Ріки крові на вулицях Полтави: як радянська влада знищувала жителів міста

Радянська влада використовувала репресії як засіб тиску та впливу на населення, для знищення політичних противників, а також для створення загальної терористичної атмосфери в державі. Вони тривали протягом усього періоду радянської влади — це були як розстріли, так і конфіскація майна, заслання тощо. Найчастіше людей розстрілювали без суду та слідства.

Наймасштабнішими періодами репресій у Полтаві були 1920-ті роки, коли відбувалося встановлення радянської влади. Зокрема, репресії кінця 1920-х для Сталіна стали «остаточною перемогою».

Наступна хвиля — це репресії початку 1930-х років проти селян та працівників сільського господарства в ході колективізації. Далі — Великий терор 1937-1938 років. Однак репресії продовжувалися й надалі: у 1940-х роках, після Другої світової війни, і аж до смерті Сталіна. Політичні переслідування тривали й під час «відлиги».

Наталія Кузьменко описала один із прикладів репресивних розстрілів, які відбулися в Полтаві та були занотовані лікарем Олександром Несвіцьким у своєму щоденнику:

«Наприклад, він пише про те, як більшовики відступали, і їхня надзвичайна комісія (ЧК) знаходилася на Спаській вулиці, там, де зараз будинок „Водоканалу“ — на кутку, по діагоналі від Спаської церкви. Там була ще меморіальна дошка Надії Крупської, що вона там мешкала декілька місяців. Так ось, у цьому будинку було ЧК, і коли більшовики відступали, у них не було вже ніякого часу й бажання розбиратися, хто в них там сидить у підвалі, — просто вивели, розстріляли й машинами вивезли та десь поховали. Він (Несвіцький — ред.) каже про те, що вода з кров’ю просто стікала кривавими річками до яру — це територія, де зараз знаходиться Художній музей Віктора Бажана».

Під час дослідження кількості репресованих жителів як у Полтаві, так і в області загалом, дослідники називали цифру — близько 20 тисяч людей, однак зауважують, що вона неточна.

«Є виписка, в якій вказано, що на квітень 1938 року, щодо того, скільки було засуджених по першій категорії, тобто до розстрілу, існували певні квоти. Уявляєте: план доводили до двору на початку року — скільки треба провести розстрілів за рік. Так ось, у цьому списку подано дані по всіх областях України. Там значиться Полтавська область як та, що на квітень уже майже виконала річний план. І дописано, що Полтавське управління звертається до Києва, щоб їм добавили! Уявляєте, яка ситуація. І там називаються цифри, які стосуються 1,5 тисячі людей, 2,5 тисячі людей — це лише засуджені по першій категорії, тобто до розстрілу. І це за рік».

У документах згадується будинок на розі сучасного проспекту Віталія Грицаєнка та вулиці Юліана Матвійчука, у якому також розташовувалося відділення ЧК. У підвалі цієї будівлі тримали заарештованих. Згодом каральні органи закріпилися в будинку Дворянського та Селянського банку (нині тут розміщується обласне управління СБУ). На території підвалу цієї споруди проводили розстріли репресованих. Також використовували інші приміщення в’язничного типу — арештантські роти в одному з будинків на вулиці Юліана Матвійчука.

Після розстрілів тіла репресованих перевозили на територію старого кладовища, що біля заводу «Лтава». Коли масштаби стали надто великими, їх почали розстрілювати безпосередньо на кладовищі. Згодом, коли місто почало розширюватися в бік старого цвинтаря, місцева влада вирішила знайти більш віддалене місце, адже розстріли приховували від населення. У другій половині 30-х років серед лісу, на території пісків, НКВС створили окрему зону масових поховань репресованих людей. Для цього обрали територію урочища «Триби», що біля Полтави.

Більше про репресії, що відбувалися в місті під час Великого терору слухайте у подкасті «Стара Полтава».

Інші подкасти «Старої Полтави» доступні на Youtube, Apple Podcast, Youtube Music, Spotify, PocketCast, RadioPublic чи за RSS-посиланням.

Ольга ГРИНЕНКО, «Полтавщина»