Христина Покутня: «Наша історична місія — об’єднатися, щоб зробити Диканську громаду величною знову»

Місцева влада активно проводить роботу із підприємцями. Виконком сільради прийняв правила благоустрою. Власники магазинів змушені його дотримуватися — насаджувати клумби, ставити урни для сміття і лави.

В сільраді дуже підтримують культурні заходи. Тут діє єдиний в державі Музей українського народного весілля. Приїжджають на розпис пари молодят.

Христина Покутня, нинішній сільський голова, хоче поширити досвід Великих Будищ на всю Диканську ОТГ. Адже край має великі перспективи у туризмі та благоустрою, вважає Христина Степанівна.

— Як ви потрапили в політику?

— Все почалося із депутатства у сільській раді Великих Будищ років 15 тому. У той час в сільраді проводили земельне врегулювання. Тодішній директор місцевого підприємства не справлявся із роботою. Люди мали проблеми із виплатою за оренду паїв. Ми зробили все, щоб товариство отримало нового директора. Це було не просто, але селяни нарешті отримали кошти за те, що їхніми землями користувалися. Тоді вони мені й повірили. Коли наблизилися вибори, я почула від людей: «Христино Степанівно, очолюйте село, щоб не втратилося те, що ви зробили». Тоді, на перших своїх виборах, я обійшла 7 кандидатів.

Другі були не легші. Опоненти проводили яскраву агітацію, а в мене одна листівка із програмою, видрукувана на ксероксі. Маю таку думку: якщо люди не побачили, що я зробила за 5 років — жодні переконання не допоможуть. На других виборах мала хорошу перевагу. Навіть якщо було зібрати всі голоси опонентів — все одно не вистачило б, аби мене обійти. На третій виборах я мала майже 90% підтримки.

Взагалі я вважаю, що на місцевому рівні не повинно бути політики. Управляти повинні господарники, які хочуть, можуть та готові взяти відповідальність за громаду і людей.

— З яким спадком прийняли сільраду під час першої каденції?

— Бюджет був виконаний лише на 48%. Важкі часи були. Доводилося брати позики, щоб платити зарплату апарату сільради, працівникам клубу, дитячого садку. Зараз маємо перевиконання до 10%, через це бюджетна формула міняється, що дає можливість зробити більше.

— З чого починали?

— Найперше — дали вигляд селу. Дуже хотілося його причепурити. Розчистили кущі, бур’яни, вирубали старі дерева, насадили багато клумб — для того, щоб людям не було соромно за село, в якому живуть. Просила людей, які тримають худобу, прибирати біля своїх дворів. Та і решта односельців знають, що прибудинкова територія має бути чистою. Ми спілкувалися із людьми, переконували — і це вдалося зробити.

Така сама робота проводиться із підприємцями. Маємо 11 торгових точок. Власники знають, що їхній обов’язок підтримувати порядок біля магазинів — поставити урну для сміття, лавку, насадити клумбу. Таке рішення з благоустрою прийняв виконком і так добре всім — і підприємцям, і мешканцям.

— У чому ще ваша політика самоврядування — виграшна?

— Моя позиція: в кожному селі на установах обов’язково має бути нових дах. Ми замінили покрівлю на двох будинках культури, амбулаторії, дитячому садку. Торік в садочку зробили капітальний ремонт. Всі ці роботи стали можливі, коли почали укладати соціально-економічні угоди із підприємствами, що працюють на території сільради. Наприклад, дуже добре співпрацюємо з агропідприємством «Диканське», ТОВ «Трістан», ТОВ «Продукрснекгруп», також із місцевими фермерами. Кошти, які від них надходять, дуже допомагають. Робимо дороги, реконструювали парк, ігровий майданчик для дітей, облаштували підсвітку на в’їзді в село, виставили на території сільради 36 смітниць. Зробили фонтанчик за проєктом ландшафтного дизайнера

Також у моєму пріоритеті — підтримка культури, традицій, історії села. Величезну роботу з випуску двох історичних книг зробили завуч школи та вчитель історії. Під час першої каденції відкрили єдиний в Україні музей весілля, розписуємо там молодят. До нас поїхали туристи. В бюджеті це відчуваємо. Торік на Покрову було 14 екскурсій.

У Великих Будищах діє єдиний в Україні Музей українського весілля

Весь час підтримуємо порядок у селі. Займаємо перші місця з благоустрою. Не хочемо нікому віддавати перемогу.

— Чи змінилися за цей час місцеві мешканці?

— Люди бойові, до них треба достукатися. Зараз бачу, як вони люблять і шанують історію, традиції. Виходять із дворів на заходи, долучаються. Раніше на День села в клубі й пів залу не збиралося, а зараз в проходах стоять.

Приємно і те, що сортують сміття. Інколи від знайомих чую, мовляв, наші люди не готові мінятися. А я кажу: готові. В нашій сільраді відсотків 80 змінилися в кращий бік. Привчені до порядку і чистоти.

— Як гадаєте, чому вас обирали тричі поспіль?

— Я дуже відкрита, складно комусь відмовити. На першому плані — любов до людей. Плюють — підставлю другу щоку. Вмію відпускати образи. Я віруюча людина. Щонеділі із сім’єю ходимо в храм, там духовно очищаюся.

Знаю всіх односельців, отримую дзвінки навіть серед ночі. Стараюся всіх вислухати і допомогти. Бо людські проблеми сприймаю дуже близько до серця. Другий день синового весілля ми гуляли вдома. Гостей повно, веселощі, а до мене на прийом під двір прийшла жінка із своєю проблемою — вийшла до неї, вислухала, побалакали. Як можна відмовити?

Терпіти не можу безлад. Прийняла рішення — його треба виконати. Цього ж вимагаю від підлеглих і односельців.

Оця рішучість — від мами, від тата — душевність.

— Чому ви йдете на ці місцеві вибори?

— Дуже багато людей просять йти об’єднувати громаду. Не тільки із Великих Будищ, а й з інших сіл. Приїжджають у Будища, бачать красу і порядок. Раніше, до Полтавської битви, Великі Будища були більші за Полтаву. А Диканщина взагалі гриміла на всю Європу, не просто так її описували Гоголь, Пушкін, сюди приїжджала на відпочинок знать із всієї країни. Зараз для нашої громади не найкращі часи. Але у нас все є для того, аби повернути Диканській громаді славу. Наша історична місія — об’єднатися, аби зробити Диканщину величною знову.

Головна оцінка — людська. Політики повинні думати про людей, а не навпаки.

— У разі перемоги — який ваш план дій? Бо масштаби розширяться, новостворена громада охопить весь колишній Диканський район.

— Глобально — нам треба знову зробити наш край таким, яким ми можемо пишатися, про що я казала вище. Це стосується наведення порядку у Бузковому гаю, збереження дубів, створення нових музеїв, туристичних маршрутів, треба зробити порядок у ландшафтному парку, розвивати зелений туризм. Відремонтувати арку на в’їзді в Диканьку, засадити там все квітами — це ж наша візитівка. Кілька років тому за версією проєкту «Рідна Україна», Диканька отримала звання одного із семи чудес України в номінації «Історичні міста і містечка». Треба повернути цей статус.

Локально — треба наводити порядок і в самій Диканьці, і підтримувати його в селах. У центрі громади людям дуже хочеться змін. Не хочу нікого ображати, лізти в бруд, але так, як працювали інші — я не можу і не буду. Диканька — красиве селище, ще й з он якою яскравою історією. За рік зробимо її ошатною. Вже бачу, який вигляд матиме спуск перед в’їздом у центр. Благоустрій, ремонт доріг, поводження із сміттям, інвестиції, водогін — це все, чим потрібно займатися потужно і з першого дня. Закотити рукава — і працювати.

Сільські ради мають різні проблеми, які також потрібно вирішувати негайно. В Балясному, Великій Рудці та більшості сіл — дороги. У Великих Будищах після створення громади ми нарешті зможемо відремонтувати шматок дороги Великі Будища — Писарівщина, адже зараз він на балансі області й ремонтувати ми його не можемо. У кожного села є свої проблеми, які болять, і які треба вирішувати. Ми зробимо все, аби ніхто в районі не відчував себе на узбіччі. Будемо заводити в села інвесторів. Населені пункти не стануть гірші, не потопатимуть в бур’янах, взимку будуть розчищені дороги. Кожне село — це невід’ємна та рівнозначна частина однієї великої сім’ї — Диканської громади.

Всім треба давати можливість. Не відмовляти молодим ініціативним бізнесменам. Все зробити для того, щоб людина змогла почати. Я знаю багатьох людей, які готові до цих змін, які вже не дочекаються. Як молодих, так і з досвідом. За них треба триматися. Під час розмов просять не заполітизуватися. Бо політика дає тільки розбрат.

— Яке ваше відношення до політики президента?

— Я кажу так: президент президентом, а ми тут самі собі президенти. Я не надіюся на вищу владу. Громада — це держава в державі. Працюй якісно — люди підтримають.

— Які оцінюєте свої шанси?

— Шанси є, адже і пішла я тільки тому, що просять люди. Але передчуття хороше. Мій духовний наставник сказав, що очолити громаду — це мій хрест. Старатимусь нести його з гідністю.

— Як поєднуєте роботу і сімейні справи?

— Сім’я — фортеця. Чоловік кохає і розуміє. Коли тільки йшла в голови, доньці було 4 роки, сину- 14. Тоді були живі чоловікові батьки, помагали. Зараз діти дорослі, все розуміють і підтримують.

Пам’ятаю, на початку своєї роботи, ставили паркан у сільському парку. Першими прийшли чоловік із сином. До кінця дня вже було більш як 20 односельців. Побачили, що ми вийшли сім’єю, і самі приєдналися.

— Як ви перезавантажуєтесь?

— Квіти — моя віддушина. Розмовляю з ними. Зараз щовечора поливаю їх. Маю 30 кущів троянд. Люблю готувати. Особливо, коли чекаю дітей. І борщі, і окрошки, і котлети, і фірмову страву — запечену гуску.

— Маєте сімейні традиції?.

— Ми велику шану віддаємо традиціям. Дотримуємося постів. До Різдва готуємося тиждень. Нічого не пробую на смак, бо постую, але все виходить смачне. Вночі йдемо в храм, зранку трохи розговілися, а в обід — багато гостей, маю 7 хрещеників. Колядуємо вдома.

Великдень — то краса. В четвер печу паски, в п’ятницю ходимо в храм до плащаниці. Весь день мало розмовляємо. Роблю дуже красивий великодній кошик, всю ніч стоїмо на службі в храмі. А вдень сходяться гості. На трійцю наше подвіря встелене різнотрав’ям, увібране у клечання. Я віруюча людина. Торік отримала Орден княгині Ольги за труди на благо Української православної церкви.

— Де відпочиваєте?

— Жити не можу без Карпат. Люблю подорожувати Україною. Також зазвичай відпочиваємо на морі. А ще їдемо у подорож через херсонські степи, далі — аж до Житомирщини, Рівненщини, Хмельниччини, Львівщини. Яка ж красива Україна! Але все ж таки хочеться, щоб люди зі всієї України їхали до Диканьки, треба навести порядок і рекламувати нас.

— Якою ви бачите Україну через 5 років?

— Хочу, щоб розумні люди не виїжджали в Європу. Бо найкраще можна збудувати і створити на рідній землі.

Анна ЛАКИЗА