Є в коханні і будні, і свята ...

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

Василь Симоненко — уродженець села Біївці Лубенського району на Полтавщині. Саме полтавська земля давала натхнення Василю Симоненку. Як згадував поет: «Більшість віршів на «матеріалі» полтавському визріли...».

Василь Симоненко належав до славної когорти поетів-шістдесятників. На початку 60-х років великої популярності набули самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp.

У 1995 році Василь Симоненко був удостоєний Державної премії імені Тараса Шевченка (посмертно).

Ім’ям Василя Симоненка названі вулиці у багатьох містах України — у Вишгороді, Коломиї, Черкасах, Яготині, Львові, Тернополі, Одесі, Івано-Франковську, Вовчинці та Лубнах.

Пам’ятник Василю Симоненку у селі Біївці

У 2005 році на батьківщині поета, у селі Біївці, було відкрито пам’ятник Василю Симоненку. У минулому році пам’ятник нашому видатному земляку встановили у Черкасах біля палацу одружень.

Підготував Едуард ТКАЧЕНКО, «Полтавщина»