Богдан Пось: «Сила і Честь» — це єдина незаплямована партія з проукраїнською патріотичною позицією, якій я вірю

Про військову службу нині командир батальйону територіальної оборони Богдан Пось мріяв з дитинства. І цій мрії не зрадив, коли після закінчення школи хлопцю пропонували вступити за результатами співбесіди на бюджет до кількох вишів. Натомість обрав військовий інститут ракетних військ та артилерії Сумського державного університету. Після закінчення вишу потрапив за розподілом до 24-ї механізованої бригади, що дислокується у Яворові. А в червні 2014 року, коли війська підняли по тривозі, Богдан Пось у складі другої батальйонної тактичної групи виїхав до зони АТО. Його частина дислокувалася в Зеленопіллі Луганської області, прикривала ділянку державного кордону в секторі Д. Він був учасником і свідком жахливих подій 11 липня 2014-го, коли регулярні війська РФ обстріляли українські позиції під Зеленопіллям із «Градів»...

Нині Богдан Пось очолює батальйон територіальної оборони «Полтава» і балотується на місцевих виборах від партії «Сила і Честь». Із молодим комбатом говоримо про війну, армію, тероборону і про те, як може стати в нагоді мирній Полтаві досвід бойового офіцера.

— Знаєте, на цій війні у мене загинув найліпший друг — капітан Степан Горобець, командир розвідувальної роти. Та попри біль і втрати у душі була надія на краще, — зізнається комбат Богдан Пось. — Надія на те, що будуть зміни на краще у самих Збройних Силах, що нарешті поборемо бюрократію, у якій потопає армія. У мене взагалі склалося таке враження, що коли Україні так легко дісталася незалежність, без кровопролиття, ніхто з керівників держави так і не зрозумів, навіщо Збройні Сили. А тому замість розбудовувати військо незалежної України, його постійно скорочували. А військових годували обіцянками, що після скорочення зекономлені кошти витратять на поліпшення фінансового забезпечення, соціальних захист військовослужбовців. Військові мають думати про роботу, а не про те, де придбати запчастини, аби відремонтувати бойову техніку, за який кошт її пофарбувати, як зекономити пальне, щоб не купувати його на заправці після навчань на полігоні, чи як придбати папір для канцелярських потреб. От ці питання доводилося вирішувати, скільки служив у армії. І хто б не ставав на чолі країни, Генерального штабу, нічого не змінюється. Певно тому, що керівництво держави не зацікавлене у розбудові Збройних Сил.

Богдан Пось

— І все ж, не зважаючи на розчарування та не виправдані надії, після закінчення контракту ви не змінили камуфляж на цивільний одяг?

— Коли у 2017 році в мене закінчився контракт, вирішив зробити перерву. Якраз на моєму шляху зустрілася хороша людина, котра порадила піти до батальйону територіальної оборони. Вирішив, що раз на мирній території створюють підрозділи територіальної оборони, значить таки задумалися, що Збройні Сили державі потрібні. Мою кандидатуру погодили на посаду комбата, пройшов атестаційні комісії. А 2018 року приступив до виконання обов’язків.

— Чим відрізняється батальйон тероборони від військового підрозділу? І хто служить у його складі?

— Підрозділ тероборони у мирний час має обмежений склад. Та у разі загрози ми розгортаємося до повноцінної військової частини, зі своїм штабом, фінансовою складовою, тиловими підрозділами бойового забезпечення. Нам потрібні і медики, і кухарі — всі спеціальності, які є у штатних підрозділах. До служби в батальйоні залучаються мешканці Полтави і Полтавського району та навколишніх районів. Люди вступають на службу на добровільній основі. Йдеться саме про службу у військовому резерві. Вони укладають контракт на конкретну посаду в конкретний підрозділ. У випадку мобілізації військових резервістів не мають права нікуди призвати, окрім як на цю посаду. Резервісти відвідують заняття, які ми переважно проводимо по суботах. Спочатку проходять базову підготовку, так званий курс молодого бійця. Ми ретельно вивчаємо кожну кандидатуру, бо не хочеться підготувати собі достойного противника.

Підписавши контракт на службу в резерві людина не звільняється зі своєї роботи, не стає кадровим військовим, працює далі. Вона може змінювати місце роботи, проживання — ніяких обмежень прав та свобод громадян контракт не передбачає. Резервіст також має право виїздити за кордон. Та головне, що резервісти знають один одного і знають, з ким вони йтимуть у бій. Адже ми готуємо людей, котрі на випадок військової агресії будуть готові захищати своє місто і своїх земляків. Одна з причин подій 2014 року, втрати частини території якраз і полягала в тому, що країна не підготувала бойовий резерв. Органи влади на Донбасі захоплювали не лише кадрові військові російської армії, спецпризначенці, а й місцеві з проросійськими поглядами, які спали і бачили «руський мір». Серед тих, хто приходив на мітинги, були не лише ті, хто чекав, як «Путін прийде і порядок наведе». Були й українці, яким зовсім не подобалася російська весна. Проте, як мінімум, вони не знали про існування один одного. Перебуваючи в натовпі, не могли зупинити бойовиків без зброї. Тим більше, коли бачили, як міліція, СБУ або переходили на бік сепаратистів, або ж втікали. Було втрачено дорогоцінний час. Потім патріоти таки знайшли один одного, створили підпільні партизанські рухи, батальйони «Айдар», «Донбас». Та час уже було втрачено, за той час сепаратисти вже зміцніли, набрали місцевих, завезли бойовиків з іншої держави. А ми тут, у Полтаві, не маємо втрачати цей час. Для того й існують батальйони тероборони.

— Аби не втрачати дорогоцінний час, вирішили на нинішніх місцевих виборах балотуватися до Полтавської районної ради?

— Скажу чесно, що спочатку не планував. Але десь глибоко в думках було, а чи не пора вже спробувати сили у владі. Адже критикувати завжди легше, ніж робити. Мене не зовсім влаштовує ситуація, що відбувається і щодо підтримки батальйонів тероборони, і щодо соціального захисту військовослужбовців. Тому від мовчазного спостереження потрібно переходити до діла й засукувати рукава, вирішувати проблеми на рівні органів місцевої влади. Люди не розуміють, навіщо потрібен батальйон територіальної оборони. А це не лише завдання Міноборони, президента і Генштабу. Якщо на місцевому рівні керівники дбають про безпеку громадян, про те, аби місто було кому захищати в разі військової агресії, то вони повинні підтримувати підрозділ. А ще — працювати із роботодавцями, пояснювати їм, якщо працівник не прийде на роботу, піде на заняття, вони втратять лише один день, але коли прийде ворог і нікому буде захистити, можуть втратити все. Не потрібно жити одним днем, а трохи думати наперед. З тим фінансуванням, яке виділяється із державного бюджету, не можуть дати ради навіть бойові бригади, вже не кажучи про батальйони ТрО. Тому ми на задньому плані фінансування. Нині маємо лише грошове забезпечення, заняття проводимо на власному ентузіазмі, за власний кошт, кошти резервістів. Проте ситуацію цілком може виправити патріотична місцева влада, котра дбає про безпеку своїх громадян, розуміє, що ми існуємо у країні, де йде війна.

— І саме тому обрали партію «Сила і Честь», котра якраз і ставить на меті захист територіальної цілісності країни, соціальний захист військовослужбовців, підтримку і розбудову системи територіальної оборони?

— Так. На сьогодні «Сила і Честь» — це єдина незаплямована партія з проукраїнською патріотичною позицією, якій я вірю. Лідер партії «Сила і Честь» Ігор Смешко — військовий. Я вже говорив, що складається з часів незалежності таке враження, що жоден із керівників держави не розуміє, навіщо йому Збройні Сили. Ігор Петрович це добре знає. Як і те, що Збройні Сили потрібно підтримувати у постійній бойові готовності і це необхідно робити постійно, а не «відроджувати армію». Бо насправді ніхто її не відродив. Те, що дали трішки іншої якості, іншу форму і заробітну платню на рівні охоронника — то це не відродження Збройних Сил України.

Також Ігор Смешко був військовим аташе, має дипломатичний досвід, контакти з військовими країн НАТО. Для розбудови сучасної Збройних Сил такий досвід безцінний. Ігор Петрович знає, навіщо потрібна не лише армія, а й інші силові структури, що з ними робити і як їх проконтролювати, щоб вони дійсно були ефективними, а не проїдали державний бюджет.

До команди «СіЧ» входить багато моїх колег та бойових побратимів, маємо спільне бачення із лідером Полтавської обласної організації Андрієм Барановим щодо рішення багатьох проблем. Вже сьогодні «СіЧ» на рівні області, районів та міст опікується питаннями безпеки, територіальної оборони, соціального захисту військових, ветеранів війні, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, системно допомагає людям, які служать своїй державі. Є чимало побутових, комунальних проблем — погані дороги, проблеми з водогоном, тощо — і їх потрібно вирішувати негайно. Проте й про захист мирного населення не варто забувати, як це роблять усі цивілізовані країни, які живуть далеко від РФ. Бо коли, не дай Боже, поліція втече чи переодягнеться, батальйон територіальної оборони стане тим щитом, який зможе зупинити ворога.

Пресслужба політичної партії «Сила і Честь»