Cправа Трихни-Гольник: Верховний Cуд зобов’язав розглянути цивільний позов судді щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди

Нагадаємо, що в травні 2013 року на сесії Полтавської міської ради Олександр Мамай проголосував за дозвіл на розміщення кіосків у провулку Латишева для своєї доньки Ірини Климко. За рік прокуратура відкрила на міського голову адміністративну справу за ст. 172-7 КУпАП (не повідомлення про конфлікт інтересів). Якби Олександра Мамая визнали винним, то він не міг би брати участь у чергових виборах міського голови, бо обвинувачувався за корупційною статтею.

Ті самі МАФи на Половках, через які Олександр Мамай отримав адмінсправу

Тоді справа потрапила до рук судді Лариси Гольник. Олександр Мамай систематично ігнорував судові засідання, але це не розв’язувало проблему, а лише затягувало час. В будь-якому випадку міський голова постав би перед судом, навіть якби для цього його довелося примусово доставити до суду.

У грудні 2014 року тодішній заступник міського голови з юридичних питань Дмитро Трихна прийшов до кабінету судді Лариси Гольник, де запропонував їй зустрітися і поговорити з приводу корупційної справи Олександра Мамая. Після цього Гольник звернулася до правоохоронців із заявою щодо пропозиції хабаря. З самого початку мова йшла про можливе затримання мера Полтави на хабарі.

Засідання суду у 2014 році: прокурор Дмитро Таран, суддя Лариса Гольник, міський голова Олександр Мамай та його адвокат Олександр Ковжога

Далі правоохоронці розпочали негласні слідчі дії. На одяг Лариси Гольник прикріпили приховану камеру, на яку фіксували зустрічі судді із Дмитром Трихною та з Олександром Мамаєм. Так, 14 січня 2015 року Мамай зустрівся із Ларисою Гольник у її кабінеті, де пропонував «перегорнути» сторінку й озвучив підстави для закриття справи. Гольник не погодилась на умови Мамая та запропонувала йому прийти в суд і дати публічні пояснення.

Потім Дмитро Трихна продовжив здійснювати візити до кабінету Гольник, де натякав на виплату для неї «моральної компенсації». Зокрема Трихна показував рукою жест «п’ять», натякаючи на хабар у $5000. Гольник запропонувала особисто поговорити із Мамаєм, а потім «довести до ума» домовленості. Мамай відмовився.

Жест «п’ять» Дмитра Трихни під час зустрічі з Ларисою Гольник 23 січня 2015 року

А у 2015 році справу Мамая перевели з Октябрського районного суду у Решетилівку, де місцевий районний суд закрив справу, бо сплинув термін накладення штрафу. Того ж року Дмитру Трихні висунули обвинувачення за ч. 3 ст. 369 ККУ (пропозиція неправомірної вигоди) та ч. 1 ст. 376 ККУ (втручання в діяльність судді). З цього моменту розпочалася багаторічна справа Трихни-Гольник.

У вересні 2018 року суддя Київського райсуду Юрій Куліш виніс вирок по цій справі, в якому повністю виправдав Дмитра Трихну. Своє рішення суддя мотивував тим, що основним доказом корупції Дмитра Трихни були відеозаписи, зняті на приховану камеру, а отже відео зустрічей Гольник-Трихни-Мамая могли бути змонтованими.

Лариса Гольник подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду і 24 січня 2022 року колегія суддів Харківського апеляційного суду визнала Трихну винним у корупції. Чоловіка засудили до 4 років ув’язнення Але враховуючи те, що Дмитро Трихна виховує трьох малолітніх дітей і раніше не був судимий, колегія суддів звільнила його від відбування покарання з іспитовим строком — 2 роки.

Також Лариса Гольник вимагала від Дмитра Трихни через суд сплатити їй матеріальну шкоду в розмірі 1887 грн та моральну шкоду 55 000 грн. Колегія суддів не задовольнила цю позовну заяву.

Після вироку Харківського апеляційного суду обидві сторони звернулися із касаційними скаргами до Верховного Суду.

Трихна та його захисник Шеховцов у касаційній скарзі просили скасувати вирок Харківського апеляційного суду в частині засудження Трихни за ч. 3 ст. 369 КК України через істотне порушення кримінально-процесуального кодексу та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Обвинувачений та його захисник зазначали, що в діях Трихни відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки він не надавав неправомірну вигоду, а лише пропонував її. Також Трихна зазначив, що апеляційний суд не дав належної оцінки зібраним доказам.

Так, Трихна вважає, що суддя Октябрського райсуду Лариса Гольник провокувала його на пропозицію неправомірної вигоди. Крім того, на думку обвинувачуваного та його захисника, зібрані докази є недопустимими, зокрема й через те, що їх було зібрано в іншому кримінальному провадженні щодо службової особи Полтавської міськради, якою він не був. Також відсутні докази того, що Трихна діяв в інтересах Мамая.

Щодо цивільного позову Гольник, то Трихна зазначив, що суддя не може заявляти цивільний позов про відшкодування моральної шкоди оскільки виконує певні функції, встановлені державою.

Дмитро Трихна | Фото: Ігор Гавриленко

Лариса Гольник у своїй касаційній скарзі вказала на те, що призначене покарання Трихні є занадто м’яким. На думку Гольник, Трихна втручався у процес здійснення нею правосуддя під час розгляду справи стосовно Мамая, пропонуючи надати неправомірну вигоду за закриття справи. Суддя Октябрського райсуду Полтави вважає, що Трихна втручався в діяльність судових органів (ч.1 ст. 376 КК України), а Харківський апеляційний суд необґрунтовано погодився з висновком Київського райсуду Полтави про недоведеність винуватості Трихни у вчиненні цього правопорушення.

Також Лариса Гольник не погодилася з умовним покаранням Трихни та просила задовольнити її цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що підтверджується висновком судово-психологічної експертизи та приниженням честі, гідності та ділової репутації.

Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Трихни та його адвоката Шеховцова, а касаційну скаргу потерпілої Лариси Гольник задовольнили частково. Суд постановив скасувати вирок Харківського апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову та призначити на розгляд судді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В решті вирок апеляційного суду стосовно Трихни залишили без змін. Постанова Верховного Суду набирає сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Анастасія НЕДОГОРСЬКА, «Полтавщина»