мене це виходить, навіть Колдуном прозвали, — усміхається Віталій Тимофійович.

Та великі навантаження і перенесені контузії зрештою далися взнаки: через різке погіршення здоров’я офіцера перевели в тиловий підрозділ. Якраз у Черкаську область, що дало можливість виконати обітницю і подякувати дівчинці з прізвищем Піхота, від якої отримував листи у такому тепер далекому 2016 році. Юна художниця навчалася вже у 8 класі. Разом з товаришами по службі привезли дітям солодощі, квіти та персонально школярці — іграшку у вигляді пса Патрона.

Коли зрозумів, що для нього бойова робота закінчилася і повернутися на фронт уже не зможе, взяв відношення та повернувся до Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП у Чутове — на посаду начальника групи документального забезпечення.

— Тут проводив заняття з дітьми — у нас два патріотичних клуби у громаді. Пояснюю тактику, вчу виживання, розповідаю багато чого про військову справу. Дітям таке подобається. Я бачу що вони залюбки вчаться, розуміють, що повинні навчитися захищати себе, близьких і свою землю, — пояснює офіцер.

Діти, особливо ті, хто усе своє свідоме життя живе за часів російсько-української війни, розуміють важливість опанування військових навичок та потреби захисту країни зі зброєю в руках набагато більше, ніж дорослі — навіть ніж їх батьки, вважає майор Тернавський, бо ще не всі дорослі усвідомили, що війна так чи інакше торкнеться кожної родини.

— Якщо б не ТЦК, то ми давно б війну вже програли. У бригад би просто не було людей взагалі. Це розуміють не всі українці. Але дуже добре розуміють росіяни. І саме тому зробили наші центри комплектування пріоритетною ціллю в гібридній війні, ледве не відповідальними взагалі за цю війну. Створюють відповідний контент, щоб підтримувати у громадян відповідне враження. Не гребують нічим — і в тому числі наймають молодь, обіцяють легкі гроші і «звільнення від необхідності йти в армію». А ті й ведуться — бо ж хочеться мати свої гроші, щоб потім весело провести час з однолітками. Тільки не думають, що через такі дії їм ніде буде гуляти — бо росія знищує все, до чого дотягується, подивіться на ті міста, куди долітають їхні ударні дрони. Вони називають себе «освободітєлямі», але від чого вони звільняють українців? Від затишних домівок, від родин, від мирного життя. Їм по цимбалах, хто їх тут чекає, чи хто допомагає. Якщо дійдуть — нікому не буде пощади. І потім ці чоловіки, які тікають зараз, зрозуміють, що таке по-справжньому ховатися. І шкодуватимуть, що не пішли за Україну воювати, але буде пізно…

#вони_захищають_Україну#warriorsТЦК

© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП