Призабуте ім’я зіньківського історика Олександра Терещенка

Вот книга, о которой так долго молчали большевики... С тех пор этот труд ни разу не переиздавался, но упоминался во множестве ссылок в учебниках по русской истории, которой нас бесполезно пичкали за партами школ и вузов, забывая, что, кроме исторических персонажей и дат русской истории, есть еще и русский быт. (К. Парамонов. Анотація до перевидання книги О. Терещенка «Быт русского народа»).

Часто говорять «немає пророка у своїй Вітчизні». Це повною мірою стосується Олександра Терещенка — історика першої половини — середини ХІХ століття, про життя і діяльність якого його земляки-зіньківчани практично нічого не знають. Обмаль чисто зовнішніх даних (мені так і не вдалося знайти його портрет) і багатство залишених праць — ознака благородного трудівника і патріота, яким був Олександр Власович Терещенко. На жаль, на цілі століття ім’я цього видатного вченого-земляка було піддане забуттю. В Українській Радянській Енциклопедії навіть не було відповідної статті — очевидно через закидання йому «реакційної теорії „офіційної народності“». Хоча демократична позиція О.Терещенка проступає в усіх його писаннях — літературних, етнографічних, історичних. Справжня причина забуття — те, що Терещенко вивчав ментальність російського народу, існування якої не визнавалось радянською наукою.

Народився О.В. Терещенко у березні (за іншими даними — у липні) 1806 року в містечку Зінькові Полтавської губернії. Навчався в повітовому училищі, потім — у Полтавській гімназії та Харківському університеті. Під час перебування в Харкові був учнем відомого письменника-байкаря П. П. Гулака-Артемовського.

Під час літніх канікул часто відвідував Полтаву, де збирав матеріали про життя та діяльність І.П. Котляревського. Не виключено, що й зустрічався з самим поетом. Так Олександр Терещенко став одним з перших біографів Котляревського. Йому вдалося зібрати безціні рукописи — 126 документів, які Олександр Власович Терещенко в середині 50-х років XIX століття розшукав у Полтаві і передав на збереження до Петербурзької публічної бібліотеки, де влаштовується на службу. Ці документи зберігались там близько ста років і були повернуті до Полтави під час підготовки до відкриття музею І. П.Котляревського.

Говорячи про причетність Олександра Терещенка до Котляревського, годиться згадати його дуже цінну статтю «Іван Петрович Котляревський», опубліковану в журналі «Основа» 1861 року. В ній автор виступив на оборону Котляревського проти деяких міркувань Куліша щодо творчості автора «Енеїди», які він вважав помилковими. Як очевидець він описав будинок поета, подав характеристику Котляревського як людини, сказав своє приязне слово про його інтереси і симпатії, ставлення до простих людей, його скромність і щиросердість. Терещенко свідчив, що Іван Котляревський користувався в народі великою повагою, був захисником і благодійником кривджених панами людей. У статті про Котляревського автор вперше зареєстрував уцілілі рукописи поета. Як бібліограф Олександр Власович описав усі видання «Енеїди» (на той час їх було чотири).

З 1830-х років Олександр Терещенко працює у Рум’янцевському музеї (в Петербурзі і Москві). Тут він займається бібліографією, пише книги і статті, бере участь у археологічних розкопках у Нижньому Поволжі та у Таврійських степах. Свої статті Терещенко друкував у журналах «Библиографические заметки», «Северная пчела», «Сын Отечества», «Русский архив».

Як пише словник Брокгауза і Єфрона, Терещенко «був старанним співробітником археографічної комісії». Працюючи в Рум’янцевському музеї, Терещенко активно займався російським побутом, збирав цікаві етнографічні матеріали. Так з’явилась головна праця його життя — «Быт руського народа» в 7 томах. Цей багатотомник позитивно оцінили такі відомі в ХІХ столітті вчені як Каверін, Пипін, Архангельський. Праця була присвячена питанням російського житла, одягу, харчування, промислів, ремесел, сімейного побуту, звичаєвого права, народної медицини, фольклору, а також антропології росіян. Було використано дуже багато матеріалу з українського побуту, зокрема полтавського, який автор добре знав ще з дитинства.

Олександр Терещенко також вивчав історію кочовиків причорноморських степів, описав сотні археологічних пам’яток. Його праці, присвячені цій темі: «О могильных насыпях и каменных бабах в Екатеринославской и Таврической губерниях», «Очерки Новороссийского края». Цікавою і оригінальною є його робота «Опыт обозрения жизни сановников, управляющих иностранными делами в России».

У 1855 році Олександр Власович виходить у відставку, повертається до рідного краю — живе у Полтаві і Зінькові. У цей час він склав статистичні описи Полтави та Ромен. Помер Терещенко в Зінькові у березні 1865 року, де й був похований.

Микола ГРИЦЕНКО, краєзнавець