Складання родоводу для полтавців коштує недешево

На жаль, часто бажання дізнатись про своє коріння так і залишається нездійсненним. Коротко про це ми вже писали. Про складності цього процесу та процедуру отримання історичних довідок «Полтавщина» спілкувалася із заступником начальника відділу інформації та використання документів обласного архіву Володимиром Коротенком.

Володимир Коротенко

— Володимире Васильовичу, наприклад, моє прізвище Іванов або Петренко. Як можу отримати інформацію про своє коріння?

— Тоді Вам не поталанило із прізвищем, бо воно дуже розповсюджене. Для можливого встановлення родинних зв’язків Вам необхідно знати місце проживання Ваших пращурів, тобто назву населеного пункту, а також, чим вони займалися, яких мали родичів. Чим більше інформації, тим краще.

Однак і тоді немає гарантії, що Ви зможете вивчити свій родовід, адже у нас є досить детальна інформація за дореволюційний період лише по деяких районах та населених пунктах області. Ми зберігаємо метричні книги церков другої половини XIX — початку XX століття лише приблизно по третині території нинішньої Полтавської області. По окремих населених пунктах Гребінківського та Пирятинського районів є сповідні відомості (списки мешканців) за кінець XVIII — першу половину ХІХ століть та метричні книги за 1830-1840-і років. Хоча й ці матеріали неповні.

Дела минувших дней

Багатоярусні стелажі архіву

— Добре, наприклад, мене цікавлять Великі Будища Диканського району.

— Тоді знову не поталанило, бо метричних книг церкви цього села в архіві немає.

— Мені краще замовити послугу працівникам архіву, чи засісти за архіви самому?

— Краще останнє. Сьогодні у двох корпусах нашого архіву зберігається близько 1 млн. 300 тис. справ, якими опікуються 40 співробітників. Із них лише 7 працюють з документами з метою використання — це, перш за все, виконання запитів соціально-правового характеру, що є одним з основних завдань архіву. Генеалогічний пошук — дуже копітка робота, що потребує багато часу. Наприклад, подивимося на містечко Котельву. Маємо шість церков, у документи яких заносилися дані з 1870-х по 1917 роки. І когось з рідних знайти — це просто детективна історія, яку краще «розслідувати» самому замовникові. Громадяни чомусь вважають, що за кілька днів їм знайдуть інформацію про родовід на шість-сім поколінь. Але це задоволення вимагає великих витрат часу і коштів, тому роздрукувати та офіційно надати одну сторінку інформації, зібраної за історичними документами, за прейскурантом коштує щонайменше 130 грн. Щоб дослідити родовід, інколи потрібно переглянути десятки справ, довідка може складати 20, 50, 100 сторінок. Відповідно це може коштувати й тисячу, й п’ять тисяч гривень, і більше, відповідно до обсягу роботи. Це справа індивідуальна, ніякої сталої цифри не існує.

— А якщо сам, то безкоштовно?

— Так, а ми такій людині, звісно, допоможемо.

— Яка в архіві найстаріша метрична книга?

— Ось вона. Це метрична книга церкви містечка Яреськи за 1757 рік.

— Вибачте, але як можна щось тут розібрати? Це церковнослов’янська мова?

— Ні, це російська за тогочасним правописом. А розбирати доведеться самотужки. До речі, й серед архівістів документи XVIII та більш ранніх століть можуть читати лише двоє-троє працівників. Таких спеціалістів готують у вишах, але навряд чи приймають на роботу до державних архівів, бо, скоріше за все, вони не згодяться з існуючою оплатою праці. Прикро, адже й таку невелику кількість архівних працівників можуть скоротити чи не на 30%, хоча сподіваюся, що цього не станеться.

Найстаріша метрика архіву

Копітка архівна робота

— А як із документами німецькою мовою періоду окупації? До речі, вони добре збереглися?

— Документів таких небагато, з ними іноді працюють дослідники. Фахівців з німецької мови в архіві також немає, та й дослідники, які вивчають подібні документи, нечасто до нас приходять. Якщо говорити про фізичний стан документів, то збереглися вони непогано.

— Великі шанси встановити свій родовід — у нащадків дворян та купців. Це правда?

— Скоріше у дворян і священиків, з купцями — гірше.

— Чи були випадки, коли людина дізнавалася, що її коріння — дворянське?

— Навпаки. Багатьом здається, що якісь відомі історичні постаті — їхні родичі, однак це не завжди так. Тож інколи шукають у своєму родоводі графів, а натикаються на козаків або кріпосних селян. Хоча у моїй практиці був випадок, коли сім’я з Москви жила й не знала, що вони є нащадками гетьмана Данила Апостола.

Однак не це головне. Головне, що коріння встановлене, хоч і до певних меж. І цю інформацію можна передати наступним поколінням.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»