Лариса Карпова: «Нам ще треба багато зробити аби «з’єднати» околиці Полтави з центром міста»
— Розкажіть про ваш досвід громадської роботи?
— Я вже п’ятий рік займаю посаду голови органу самоорганізації населення (ОСН). Це околиця міста — мікрорайон Вороніна. Багато років працювала соцпрацівником у територіальному центрі при Подільській районній раді.
До ОСН, як такою, громадською діяльністю не займалася. Активною була завжди, ще зі школи. Але ця активність закінчувалася на невеличких справах. Одного разу я усвідомила, що мені приносить певне задоволення, коли роблю добро і відчуваю свою цінність та вдячність від оточуючих. Ще будучи соціальним працівником, отримала другу спеціальність — психолога, повірила у себе і гайнула вперед. Так з’явився наш ОСН.
— Що ОСН вдалося досягти?
— Спершу нас було 3-5 осіб. Почали, як завжди, із прибирання території. Поступово розширяли коло діяльності. Нас почали помічати інші організації, запрошувати на зустрічі, тренінги. Ми їздили в інші міста, багато де були в Україні, здобували досвід, якими ділилися інші організації. Потім з’явилася ціль — зробити свій мікрорайон краще.
Зараз у нас команда з 20 людей. Це досить цікава робота, але ж і важка. Ми ліквідували 3 стихійні звалища, побудували вольєри для бездомних собак, дбаємо, прибираємо, ремонтуємо дитячі майданчики, проводимо свята (Івана Купала, Меланки, Новорічні свята, День мікрорайону та інші).
Ми були одним із перших ОСН в районі, хто зареєстрував його як юридичну особу, так би мовити, на передовій. Отримавши певну кваліфікацію громадського радника, я допомагаю створювати ОСН в інших містах України: проводжу освітні заходи, ділюсь нашим досвідом та досвідом інших країн.
— Як ідуть справи в інших районах міста? Чи є там ОСН?
— Вони є. Ми з ними контактуємо, регулярно зустрічаємось на тренінгах, круглих столах. Дехто боїться брати на себе відповідальність. Тому що треба опікуватися районом, в якому 3-4 тисячі населення. Це містечко в місті: дороги, благоустрій, порушення збоку населення, вандалізм. Необхідно наводити порядок фізичною роботою і започатковувати щось нове. Тому ми створили громадське формування з охорони громадського порядку, співпрацюючи з поліцією. Відкрили свій пункт охорони громадського порядку. Все робили за власні кошти. Від міської влади ми отримували лише деякі канцтовари.
— Люди підозріло відносяться до нових утворень типу ОСББ чи ОСН. Складно було організувати людей?
— Складно, коли починали; складно і зараз. Дехто не вірить, що ми працюємо без заробітної плати. Не кожен може взяти ноутбук, відкрити закон про ОСН і почитати про те, що там навіть не передбачені заохочення. Багато хто взагалі не знає про повноваження ОСН та права.
Але ж ми, як ніхто, найближчі до людей. Ближче, ніж депутати. Бо депутати мають свій округ, та інші задачі. А ми знаємо досконало місцеву проблематику. Є певний відсоток людей, який вважає, що ми гребемо гроші лопатою, звинувачує у корупційних схемах, думають, що ми наживаємось на проектах «бюджету участі». Хоча не усвідомлюють, що ми до цих коштів не маємо жодного відношення. Спочатку намагалися людям щось доводити. Але я вирішила, що найпростіше і найефективніше — бути відкритою. Тому завжди звітуємо: куди і на що витратили кошти.
— Які у вас стосунки з місцевою владою?
— Ще два роки тому ми зрозуміли, що допомоги від влади ми не отримаємо. Тому зареєструвалися як юридична особа, відкрили рахунок і стали працювати, так би мовити, самі для себе. Самі шукаємо вихід з певних ситуацій. Беремо участь у різних конкурсах, виграємо гранти. У нас з’явилися благодійні внески й інвестори. Тому що є люди, які в нас вірять і намагаються допомагати.
Крім того, ми розробили програму, яка передбачає підтримку ОСН з боку міської ради. Ми керуємось законом України про ОСН. Там чітко сказано, що органи місцевого самоврядування повинні забезпечити ОСН приміщенням, канцтоварами, певними технічними засобами, і навіть, певними фінансовими заохоченнями. На жаль, цього всього немає, хоча програму затвердили. Ця програма надає нам більших можливостей. Сім місяців ми оббивали пороги міської ради, добилися, щоб програму ухвалили, але, на жаль, вона висить мертвим грузом.
— Яка ваша мета як громадського діяча?
— У мене питали: навіщо воно тобі потрібно? Я - корінна полтавка, все життя пов’язане з мікрорайоном Вороніна, дуже люблю Полтаву, адже це - мій дім. Піклуватися про свій дім — обов’язок кожного. Нам ще багато треба зробити щоб «з’єднати» центр міста з його околицями, жителі Вороніна, Вакуленців, Крутого Берега, чи Ліску не повинні відчувати себе обділеними жителями Полтави. Це і є моєю стратегічною метою на найближчий час.