Розмір тексту

90-ті роковини Голодомору: через геноцид 1932-1933 років Полтавщина втратила близько мільйона жителів

У четверту суботу листопада держава вшановує мільйонні жертви трьох голодоморів в Україні: 1921‒1923, 1932 ‒1933 та 1946 ‒1947 років.

Наймасштабніший з них ‒ штучний Голодомор організований радянською владою у 1932 – 1933 роках, загальна кількість людських втрат ‒ майже чотири мільйони людей, а втрати ненароджених українців – 6 мільйонів.

Полтавщина є одним із тих регіонів України, які найбільше постраждали від Голодомору. Як сталінський режим знищував голодом українських селян, розповіла полтавська науковиця Наталія Кузьменко.

Навіщо селян вбивали голодом?

У 1928-му році радянська влада почала колективізацію в Україні: селян змушували вступати у колгоспи віддаючи свої землі, худобу та реманент. Колгоспи прирівнювали до державної власності. Колективізації передувала нова економічна політика: коли українці самі обробляли свою землю та сплачували податок, а врожаєм який лишався, розпоряджалися на власний розсуд.

«Колективізація, тобто чіткий контроль всього сільського господарства, потрібна була, щоб контролюючі виробництво насамперед хліба (зерна), повністю контролювати не лише виготовлення хліба, але й споживання. В цей час, в державі проводиться індустріалізація і цю індустріалізацію вирішили провести саме за рахунок селян. Тобто, продавати їх хліб на експорт. В нормальній країні це робиться так: в селян купили зерно – країна продала. У Радянському союзі вирішили, що в селян будуть брати продподаток і купували врожай за ціну в 20 – 30 разів нижчу, ніж яка мала бути. В результаті план хлібоздачі був настільки великий, що селяни віддавали буквально все», ‒ розповіла Наталія Кузьменко, завідувачка експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею.

Обоз із відібраним зерном, яке зібрали в господарствах Гадяцького району, 1930-й рік. Фото «Краєзнавчі сторінки Полтавщини Обоз із відібраним зерном, яке зібрали в господарствах Гадяцького району, 1930-й рік. Фото «Краєзнавчі сторінки Полтавщини»

Репресії на Полтавщині через хлібозаготівлі

Разом із пришвидшенням колективізації, радянська влада збільшила плани хлібозаготівлі: селяни збирали врожай і на податок віддавали його частину державі. План хлібозаготівлі для колгоспників був нижчій, ніж для «кулаків» ‒ так називали селян, які разом з родиною обробляли свої земельні ділянки або наймали людей для цієї роботи (на кшталт сучасним фермерам). Їх зобов’язали до надмірних планів хлібозаготівлі. У селян не було стільки врожаю, скільки вимагав сталінський режим, тому українців звинувачували у «приховуванні хліба».

«Є лист селянки з Опішні, написаний до Петровського, який був тоді головою центрального виконавчого комітету України. І там вона написала: „В мене план до двору 150 пудів (в пуді 16 кг) зерна, а я всього зібрала 108, де я інше візьму?“. Тобто, в неї немає навіть скільки потрібно здати.

Підвищені плани хлібозаготівлі призвели до кризи: планували взяти хліба більше, ніж це було можливо, що призвело до репресій селян. І за рахунок колективізації, ті господарства, що давали головну масу зерна, почали зникати (по сучасному – це фермерські господарства). За статистикою по Україні знищили близько 400 000 господарств», ‒ каже Наталія Кузьменко.

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Якщо відібраний у селян врожай, не встигали вчасно вивезти, він міг псуватися в ангарах чи на залізничних станціях. Але навіть зіпсоване зерно селянам забороняли брати, розповіла науковиця:

«В Гоголевому на станції, зерно сипали просто на землю і накрили його брезентом, воно там попріло просто. Коли це зерно на станції лежало, хтось кинув клич, що його не вивозять, бо напевно будуть роздавати людям. І селяни прийшли на станцію, бо почули, наче роздаватимуть хліб: вони збили замки на складах, намагалися хватати це зерно. Вартові, які стояли спочатку стріляли у повітря, згодом поверх голів. Люди злякалися, але все одно зерно кидали до рота, засовували у кишень. В результаті декілька людей захворіли та загинули від завороту кишок, бо це зерно не пішло їм на користь».

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Крім зерна забирали будь-яку їжу: картоплю, квасолю, сушку з яблук, сіль тощо. Села, з яких вивозили меншу кількість врожаю, потрапляли на «чорну дошку».

«На першу таку дошку у грудні 1932-го року було занесено 6 сіл, серед них два – з Полтавщини: село Лютенька на той час Гадяцького району та Кам’яні Потоки – Кременчуцького району.

У село з „чорної дошки“ вводилися війська, які займалися цією справою: із села вивозили будь-який крам. Тобто, не можна було нічого в селі придбати. Все вивозилося з усіх магазинів. Абсолютно нічого не дозволяли завозити у село. Фактично люди були закриті у своєму населеному пункті. Війська, які знаходились у селі харчувалися за його допомогою. Із села викачували все що тільки можна. Також у якості „винуватців“ невиконання хлібоздачі, 10 – 20 сімей вивозили, наприклад, на північний Казахстан. У Лютенській сільській раді у 1932-1933 роках загинуло 3012 осіб», ‒ каже Наталія Кузьменко.

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Селянам, які не виконували план із хлібозаготівель, радянська влада пропонувала зерно компенсувати здачею інших продуктів, або грошовим штрафом. Грошей у людей не було, тому в них конфісковували майно.

«Тетяна Полтавець жила в Лубенському районі, вона була одноосібницею (не вступила у колгосп – ред.). Жила вдовою разом з дітьми. Є список того майна, яке в неї було конфісковане в якості плати за невиконання хлібоздачі. То там було: хата, клуня, кінь, свині. І далі перераховували: піджак, спідниця, сорочки, її меблі, які деякі оцінювали за певні кошти, а частину просто безкоштовно забрали.

Майно продавали на аукціонах, але далеко не завжди це все викупляли. І от стоїть пусткою хата: сім’ю вигнали, хату не охороняли. Якщо хату не купують, то в ній руйнували піч, щоб неможливо було ту хату прогріти. Все, в результаті родина вимирала», ‒ говорить завідувачка експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею.

Анкетне опитування жінки, яка пережила Голодомор 1932-1933 років Анкетне опитування жінки, яка пережила Голодомор 1932-1933 років

Скільки людей померло від Голодомору в Полтавській області?

Всього від Голодомору 1932 - 1933 років на Полтавщині померло близько мільйона людей – ця статистика ґрунтується на інформації з трьох розсекречених переписах населення: за 1926 рік, 1936 і 1939 роки, каже Наталія Кузьменко:

«Вже доведено, що перепис за 1939 рік – сфабрикований. Але в його брехні є зернина правди, яка допомагає розібратися у статистиці. Так ось, один з найбільш постраждалих районів – це Кобеляцький: там вимерло близько 36% населення. Далі йде Решетилівський – 34,5%. , Глобинський – 33%, тоді Котелевський – 30%, Шишацький – 22,5%. А інші райони від 10 до 20% населення».

Актовий запис смерті жінки, яка померла від голоду Актовий запис смерті жінки, яка померла від голоду

Що відбувалося у Полтаві під час Голодомору?

Щоб обміняти свої речі на їжу, селяни йшли до «Торгзіну» – магазин, назва якого походить від «Торгівля з іноземцями». У цьому магазині приймали коштовні речі за довідку для отримання продуктів. У Полтаві «Торгзін» був на сучасній вулиці Соборності, 11.

Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Фото Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

У 1932 -1933 роках жителі міст отримували продуктові пайки: службовці – 200 грамів хліба, робітники підприємств – 600 грамів. Студенти мали близько 200 грамів хліба на день.

«В той час моя бабуся навчалася в Полтаві. Вона розповідала, що їм в технікумі давали миску якоїсь юшки: трохи борошна, його замішували водою (іноді додавали овочі) і шматочок хліба. Бабуся помітила, що її подруга Дуся почала слабшати, пізніше – пухнути. Це були явні ознаки, що вона голодує. Дуся померла через кілька днів від голоду. Коли її тіло забрали, то під її матрацом знайшли шматочки сухого хлібу. Тобто Дуся хліб не їла, а сушила для того, щоб відправити рідним в село.

Також бабуся розповідала, що після тяжкої зими 32-33 років та ще більш смертоносної весни 1933-го року, засіявши хліб не було кому його збирати. Тому з міста вивозили студентів та школярів у села, щоб вони допомагали збирати врожай», ‒ згадує Наталія Кузьменко.

У Державному архіві Полтавської області є кримінальна справа, за якою місцевого сторожа ув’язнили за кружку молока, розповів старший науковий співробітник архіву Вячеслав Сушко:

«Справа Полтавського кущового народного суду в звинуваченні за кримінальним кодексом у крадіжці молока. За протоколом допиту свідка, бачимо що на Полтавській сільськогосподарській колонії був спійманий нічний сторож Григор Іван Юхимович, який здоював корів приблизно о першій годині ночі. Після здою корови, одразу вживав із кружки молоко. І на цьому був спійманий. Справа датована травень ‒ червень 1933 року, тобто це весна – максимальна була смертність. Вирок сторож отримав ‒ 4 роки ув’язнення».

Кримінальна справа Івана Григора. Фото Держархіву Полтавської області Кримінальна справа Івана Григора. Фото Держархіву Полтавської області

Штучний голод ‒ геноцид українського народу

У листопаді 2006-го року Верховна Рада Україна визнала організований радянською владою штучний голод у 1932 – 1933 роках геноцидам українського народу. Також офіційно визнали Голодомор геноцидом 22 держави світу.

25 листопада соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила опитування українців, в якому 93% погоджуються із твердженням, що Голодомор 1932 – 1933 років був геноцидом. За опитуванням, ще 3% заперечують це та 4% ‒ респонденти, яким важко відповісти.

Ольга ГРИНЕНКО, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему