27.03.2011 | 11:25

Тарапунькою нарік його Довженко

Штепсель і Тарапунька Штепсель і Тарапунька

Цього року виповнилося 25 років з дня смерті народного артиста СРСР Юрія Тимошенка

Ця подія пройшла в пресі майже непоміченою. Справа обмежилася показам по Українському телебаченню кінофільму «Штепсель женить Тарапуньку» та однією інтермедією в програмі Євгена Петросяна «Смехопанорама» на Центральному телебаченню Росії. Але Ю.Тимошенко та Ю.Березін належали до тих справжніх акторів, які ніколи не бачили під час своїх виступів порожніх місць у залі для глядачів, і тому заслуговують на те, щоб розповісти про них детальніше.

Для полтавців ці митці особливо близькі, бо саме в нашому місті 2 червня 1919 року в сім’ї вчителів Тимошенків народився син Юрко. Батько, Трохим Захарович, хоч і навчав дітей математики, був гострий на язик, грав на гітарі і скрипці, брат — на бандурі. В ті часи наше місто вважалось театральним. Так, маленьким хлопчиком, Юрко Тимошенко бачив у ювілейній виставі «Наталка Полтавка» Миколу Садовського та Петра Саксаганського, і був захоплений їхньою грою. Майже щороку до Полтави приїздив театр імені Заньковецької. Гастролював тут і московський Малий художній театр.

Юрій Тимошенко та Павло ТичинаЮрій Тимошенко та Павло Тичина

Вперше Юрко вийшов на сцену клубу села Каленики, коли батьки брали участь у виставі. А неподалік від села протікала невеличка річенька Тарапунька, яка невдовзі назавжди увійшла в життя Юрія Тимошенка. В той час до нашого міста завітали уславлені поети Павло Тичина і Микола Бажан. Маленький хлопець читав їм свої вірші, фотографувався з видатними митцями. Саме вони порекомендували Юркові взяти участь у конкурсі поетів-початківців, який був оголошений в Україні у 1937 році з нагоди сторіччя з дня смерті О.Пушкіна. Тимошенко надіслав на конкурс збірку своїх поезій та отримав першу премію. Його збірку повинні були надрукувати, але Юрко дуже критично поставився до своїх віршів, забрав їх в редакції та більше поезією не займався.

Тимошенко потім подав заяву до Київського театрального інституту, де на вступних іспитах виконав монолог Остапа Бендера. На другий день у газеті «Вечірній Київ», у статті про екзамени в театральному інституті, повідомлялось, що відмінником першого дня іспитів став випускник середньої школи Полтави № 3 Юрій Тимошенко.

Юрій Тимошенко та Юхим БерезінЮрій Тимошенко та Юхим Березін. Київський театральний інститут. 1939 рік

У перші дні навчання студентський гуртожиток звів Юрія Тимошенка з одеситом Юхимом Березіним. Спільний виступ на професійній сцені відбувся 1 вересня 1936 року в Київському оперному театрі, де вони, як статисти, грали козаків у спектаклі «Тарас Бульба» і з захопленням стежили за грою видатних українських співаків, таких як Іван Паторжинський, Марія Литвиненко — Вольгемут, Михайло Гришко...

А от свій дебют Ю.Тимошенко і Ю.Березін на естраді започаткували в студентському «капуснику», де Юрій зодягнув форму міліціонера і говорив в усіх випадках: «Давайте, не будемо!»

Восени 1940 та весною 1941 років студенти-дипломники поєднували навчання з регулярними виступами на естраді. В цей час був оголошений Другий Всесоюзний конкурс артистів естради. За умовами конкурсу, перший тур проходив у столицях союзних республік, а другий і третій — у Москві. Як переможці конкурсу Ю.Тимошенко та Ю.Березін мали виступити на заключному концерті 27 червня. Однак у святкову програму внесла свої корективи війна з фашистською Німеччиною, яка розпочалась 22 червня 1941 року.

У цей день молоді люди виступали на Київському вокзалі перед воїнами, які відправлялися на фронт.

У перші дні війни із молодими артистами сталася ще одна не вельми приємна пригода. Одного дня мешканцям Києва було оголошено по радіо, що ворог скинув десант диверсантів, частина якого одягнена в міліцейську форму. Людей закликали бути пильними. Трапилось так, що коли Тимошенко і Березін, поспішаючи на концерт, сідали у трамвай, відкрився їх чемодан, і з нього на тротуар випала міліцейська форма. Натовп людей оточив двох розгублених «диверсантів». Особливо спритні «мисливці» встигли навіть надавати їм стусанів. Перед начальником районного відділу міліції Тимошенко постав з великим синцем під оком, а Березін — з ґулею на лобі. Начальник швидко розібрався в тому, що сталося, і відпустив студентів.

А на другий день прийшла повістка з військкомату — обох артистів призвали до лав Червоної Армії. Так вони опинилися в ансамблі пісні й танцю, яким керував молодий балетмейстер Павло Вірський.

Було зрозуміло, що образи міліціонера і освітлювача аж ніяк не підходили для ансамблю, який направлявся у фронтову зону; і в одну ніч артисти перекваліфікувались. Тимошенко написав нову сценку, де діяли кухар Гапкін і банщик Мочалкін. Так в ансамблі з’явилась комічна пара — кухар похідної кухні в ковпаку і з ополоником та банщик з березовим віником у руках.

Виступи ансамблю не раз дивились маршали К.Рокосовський та Г.Жуков. Останньому особливо подобалась сценка, яку придумав Тимошенко. Вона називалась «Родився я на хуторі Козюльки...». Ця смішна й дотепна сценка заснована на відомому принципі «зіпсованого телефону». Сміхотворці виступали й перед союзниками на Ельбі: тупіт та свист американців були виявом найвищого схвалення таланту.

Після війни Юхим Березін мріяв зайнятися режисерською роботою. Його прийняли на посаду асистента режисера в Київський театр російської драми, а Юрій Тимршенко поїхав до Олександра Довженка в Москву з наміром зніматися в кіно. Але в той час видатний митець нічого не знімав, довелося Юрію повернутись в Київ та очолити тільки-но організований колектив — Джаз-оркестр УРСР. Саме Довженко порадив молодому артисту естради взяти псевдонім «Тарапунька», від назви маленької річечки в Полтаві, яка протікає під Монастирською горою.

Молоді артисти з тріумфом виграли другий Всесоюзний конкурс артистів естради, який проходив у Москві в 1946 році. Так на сцені Центрального будинку працівників мистецтв з’явились нікому до того не відомі міліціонер Тарапунька і монтер Штепсель. Вони висміювали бюрократизм та головотяпство, говорячи зі сцени та у радіпрограмі «Здоровенькі були!» про серйозні речі.

Роботу на естраді Ю.Тимошенко та Ю.Березін поєднували з роботою в кінематографі. У 1949 році у фільмі «Падіння Берліна» Тимошенко створив цікавий образ солдата Зайченка, який пройшов всю війну і загинув на сходах рейхстагу. Взагалі, ці сатирики створили 7 фільмів, в яких виступили і як режисери, і як сценаристи, і як актори. Це такі картини: «Тарапунька і Штепсель під хмарами», «Пригоди з піджаком», «Штепсель женить Тарапуньку» та «Від і до», «Їхали ми, їхали».

У ті роки популярність артистів зростала. Діалоги їхніх героїв — це сутички думок і характерів. Запам’яталась одна сценка, під час якої йдеться про штурмівщину і брак:

— Скажи, Штепселю, а коли ти народився?

— Яке це має значення?

— А все-таки?

— Ну, в листопаді.

— На початку чи в кінці місяця?

— 29-го.

— Воно й видно.

— Але й ти ж, Тарапунько, з’явився на світ 31 грудня, — не залишається в боргу Штепсель.

— Я ж у селі народився! — каже Тарапунька. — Там штурмівщини немає!

У 50-60 роках ними, тільки для радіо, створювалось 4-5 програм кожного сезону. У той час жодна святкова передача Всесоюзного радіо не проходила без участі Тарапуньки та Штепселя. Численні прихильники атакували артистів, де б вони не з’являлись. У Ризі, наприклад, замість концертів в оперному театрі, про що було домовлено з адміністрацією, оголосили концерти у приміському парку на відкритій естраді, розрахованій на 10 000 глядачів. І всі квитки були продані.

У ті роки і в особистому житті Юрія Тимошенка все складалось вдало. Зустрів талановиту естрадну співачку Юлію Пашковську, яка була першою виконавицею популярних пісень: «Червона троянда», «Три поради», «Тиха вода» та ін. Згодом вона стала його другою дружиною, народила сина. Вона була постійною учасницею майже всіх вистав: «Везли естраду на декаду», «Від і до» та інші. Залишила свій слід і в кінематографі (кінокомедії «Старий знайомий» та головна роль у «Звичайній історії»).

Восени 1973 року Українське товариство в Москві організувало гастрольну подорож Тимошенка та Березіна. У складі артистів опери та філармонії розмовною англійською мовою, та й Березін знав її непогано. Він виконав заповіт свого вчителя Олександра Довженка, який вимагав від своїх учнів знання хоча б однієї з іноземних мов. Це допомогло йому в листуванні з американським композитором Леонардом Бернстайном, а негритянський музикант Дюк Елінгтон в своїх мемуарах написав, що кращим днем його перебування в СРСР був візит до українського «коміка Юрка», який пригощав українським борщем, варениками і соковитим українським гумором без перекладача.

Остання робота Тимошенка. та Березіна — комедія «Хвилюйтеся, будь ласка». Вона була написана постійними авторами їхніх вистав — Р.Віккерсом та О.Каневським. У період останніх років правління Леоніда Брєжнєва почалася гонитва на артистів, які виступали в жанрі сатири та гумору. Їм обмежували гастролі по СРСР, не відпускали на гастролі за кордон та не давали зніматися в кіно.

Юрій Тимошенко дуже хвилювався та нервував з цього приводу. Авторові цих рядків пощастило побувати в гостях у відомого гумориста в грудні 1981 року. Дошкульні жарти, дотепні імпровізації, уболівальницькі симпатії — забути це все неможливо. На превеликий жаль, через 5 років після нашої зустрічі Юрій Трохимович пішов на вічний спочинок, а його постійний партнер по сцені Юхим Березін виїхав з дочкою за кордон. Штепсель там і помер, переживши свого друга та колегу на 20 років.

А життя не стоїть на місці, воно йде вперед. І разом з ним у пам’яті всіх людей нашої держави крокують народні артисти України — Юрій Тимошенко та Юхим Березін.

Володимир КІНЬКО, журналіст, член Асоціації піаністів України

Культура і освіта