Розмір тексту

Продаж квартир фабрики «Мрія» разом з мешканцями: новий власник пояснив, що серед прописаних не було дітей

Колишній гуртожиток — а нині житловий будинок трикотажної фабрики «Мрія» на вул. Олени Пчілки, 48 Колишній гуртожиток — а нині житловий будинок трикотажної фабрики «Мрія» на вул. Олени Пчілки, 48

Новий власник квартири у будинку на вул. Олени Пчілки, 48, які трикотажна фабрика «Мрія» продала разом з мешканцями, розповів «Полтавщині», що намагався уникнути конфлікту та чекав, що люди звільнять житло, а серед прописаних не було малолітніх дітей

Після публікації на «Полтавщині» матеріалу про те, що трикотажна фабрика «Мрія» продала три квартири разом із прописаними мешканцями, а нові власники вже примусили дві родини виселитися, до редакції звернувся власник однієї із квартир Олександр Борзовець. Чоловік пояснив, що жінки розповіли журналістам неправду — він не примушував виселятися Ірину Міхайлік, а лише просив їх звільнити помешкання та чекав 1,5 роки на те, щоб потрапити в квартиру.

Крім того, Олександр Борзовець не знає, чи проживала малолітня дитина у квартирі, яку він придбав — серед прописаних осіб неповнолітніх немає. Коли він приїхав у своє житло 14 квітня, то дітей у квартирі не було.

Від Олександра ми дізналися, що сину Ірини Міхайлік вже близько 30-ти років. Також Олександр повідомив, що замість того, щоб платити комунальні послуги та «збирати» на викуп житла, син Ірини придбав автомобіль.

Ірина Міхайлік розповідала «Полтавщині», що її син зі своєю родиною з’їхали з квартири через постійні конфлікти із власником. Власник же квартири наголошує, що не тиснув на мешканців та не виганяв їх, а чекав доки вони звільнять помешкання.

Крім того, що Олександр Борзовець є власником однієї із квартир, він ще й має юридичну освіту та представляв інтереси інших власників в суді стосовно інших двох помешкань. Тож знає ситуації в усіх трьох випадках. Борзовець зазначив, що мешканці могли викупити житло у фабрики з 2009 року. Більшість людей викупили квартири (якщо бути точними — 57 із 60).

На думку Борзовця, справа не у відсутності можливостей. Жінки просто не хотіли нічого і нікому платити.

Ще у січні 2020 року юрист Дмитро Сінний, який надавав юридичні послуги Ірині Міхайлік, пояснював «Полтавщині», що мешканці гуртожитку не могли приватизувати своє помешкання тому, що це був гуртожиток і він належав колективному підприємству фабрики «Мрія». А у 2009 році вийшов закон, який дозволяв приватизацію житла в гуртожитках, але КП «Мрія» встигла перевести гуртожиток в статус житлового будинку.

Мешканці, які не стали одразу викуповувати житло у фабрики, вважали, що їхньому гуртожитку незаконно надали статус житлового будинку. Адже, якби він залишився гуртожитком, то з 2009 року всі мешканці змогли б просто приватизувати це житло. А через переведення будівлі у статус «житлового будинку», фабрика позбавила людей такої можливості та змусила всіх мешканців купувати свої квартири вже у фабрики.

Та все ж більшість мешканців купили квартири у трикотажної фабрики. Навіть, якщо й були мешканці, незгодні зі зміною статусу будинку, вони не зверталися до суду, а просто викупили свої квартири у трикотажної фабрики «Мрія». Питання законності чи незаконності зміни статусу будівлі залишилося у 2009 році. Тим більше, власниці останніх квартир за ці роки не зверталися до суду і не намагалися оскаржити рішення фабрики про переведення будівлі зі статусу «гуртожитка» в статус «житлового будинку».

Тобто, жінки нічого не робили для того, щоб зберегти за собою право на власність. Вони не боролися за можливість повернути будинок в статус «гуртожитка» і приватизувати житло, але й не намагалися викупити свої квартири вже в статусі «житлового будинку».

Окрім того, в двох квартирах росла заборгованість за комунальні послуги. Для прикладу, в Єдиному державному реєстрі судових рішень є інформація стосовно розгляду справи щодо Тетяни Євтушенко за позовом від «Полтаватеплоенерго» через несплату заборгованості. Олександр Борзовець зауважив, що борги за комунальні послуги має й Ірина Міхайлік.

Слід зазначити, що стосовно Любові Собакарь в судовому реєстрі немає справ по заборгованості за комунальні послуги, тож виходить, що третя власниця сплачувала їх. До речі, це саме та жінка, яка зверталася до керівника фабрики Надії Тверодхліб з проханням укласти з нею договір оренди помешкання, доки вона знайде гроші, щоб викупити його. Але їй відмовили.

На питання журналістів про те, чому Олександр Борзовець віддав гроші фабриці за квартиру, яку взагалі не бачив, чоловік пояснив, що це не має значення — він має право придбати квартиру, не оглядаючи її. На жаль, з представниками трикотажної фабрики «Мрія» поспілкуватися не вдалося. Тому і не вдалося дізнатися, чому фабрика перед продажем своїх квартир не вирішила питання із зареєстрованими там мешканцями?

Адже фабрика, яка була власником квартир, до їх продажу могла спробувати врегулювати через суд питання щодо проживання у квартирах людей, які не сплачують за комуналку та є недобросовісними мешканцями, але чомусь цього не зробила. Замість цього квартири продали третім особам, які разом із нерухомістю отримали ще й проблеми з виселенням зареєстрованих там людей. З іншого боку, потенційні покупці знали, що квартири «проблемні» та могли не ризикувати і не купувати таку «проблемну» нерухомість.

Анастасія НЕДОГОРСЬКА, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему