На Полтавському продовольчому ринку «киснуть» люди

Біля рядів без навісу | Фото: Каріна Тютюнник

Більшість території ринку прибрана. Стояти ж у воді доводиться реалізаторам, які працюють без навісу, і, відповідно, їх покупцям.

На Полтавському центральному продовольчому ринку простежується соціальна нерівність. Між рядків. Принаймні, у цьому впевнені місцеві реалізатори.

Справа у тому, що робота по прибиранню місць торгівлі тепер комусь вийшла боком. Точніше — вилилась (неприбраний сніг перетворився на калюжі). А про «боком» — то це все, як-то кажуть, вилізло не стільки покупцям, скільки реалізаторам, хоча і першим на вході до ринку не завадило б узяти в оренду пару гумових чобіт.

У торгових рядах під навісом на перший погляд прибрано. Тут реалізатори роботою адміністрації ринку задоволені. Між рядами — сухо, чисто, а кілька невеличких калюж нікому не дошкуляють. «Що зробиш, природа», — говорять торгівці. Прибирання критого ринку ми оцінили фактично на відмінно. Знову-таки на перший погляд. А от соціальну нерівність, про яку говорять реалізатори, можна побачити, дійшовши до кінця ринку. Там торгують крупами, домашніми молоком, сиром, картоплею, яблуками тощо. Ці торгівці «киснуть» у воді. Моря по коліна немає, та реалізатори жаліються: простояти з ранку до другої-третьої години дня у підталій водиці — справа не з приємних.

— Ми стоїмо тут цілий день. Платимо за місце, хто 5, хто 10 гривень за метр. А натомість — киснемо. Попереду так прибрали, а нам — так вибачте, — коментує ситуацію один з реалі заторів.

Більшість з торгівців у кирзових чоботах. Інші — у теплих (та не у водопроникних) валянках. А у невисокої пані, що торгує сиром, є свій власний метод боротьби з водою: цілий день жінка стоїть у кульку. Про технологію «обігріву» вона розповідає так:

— Спочатку надягаєш шкарпетки, краще навіть дві пари. Зверху на ногу — звичайний 10-копієчний пакетик і взуваєш чоботи. У пакет я накладаю зім’яті газети, аби вони впитували у себе вологу, а потім залажу у кульок. Так мені начебто тепліше.

Інші реалізатори відверто стоять у воді. Хтось сидить на своєму прилавку. Інші десь дістали собі дерев’яні «помости». Говорять, одну таку коробку колеги продають їм за 20 гривень. Для покупців «помости» принесла адміністрація ринку. З них зробили місточок.

— «Помости» вони-то принесли, а краще б оцей сніг або точніше воду звідси прибрали. І хай прийдуть і подивляться, як люди по цих коробках ходять. Он дірка, бачите? То бабуся провалилася. Нога не туди потрапила і вона впала, — говорить один з місцевих реалізаторів.

Аби запитати про калюжі на ринку ми постукали до «Яковича чи Станіславовича», як називають своє керівництво реалізатори. Проте, як і раніше, охоронці нас не пустили: «Директора немає. Приходьте пізніше». До речі, за словами охоронців, їхнім начальником є Юрій Якович Непорада — ймовірно, той самий «Якович». За таких умов нам нічого не залишається, як тільки залишити за другою стороною право на коментар. А полтавцям нічого не залишається, як тільки ходити по місточкам та киснути у воді.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»