Дівчина-легенда: що варто знати про Марусю Чурай
Маруся Чурай — це не просто ім’я з підручників. Це історія про кохання, зраду, силу слова і пісні, які пережили століття. Постать, у якій переплелися легенда і правда, але яка досі залишається частиною Полтави і української душі.
Напівлегендарна українська поетеса Маруся Чурай народилася у Полтаві у 1625 році. Жила разом із матір’ю у будинку неподалік Хрестовоздвиженського монастиря.
Саме її вважають творчинєю першої української жіночої романтичної лірики.
Марусі Чурай приписують понад 20 пісень, які швидко стали народними. Серед найвідоміших: «Засвистали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні…», «Сидить голуб на березі», «Зелененький барвіночку», «На городі верба рясна», «Котилися вози з гори», «Ой не ходи, Грицю…» та інші. Значна частина цих пісень дійшла до наших днів завдяки бухгалтеру Селегню. У 1853 році він записав їх у рукописний альбом із припискою, що це пісні, створені «Марусею, дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая».
Батько Марусі, Гордій Чурай, був полковим осавулом. Після однієї з битв із поляками його стратили у Варшаві, коли Марусі було 13 років. Гордія вважали народним героєм.
За переказами, Маруся була закохана у Григорія Бобренка, сина полкового хорунжого. Чотири роки вона чекала його з війни, а після повернення дізналася про зраду: Гриць одружився з донькою заможного осавула. Чураївна вмовила його на зустріч. Під час неї він випив отруйне зілля, яке дівчина нібито зварила для себе.
За легендою, Марусю Чурай засудили до смертної кари. Але її врятував Іван Іскра, який привіз грамоту Богдана Хмельницького про помилування.
Вважається, що Маруся Чурай померла молодою. За однією версією, вона ходила на прощу до монастиря у Київ, дорогою назад захворіла на сухоти і невдовзі померла. За іншою — стала монахинею.
Єдиний в Україні пам’ятник Марусі Чурай відкрили саме у Полтаві.
У парку імені Дмитра Юденка є джерело Марусі Чурай. У 2025 році підприємиця Інна Поперешнюк та ресторатор Євген Клопотенко реалізували проєкт благоустрою цього простору зі збереженням автентичного вигляду пам’ятки.
Олексій ЧЕПУРКО