Розмір тексту

По справі «кривавої арки» обвинувачені Усенко та Прядко сказали останнє слово — вирок 20 травня

Анатолій Прядко та Євгеній Усенко Анатолій Прядко та Євгеній Усенко

Обвинувачені по справі «кривавої арки» Анатолій Прядко і Євгеній Усенко сказали останнє слово. «Полтавщина» підготувала текстову розшифровку їх слів

Сьогодні відбулося засідання по справі «кривавої арки» — конфлікту між противниками будівництва кафе в арці будинку на вулиці Соборності, 27 та охоронцями з Кременчука. Обвинувачених двоє — Анатолій Прядко та Євгеній Усенко. 5 квітня 2017 року вони разом з іншими охоронцями фірми «Скорпіон-2016» приїхали в Полтаву, щоб завадити активістам знести будівельний майданчик під кафе ФОП Степаненка. В результаті сутички ножові поранення отримали активісти Олександр Коба та Дмитро Юденко.

Ще влітку 2020 року суд дослідив всі докази по справі. Основними доказами є велика кількість відео з початком сутичок біля «Газетного ряду» від різних телеканалів та знятих на телефони очевидцями подій. На деяких із них видно, як Усенко тримає у руці ніж та завдає удари Олександру Кобі, коли той бореться з Анатолієм Прядком. Оголошення вироку тривалий час відтерміновувалося, бо обвинувачені хворіли й не приходили в суд.

Сьогодні на суд прийшов і Анатолій Прядко, і Євгеній Усенко. Суддя Анатолій Савченко дав їм остання слово. Обидва зачитали свої заздалегідь надруковані промови, складені російською мовою,

Анатолій Прядко:

— Після цих подій, я думав, що втрачу дружину, дочку. Думав, що ніколи не зможу повернутися до нормального життя. Але сподіваюся, що мені допоможе справедливе судове рішення. В той вечір я прийшов на виручку до товариша, який потрапив у біду, а в результаті я опинався на лаві підсудних. Опинився не тому, що мене впіймали на місці злочину, не тому, що на мене вказали очевидці подій, а тому, що просто потрапив в камери телеканалів і простих прохожих активістів.

І в результаті того, що керівник поліції Полтавської області (Олег Бех — ред.) під тиском громадськості пішов на грубе порушення присяги й кримінально-процесуального кодексу України, розкрив таємницю слідства. Без доказів він назвав громадськості моє прізвище, ім’я, по батькові, як людини, яку просто першу побачили й розпізнали на відео тих жахливих подій. Не може він — цілий полковник чи генерал — вдарити обличчям в багнюку і повідомити, що поліція в області не діє. Звичайно ні. Простіше назвати моє прізвище й ім’я, на всю область сказати, що злочин розкритий. А далі.... а далі справа техніки. Раз полковник сказав, значить щось знає. І понеслося, виклики, допити. Я прийшов добровільно дати свідчення в якості свідка, бо друзів порізали, побили, в них стріляли, розбили їм голови. В результаті мене затримали, обшук, міра запобіжного заходу, тримання під вартою, слідчий ізолятор. Мені б не хотілося фамільярничати і тикати пальцем на людей, які дійсно хотіли допомогти своїм друзям, які за правду і за бажання покарати винних. Але у світлі спотворених даних, постійного тиску зі сторони друзів-активістів і поліції вони почали брехати. Не розуміючи того, що намагаючись допомогти одним, вони топлять абсолютно невинну людину. Думаю, суд прекрасно розуміє про кого я говорю і дасть цим показам належну оцінку. На мою думку, сторона захисту змогла чудово продемонструвати суду неспроможність цих показів. Покази змінювалися не один раз, а з кожним візитом до слідчого, із неймовірним бажанням стати важливими в обличчі побратимів. На відміну від цих лжесвідків, яких не дуже добре підготувала сторона обвинувачення, мої покази суду були абсолютно правдиві. Нічим не відрізнялися від показів, які я давав в якості свідка, потім, в якості підозрюваного, і потім в якості обвинуваченого. Правда вона одна, і я завжди говорив правду. Тому що вона одна.

Чому сторона обвинувачення криком кричить, протестуючи проти проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфу по відношенню до моїх показів? Моя правда підтверджена поліграфом і оцінена спеціалістом психологом. Правда не потрібна стороні обвинувачення, вони бояться правди. Бояться того, що їх непорушна стіна доказів розсиплеться, як картковий будинок.

Я інженер механік, представник робочої професії. Для будь-якого спеціаліста й експерта я відкрита книга. У світлі всього вище вказаного є питання, яке завершення отримає кримінальне провадження нанесення мені середніх та важких тілесних ушкоджень? Звичайно, що ніяке, просто воно загубилося. Загубилося, тому що не зацікавлені правоохоронні органи довести справу до кінця. Зламаним пальцем правої руки не можливо міцно тримати ніж і тим більше — наносити ним удари. Таким чином, розвалюється їх картковий будинок.

З впевненістю стверджую, що я не здійснював важкого злочину і не наносив потерпілому ножових поранень. Я стверджую суду — я не винен.

Євгеній Усенко під час виступуОбвинувачений Євгеній Усенко під час оголошення останнього слова

Євгеній Усенко:

— Шановний суд. Я розкаююсь в спричиненні навмисних тяжких тілесних пошкоджень потерпілому Олександру Кобі. Мені дійсно дуже шкода що так вийшло. Свою вину по даному епізоду обвинувачення я признаю повністю і готовий понести покарання і відшкодувати моральну шкоду в розумних межах. Тому що виплатити йому 1 мільйон гривень я не можу, бо у мене заробітна плата складає 12-15 тисяч гривень в місяць, а на утриманні знаходиться малолітній син. Але виплачувати шкоду я не відмовляюся.

Хочу ще раз розповісти як все сталося в той нещасний день 5 квітня 2017 року. Я та інші охоронці фірми «Скорпіон-2016» прибули до Полтави за сигналом тривоги. Нам повідомили, що наш юрист фірми, мій хороший друг Сергій Горбатюк в біді, і його б’ють активісти. Не хочу зупинятися на тому як швидко ми приїхали, скільки нас було і так далі. Я вважаю, це не так важливо. Всі учасники процесу слухали показання співробітників фірми «Скорпіон-2016» про ці події. Можу лише сказати, що місце забудови арки було оточене натовпом людей, серед якої були дуже агресивно налаштовані чоловіки, більшість із яких були у балаклавах. Хтось був із ломом, хтось із кувалдою, хтось просто з палками. Оскільки фірма у нас молода, то у нас не вистачило на всіх касок, гумових кийків. Та й не думали ми, що буде необхідність їх застосування. Каски, жилети й гумові кийки брали тільки ті співробітники, які заступали на чергування охорони об’єкту. Тому половина хлопців були просто в громадському одязі, в тому числі й Анатолій Прядко, який був запрошений на моє день народження і не повинен був їхати в Полтаву на даний об’єкт. Але почув, що у Сергія Горбатюка неприємності, і натовп замість мирної акції зносить об’єкт, який ми охороняємо. При цьому він бив Горбатюка. Він як справжній друг і товариш не міг залишатися в стороні й поїхав із нами.

По прибуттю на місце ми побачили, що до арки нам потрібно прориватися через натовп. Ми не були впевнені, що Горбатюк знаходиться саме там, під аркою.

Походу руху із кафе («Львівська кав’ярня» — ред.) через вулицю в бік арки, ми проривалися через обурений натовп, багато із людей намагалися нам завадити. В тому числі намагалися завдавати удари. Ми трималися один за одного, бо боялися, що нас можуть витягти зі строю в натовп і там уже буде важко протистояти людям, які нас б’ють. Все це можна було переглянути на продемонстрованому прокурором відео, зробленого із місця подій.

Олександра Кобу ми побачили, бо він виділявся з усіх людей які знаходилися біля арки. Тоді він був у балаклаві, був самим активним серед всіх учасників подій, при цьому самий крупний і габаритний серед них. Було очевидно, що з таким міцним хлопцем не легко справитися.

Не пам’ятаю хто із хлопців першим спробував пройти Кобу, але в нього не вийшло. Причому на цій стадії конфлікту ще не було димової завіси. Все це можна побачити на відеозаписі. Я йшов у перших рядах і підходячи ближче до арки відчув, що наступив на якийсь предмет. Я швидко опустив очі вниз... Думав, що це палка, але це виявився викидний ніж, уже розкритий. Я швидко його підібрав і вирішив використати в бійці. Хочу зазначити, що Сергій Горбатюк категорично забороняє використовувати нам ножі й будь-які інші предмети окрім гумових кийків. Але в той момент я про це не думав.

Коли наближувався до Коби, то спробував пройти його без застосування ножа, він виявився дуже міцним хлопцем. На відео видно, як він відбивається ногами й при цьому намагається завдавати удару кулаками. Тоді я пірнув під нього і завдав кілька ударів ножем в область живота та у бік. Ударів була серія, від 4 до 5. Через те, що все відбувалося дуже швидко й уже пішов газ з усіх сторін, точно сказати не можу скільки ударів було. Причому хочу зазначити, що порахувати їх просто неможливо в цій ситуації, яка відбувалася навколо нас. Тому я вважаю, що Олександр Коба просто не міг боротися зі мною і рахувати удари, які я йому наніс. Оскільки лезо ножа було маленьким, то і сам ніж, я впевнений, ніхто не бачив в моїх руках. Лезо було матового кольору, це не було лезо в його класичному вигляді, як розповідають так звані «очевидці». Я абсолютно впевнений, що Анатолій Прядко не завдавав Олександру Кобі жодних ножових поранень, бо у нього не було ножа. Не знаю чому Коба, який стверджує, що він чесна і порядна людина, обмовляє Анатолія. Він точно знає, що ножа у Толіка не було. Думаю, мій адвокат правий, бо спочатку був затриманий Анатолій, а потім уже я. На цей момент слідчі вже могли отримати відео коли Анатолій бореться із Кобою, і через це вирішили, що і ножові поранення Олександру спричинив Анатолій. А коли розібралися, що він не винен, то вирішили не давати «задню» і все одно його направили в суд. Причому переконали самого Кобу, що Анатолій також бив його ножем.

Я шкодую, що не знайшов в собі сміливості одразу прийти у правоохоронні органи й одразу все розповісти. Можливо, спрацював інстинкт самозбереження, що пронесе — не пронесло. На думку прокурора, ніж був у мене й у Прядка, тому ми начебто вибрали Кобу і вирішили завдати йому ножові тілесні пошкодження. Це виглядає просто абсурдним і нелогічним. Крім Анатолія Прядка я приїхав ще із 10 людьми в одному автобусі. Вони також проривалися до арки, вони також билися із присутніми. Чому їм не пред’явити змову із нами? На відео чітко видно, що ми не билися із Кобою разом одночасно. Спочатку я бився із Кобою, а потім уже Прядко. І де тоді ніж Прядка, якщо його знешкодив свідок Євген Ситько? Він, до речі, забув згадати, що перед цим врізав Прядку ломом по спині, від удару якого Анатолій упав на землю.

Також хотів звернути вашу увагу на висновки криміналістичної експертизи. Пошкодження на одязі й тілі потерпілого Коби були спричинені одним ножем, а не різними, як говорить прокурор. Тобто, не міг Прядко завдати ножові поранення Кобі, бо у нього не було і не могло бути ножа. Причому хочу зазначити, що в ході боротьби мені також завдали ножові поранення правого стегна у вигляді двох порізів, але хто це зробив я сказати не можу, бо під час бійки не можливо було це помітити. В метушні й димовій завісі не було уже нічого не видно. А бути подібним до потерпілого Юденка, ткнути в будь-кого пальцем, я не хочу. Також хочу зазначити, що на першому судовому засіданні, я вину визнав частково. Тілесні походження Кобі я вчинив, а потерпілому Юденку ні. Цього ніхто не почув або не захотів почути.

З приводу розкаяння хочу зазначити. Я не можу його виразити так, як комусь хочеться. Я це можу зробити тільки так, як в мене виходить. Якщо хтось хоче, щоби я став на коліна і заплакав, то вибачте, я так не умію. Мені дійсно шкода, що завдавав ножові поранення потерпілому Олександру Кобі. Тепер розумію, що мої дії могли принести й інші наслідки, більш тяжкі. Але тоді я про це не думав. Не було часу думати. Я не кричав, щоби Олександра добивали й не знаю, хто б міг це кричати. Ще раз приношу йому свої вибачення і готовий виплачувати завдану моральну шкоду.

Позов потерпілого Коби признаю частково. Вважаю, що сума 200 тисяч гривень буде достатньою компенсацією за нанесені моральні страждання, а також розумною з огляду на мої можливості. На цей час мною компенсовано потерпілому Кобі 100 тисяч гривень, за завдану моральну шкоду. Якщо я зможу працювати й заробляти кошти перебуваючи на свободі, то я далі гарантую компенсувати шкоду.

З приводу обвинувачення спричинення тяжких тілесних пошкоджень потерпілому Дмитру Юденку. Ножових поранень потерпілому Дмитру Юденку я не завдавав. Хто їх міг завдати, я не знаю. У своїй заяві, адресованій правоохоронним органам, Юденко чітко виклав порядок подій 5 квітня 2017 року. З приводу можливості розпізнати людину, яка завдала йому ножові поранення, він сказав, що впізнати його не може. 6 квітня Юденко повторив теж саме. Передумав Юденко вже 26 квітня 2017 року, уже після того, як мене затримали. Після того як був обнародуваний відеозапис, зроблений невідомими людьми на мобільний телефон, (на якому у мене начебто в правій руці видно предмет, який схожий на ніж). Тому правоохоронні органи вирішили підтримати таку версію у судовому засіданні. Якщо ніж був в Усенка, то він завдав тілесні ушкодження і потерпілому Юденку. Для чого шукати ще когось, якщо є людина на яку можна все повісити, а громадськість при цьому підтримає поліцію. А як ще — знайшли негідника! Зилишилась справа за малим, зліпити хоч якісь докази моєї вини.

26 квітня 20017 року Дмитро Юденко змінює покази. Описує мою зовнішність, а потім впізнає через 10 хвилин після допиту і дає слідству потрібні покази. Наступного дня він бере участь у слідчому експерименті й показує, як я йому наносив ножові поранення. Після цього в справі з’явився свідок Сергій Литвиненко, якого знайшли й допитали лише 11 травня 2017 року. А до цього де був цей свідок?

З приводу твердження Дмитра Юденка, що якщо Усенко зізнається, що був із ножем, значить тут нічого і доказувати, ножові поранення йому завдавав я. З таким твердженням я погодитися не можу. Крім Юденка і Коби ножові поранення були спричинені мені й співробітнику фірми «Скорпіон-2016» Дмитру Гусєву. Причому потерпілий Коба також стверджує, що ножові поранення йому завдала невстановлена слідством людина. Може ця невстановлена людина і спричиняла ножові поранення Юденку Дмитру. Це вже працівникам поліції не цікаво і не потрібно. Для чого це, якщо є Усенко.

Причому жодних інших доказів немає, що я завдав тілесні ушкодження Дмитру Юденку. Тільки показання його, його друзів і потерпілого Коби, що вони всі бачили як я бився із Юденком, але моменту нанесення удару ножем вони не бачили.

Для чого це потрібно Дмитру? Будучи допитаним в судовому засіданні, Дмитро повідомив, що він керівник громадської організації «Єдність і братство», бере актину участь в масових протестах в місті. З приводу арки, він туди приходив не перший раз. Знав, що арку захищають охоронці із Кременчука, але це його не зупинило й не хвилювало. На акцію він взяв із собою лом. По даній справі Дмитро дає інтерв’ю після кожного засідання, проводить публічні виступи, пише статті в соціальних мережах. Використовує цю справу задля самореклами борця за свободу.

Вважаю, що в нормальній демократичній державі, яку ми будуємо, не можна судити людину тільки за те, що в неї був ніж. Що він всім завдав ножові поранення. Вирок повинен будуватися не на припущеннях і домислах, а на фактах і доказах.

Я підтримую клопотання свого адвоката про визнання доказів неприпустимим в тому кримінальному провадженні, бо їх порядок був порушений. У мене склалося таке враження, що слідство, яке їх збирало, не турбувалося про те, що і як вони записують і як проводять слідчі дії.

З приводу призначення мені покарання. Ваша честь, прошу врахувати, я раніше ніколи не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Одружений, маю на утриманні малолітнього сина. Працюю, причому протягом всього життя, був працевлаштований завжди офіційно. Частково виплатив моральну шкоду потерпілому Кобі й не відмовляються виплачувати її в подальшому, але в розумних межах.

Прошу врахувати обставини в яких був вчинений злочин. Це далеко не мирна акція протесту, в ході якої люди були в балаклавах і не соромилися громити об’єкт. Була бійка з двох сторін, а не тільки із нашої. У зв’язку із цим прошу призначити мені покарання, яке не пов’язане із позбавленням волі.

Суддя Анатолій Савченко Суддя Анатолій Савченко

На цьому виступи обвинувачених закінчилися. Суддя Анатолій Савченко повідомив, що видаляється в нараду кімнату. Йому потрібен час, щоби переглянути всі матеріали справи. 20 травня обвинуваченим планують оголосити вирок.

Довідково. Анатолія Прядка обвинувачують за ч. 2 ст. ст. 121 КК України (нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень). Йому загрожує позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Євгенія Усенка обвинувачують за ч. 1 і 2 ст. 121 КК України (нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень групою осіб). Йому загрожує позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему