3.02.2012 | 13:58

Продавці Полтавського центрального ринку не знають, кому платять гроші

Полтавський центральний ринок Полтавський центральний ринок | Фото: Анна Довгошей

Реалізатори на продуктовому ринку, які торгують на території СТ «Міськкоопринторг», живуть за принципом: менше знаєш, міцніше спиш

Сьогодні «Полтавщина» спробувала з’ясувати: яка атмосфера панує на центральному продовольчому ринку через останнє рішення міської ради. Нагадаємо, згідно із ним земля під об’єктом має повернутися у власність міста з подальшим створенням комунального «Полтавського ринку». Крім того, нас цікавило, як відбувається процес оплати за оренду торгівельних місць та кому саме (і скільки) платять продавці.

У більшості випадків нам траплялися реалізатори, які навіть не знали правильну юридичну назву ринку та прізвища керівників. Та й самі власники продукції, які продавали її без найманих робітників, не змогли пригадати такі нюанси, «тому що вони постійно змінюються». Ми дізналися лише, що ринком керують Якович та Станіславович. Перший, очевидно, Юрій Якович Непорада, виконавчий директор.

Коли ми питали щодо оплати торгівельних місць, нам радили звернутися до адміністрації. До неї потрапити не вдалося, адже вона знаходиться на другому поверсі критого ринку, а вхід до сходів закривають важкі металеві двері із невеличким віконечком. Через нього всіх можливих відвідувачів підозріло оглядає охоронець. «З особистого питання до керівництва» нас не пустили, тому що «всі виїхали».

Власне, нам вдалося дізнатися про деякі ціни на послуги ринку від самих торгівців. Найпрозоріші у цьому плані державні ветлікарі. У спеціально відведеному для них приміщенні на стінах — прейскурант цін і приязні співробітники, які пояснюють усе, що незрозуміло. Дівчина у білому халаті сказала нам, що привозити на продаж можна будь-які продукти, тільки спочатку потрібно отримати висновки спеціалістів про їхню безпечність звідти, звідки їх везуть. Крім того, заздалегідь потрібно домовитися про вільне місце у торгівельних рядах, у першу чергу це стосується м’ясних. Щоб продати молокопродукти, яйця та інше у критому приміщенні (або овочі на вулиці під навісами) — спеціально домовлятися не треба, тим більше взимку. І справді, торгівців нем’ясним товаром у нинішні морози малувато. Особливо в тих рядах, що розміщуються під навісом на відкритому повітрі.

До речі, мабуть, через морози у вуличних реалізаторів плату беруть не кожного дня. Ми поговорили з одним доволі балакучим чоловіком, що вже трохи зігрівся народним способом. Він зазначив, що у торговий день сплачує 10-20 гривень, а, буває, до нього зовсім не підходять. Про оплату видають чек — невеличкий папірець, де зазначена сплачена сума і стоїть печатка фізичної особи — підприємця на ім’я Голоднюк Олексій Миколайович. Хто це такий, наш співрозмовник не знав: «може, хтось із адміністрації, може, якийсь юрист».

Щодо інших цін на оренду торгівельних місць, маємо деякі дані. Так, жіночка із району, що привезла на продаж молоко, масло, сметану та домашній сир сплачує на день 60 гривень — це із урахуванням оренди і ветекспертизи. Приміром, аналіз для 20-літрової ємності з молоком коштує 4,47 гривень. Чим менше продукту — тим менша ціна.

Один погонний метр прилавку в тих, що торгують олією, коштує 20 гривень, без врахування експертизи продукції.

Найдорожче коштує можливість продати м’ясо. Справа у тому, що всі прилавки для цього орендують постійні клієнти центрального ринку. Сплачують за це чи то 2700, чи то 2800 гривень на місяць. У ті дні, коли ці люди не приїжджають торгувати (найчастіше у вівторок чи середу), вільні місця можуть здати комусь сторонньому, за це доведеться сплатити 160 і 30 гривень в день. Причому 160 отримують ці відсутні постійні клієнти, а 30, очевидно, йде у ринковий кошик.

Вуличні закриті кіоски теж мають свою ціну. Ті, що «на задвірках» (там продають крупи, консерви і т.і.) коштують орендарям 300 гривень на місяць. А кіоски із п’ятьма вітринами (кожна з яких закривається окремо, торгують тут солодощами, сухофруктами і т.і.), які знаходяться ближче до магазина «Астера», мають «баснословну ціну». Скільки саме — на іншому кінці ринку не знають. А власники (чи реалізатори) цих престижних малих архітектурних форм на розмову не виходять. Може, через холод на вулиці?

Власне, всіх опитаних нами торгівців мало цікавить: кому належить і буде належати центральний продовольчий ринок. Головне — аби керівництво не підвищувало орендну плату (приміром, влітку вона завжди більша, ніж у холодну пору року). «Нам по барабану, хто тут буде — Якович чи Федорович. Тому що вони приходять і уходять, а нам і покупцям їсти хотітиметься завжди», — саме так зазначив наш замерзлий але веселий співрозмовник із практично спустілих овочевих рядів.

А тим часом навколо землі у центрі міста, що під центральним продовольчим ринком, вирують пристрасті.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»

Економіка і бізнес