Саботаж корупціонерів чи кадровий голод: чому ніхто не прийшов на тендер з реконструкції школи № 11 за 72 млн грн?

Тоді ж інженер Сергій Мурза розробив оригінальну проєктну документацію. Проте цілий рік навколо об'єкта не відбувалося жодних реальних рухів. Зрештою, проєкт відправили на коригування, загалом витративши на паперову частину близько 1,5 млн грн з міського бюджету.

Оновлений експертний звіт місто отримало 24 березня 2026 року. Цікаво, що за неповні два тижні до цього, 12 березня, міськрада офіційно затвердила збільшену майже на 40% розрахункову кошторисну зарплату для будівельників (понад 33 тис. грн). Однак у проєкт договору тендеру, який оголосило Управління капітального будівництва, свідомо чи випадково вписали стару, неактуальну суму — 24 240 грн.

Наприкінці квітня Уряд офіційно підтвердив виділення Полтаві 51,2 млн грн на цей об'єкт. Тоді ж тендер на 72,5 млн грн був оголошений, але 15 травня його довелося скасувати. Причина — відсутність жодної тендерної пропозиції.

Чому компанії не зайшли на торги? 7 неофіційних версій

Попри гарантоване фінансування, будівельний бізнес проігнорував закупівлю. Цьому є низка пояснень — від об'єктивних ринкових до суто полтавських політичних:

1. Тотальний кадровий голод. В умовах мобілізації у будівельних компаній регіону просто не залишилося вільних трудових ресурсів, яких би вистачило на такий масштабний проєкт.
2. Схема нескінченного коригування. Занижена зарплата у тендерній документації може бути не помилкою, а хитрим планом УКБ та інженера Сергія Мурзи. Це дає формальний привід ще трошки «покоригувати» свіжевідкоригований проєкт, спустивши на вітер ще кількасот тисяч гривень платників податків.
3. Технічний ступор. Ні чиновники УКБ, ні місцеві підрядники ще до кінця не розібралися, як працювати з новою Базою даних цін на будівельну продукцію, за якою тепер жорстко контролюватиметься оплата актів виконаних робіт.
4. Страх перед НАБУ. Полтавську міськраду паралізувало усвідомлення того, що вона перебуває під пильною увагою детективів НАБУ. Чиновники бояться брати на себе відповідальність за великі інфраструктурні об'єкти, тим паче ті, що анонсувалися за участі міжнародних антикорупційних ініціатив.
5. Токсична репутація міста. Роками тендери в Полтаві проводилися без реальної конкуренції, а на торги заходило по одній «своїй» компанії. Ринок адаптувався: зовнішні підрядники просто зникли і припинили моніторити полтавські закупівлі, знаючи, що тут усе розподілено.
6. Очікування «свого» підрядника. Тендер міг бути звичайним окозамилюванням. В УКБ просто тягнуть час, чекаючи, поки компанія Романа Пішняка, яка традиційно виконує значну частку замовлень на капбудівництво у місті, звільнить свої бригади під цей об'єкт.
7. Внутрішньополітичний саботаж. Відповідно до негласного квотно-корупційного принципу розподілу влади у Полтаві, УКБ контролює команда Євгена Диканя, Валерія Пархоменка та Максима Медведєва. Їхня бездіяльність — це умисне розгойдування владного човна та дестабілізація і так не надто потужної роботи міськради. Найбільше репутаційно від цього провалу страждає в.о. міського голови Катерина Ямщикова.

На календарі середина травня, але міськрада продовжує демонструвати тотальну бездіяльність. Управління ЖКГ (квота партії «Слуга народу») не ремонтує розбиті дороги, а управління капбудівництва (квота партії «За Майбутнє») не здатне розпочати роботи на своїх об’єктах. І все це відбувається на тлі наявного державного та місцевого фінансування. Поки чиновники грають у політичні ігри та чекають на «своїх», місто безповоротно втрачає найкращі теплі місяці для проведення будівельних та ремонтних робіт.

Іван ШЕВЧЕНКО, «Полтавщина»