Приєднане Остап’є: доки собаки гавкають, караван громади йде далі

А все тому що Остап’є прагнули приєднати до Білоцерківки, а місцева громада уперто голосувала за об’єднання із Решетилівкою. За це право остап’ївці боролися 5 років. Та не встигли висохнути чорнила на рішеннях Решетилівської міської ради та Остап’ївської сільської ради про об’єднання, як пристрасті розгорілися із новою силою.

Процес приєднання ще триває, нинішній рік, відповідно до чинного законодавства, Остап’є живе ще за бюджетом, що його приймала сільська рада у 2019 році. Проте прихильники Білоцерківської ОТГ вже вишукують недоліки у житті старостату, називають Остап’є ошуканим та відверто маніпулюють інформацією. Та хто ж насправді намагається ошукати остап’ївців і кому муляє їхній вибір?

Хто закрив аптеку під час карантину?

Цього разу черговий інформаційний скандал намагаються роздмухати навколо місцевої аптеки і її ймовірного закриття. І звинувачують у цьому сільську раду. Насправді ж історія тягнеться вже добрі два роки, а торік дійсно постало питання про закриття аптеки № 131 ПОКП «Полтавафарм» у Остап’ї. Причина — неприбутковість аптеки.

Нагадаємо, що Полтавське обласне комунальне підприємство «Полтавафарм» є госпрозрахунковим. Тобто заробітна плата співробітників залежить від того, скільки мережа заробить на продажу ліків. І чим більший прибуток, тим і заробітна плата вища. Центральна районна аптека у Великій Багачці, котрій підпорядковується аптека № 131 у Остап’ї, свого часу була єдина на ринку, мала хороші прибутки. Коли з’явилися конкуренти, стало тяжче працювати. Разом зі зміною умов на ринку, змінилися й вимоги до фармацевтів, підходи до роботи. Фармацевтів відправили «в люди», аби ті змінили стиль роботи: налагоджували контакти із потенційними клієнтами, співпрацювали із підприємствами та установами, ветеранськими організаціями, активно пропонували і реалізували ліки. Такий стиль роботи припав до душі не всім. І завідувачу аптекою № 131 зокрема. Як результат, така ж аптека у сусідньому Рокитному давала 50 тисяч гривень прибутку, у Остап’ї — від сили 20 тисяч. Відтак і заробітна плата фармацевтів різнилася вдвічі, не на користь Ольги Легкої із Остап’я.

«Торік дійсно постало питання про закриття аптеки, — коментує колишній секретар Остап’ївської сільської ради Сергій Дурицький. — Приїздив керівник централізованої аптеки із Великої Багачки Петро Кравченко, заявив, що, швидше за все, її таки дійсно закриватимуть. Бо аптека не приносить прибутку. Аби цього не сталося, ми готували матеріали на ім’я керівництва «Полтавафарм», сільський голова їздив на зустріч до Полтави, відвозив клопотання про те, аби утрималися від закриття аптеки. Я особисто повіз клопотання депутату обласної ради Ніні Мацько, не раз зустрічався із Петром Панасовичам (Кравченком. — Авт.). Врешті-решт знайшли вихід із ситуації — депутати сільської ради прийняли на сесії рішення про фінансову підтримку аптечного закладу. Ми домовилися із місцевим агровиробником — ТОВ «Агрофакт», котре взяло на себе витрати аптеки за комунальні послуги. На утримання «Полтавафарм» лишили виключно заробітну плату фармацевта».

Сергій Дурицький

Рік пройшов, проте ситуація не змінилася. Навпаки, на стиль роботи та спілкування з клієнтами пані Легкої скаржилися і в Велику Багачку, і в Полтаву, телефонували на гарячу лінію — скаржилися на хамство з боку завідуючої аптекою, недотримання графіку роботи. Останнього разу Петро Кравченко приїздив до Остап’я, реагуючи на скаргу місцевого мешканця Михайла Сєрьожкіна. Той у тяжкому стані приїхав до аптеки по ліки, проте аптека посеред робочого дня була зачинена. Чоловікові стало зле, і його довелося терміново доправляти до лікарні. Місцеві згадують, що декілька років тому, якраз у розпал епідемії грипу, пані завідуюча взяла відпустку, закрила аптеку, залишивши оголошення про те, аби зверталися до аптеки у Рокитному (за 10 кілометрів), і поїхала відпочивати закордон. Нині така ж ситуація: в Україні лютує коронавірус, а в Остап’ї завідуюча аптекою у відпустці. Аптека закрита до 15 квітня і не факт, що після цього вона взагалі відкриється.

«Аптеку закрили б все одно, — зауважує місцевий фермер Олександр Петренко. — Бо вона дійсно збиткова, а ліки дуже дорогі. Тому мешканці Остап’я, хто має авто, їздять по ліки до Решетилівки або Полтави. Там значно дешевше. Про якість обслуговування та ставлення до відвідувачів я взагалі не говорю».

Доки фармацевт у відпустці, ліки доправляють волонтери

Нині ж, в умовах карантину, коли влада ввела жорсткі карантинні заходи та обмеження, ліки мешканцям Остап’я привозять волонтери із Решетилівки. Сергій Дурицький зауважує, що, як тільки виникла така ситуація із аптекою, на допомогу відразу ж прийшла Решетилівська міська рада та особисто голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький. Депутатка сільської ради Наталя Сенчук допомагає решетилівським волонтерам у рідному Остап’ї. Зауважує, що за кожною дільницею у старостаті закріплено людину, котра координує роботу, телефонує мешканцям, збирає списки необхідних закупів.

Наталя розповідає, що була приємно здивована, що у перший день роботи волонтерів у Остап’ї їхніми послугами скористалися понад 30 земляків. Вона допомагала волонтерам розвозити пакунки за адресами.

«Люди дуже задоволені. Підвезли усім під двір, дуже дякували. Замовлень у перший день було більше 30. Привозили продукти харчування, ліки, миючі засоби, маски. Все добре організовано: всі пакунки пронумеровані, запечатані, до пакунків підколені чеки. Про вартість покупок і час прибуття замовникам повідомили заздалегідь, доставили все під поріг. Земляки були задоволені, дякували і були приємно здивовані , бо ціни у Решетилівці нижчі, ніж у Великій Багачці, де скуповувалися раніше», — розповідає Наталія Сенчук. І додає, що це лише перший такий досвід. Волонтерська група продовжує працювати й приймати замовлення від мешканців Остап’я, аби ті залишалися вдома на час карантину, не наражали себе і рідних на небезпеку.

«І що ж тут поганого? — перепитує Сергій Дурицький. Волонтерський рух — це здорово. І добре, що є люди, готові допомагати. А муляє, певно, той факт, що Решетилівка цим займається. Чому ж тоді аптекарка не взяла торбину і не пішла до людей, пропонуючи ліки? Або не дала номер телефону, за яким можна було б замовити ліки дистанційно і привезти їх, скориставшись автівкою сільської ради?»

Ламаєш схеми — стаєш «некомпетентним»

Селу Остап’є приписують ще й «некомпетентного» лікаря, котрий «вижив» із місцевої амбулаторії частину персоналу. Та провина молодого фахівця була лише в тому, що, прийшовши на нове місце роботи, він зламав існуючі схеми. Ті самі старі-добрі, за якими попередник працював із місцевою аптекою. Йдеться про «класику», коли пацієнтам виписують чималий стос ліків, не завжди дійсно потрібних для лікування, і наполегливо «рекомендують» купувати препарати виключно у місцевій аптеці. Новий сімейний лікар таку практику зламав, перестав допомагати робити виторг аптеці — і потрапив до рангу «некомпетентних». Аби позбутися молодого фахівця, співробітниці амбулаторії влаштували демарш і написали заяви про звільнення.

«Факт звільнення медсестер не заперечую, — коментує Сергій Дурицький. — Проте причини зовсім інші. Три медсестри звільняються, аби примусити звільнитися лікаря і потім повернутися знову на своє місце роботи. Такий собі шантаж, на який сільська рада не повелася. Ми підтримали сімейного лікаря. Я так і на зборах перед громадою сказав. Якщо людина звільняється, значить вона знайшла роботу з кращими умовами і більшою зарплатою. І це нормально. Ми запросили на роботу медичного брата — і чоловіки справляються з роботою. До того ж лікар не повинен працювати на аптеку — виключно на пацієнта. А де хворий купуватиме ліки — то вже його справа».

І ще раз про правомірність приєднання

Сергій Дурицький зізнається, що вже втомився від абсурдних звинувачень у тому, що рішення про приєднання до Решетилівської ОТГ незаконне. Опоненти посилаються на опитування місцевих мешканців, проведене у березні 2016 року. Насправді опитуванням його важко назвати, бо проводилося потай, без попередження органів влади. А самому анкетуванню передувала масована інформаційна атака та залякування людей, котрі у 2015 році проголосували за приєднання до Решетилівки.

«У п’ятницю напередодні була сесія сільської ради. Один з ініціаторів опитування — наш колега-депутат — й слова не промовив, що у суботу ініціативна група влаштовує міні-референдум, — згадує Сергій Петрович. — На другий день зібралася позачергова сесія, покликали членів виконкому. Жоден із 14 депутатів та 11 членів виконкому не схвалив такі дії. На сесії проголосували за скасування результатів і призначили повторне голосування. Воно відбулося із різницею у 15 голосів. Фактично 50 на 50. Тому депутати прийняли рішення взагалі утриматися від приєднання до Білоцерківської ОТГ».

Остаточне рішення про приєднання депутати сільської ради прийняли не від свого імені. Голос депутата «за» Решетилівку чи Білоцерківку залежав виключно від рішення більшості виборців на його дільниці. В результаті отримали 12 проти 2 депутатських голосів. На користь Решетилівської ОТГ. Останнє опитування показало, що навіть на тих округах, де депутати активно агітували за Білоцерківку, люди більшістю підтримували Решетилівку. Із 500 опитаних 390 проголосували за Решетилівську ОТГ.

Остап'є стало повноправним членом Решетилівської ОТГ

Як би там кому не муляло, але приєднання відбулося законно, на підставі прийнятих рішень та відповідно до закону «Про добровільне об’єднання громад». Всі необхідні висновки було надано юридичним відділом та Департаментом економічного розвитку Полтавської ОДА. А новий голова Полтавської облдержадміністрації Олег Синєгубов підписав 14 січня 2020 року відповідне розпорядження. На заваді приєднанню не стали й судові позови. Такі є. Подавала їх колишня сільська голова пані Вишник, яка у 2015 році програла місцеві вибори і всі ці роки активно агітувала за Білоцерківку. Відбулося два засідання Адміністративного суду, котрий відмовив у задоволенні позовних заяв. І хоч позивачі подали апеляції, проте жодних постанов про призупинення об’єднання не було прийнято.

«Я говорив опонентам: ви програєте не зараз, у 2020 році, а програли ще у 2015-му, — коментує Сергій Дурицький. — Ви тоді наполягли на проведенні міні-референдуму. І тоді без жодних агітацій, тиску, чесно пішли до людей і запитали їхньої думки. Із 800 опитаних майже 600 проголосували за Решетилівську ОТГ, а 100 — за Білоцерківську. Оце показало, до кого люди прагнуть приєднатися і в якому напрямку рухатися».

Перспективи розвитку — із сильними і спроможними

«Ми з депутатами сільської ради були на прийомі у заступника голови облдержадміністрації Дмитра Луніна, — розповідає мешканець Остап’я, керівник місцевого фермерського господарства Олександр Петренко. — Той сказав, що Білоцерківська громада не остаточна — вона неспроможна, проіснує ще рік-два, а потім все одно будуть укрупнювати. Вони не зможуть самостійно існувати. Тим більше зараз нові вимоги до ОТГ. Наприклад щодо лікарні, яка має бути ліцензована, технічно оснащена обладнанням. Де у громаді на 3 тисячі осіб гроші на закупівлю нового обладнання?»

Думку земляка підтримує й Сергій Дурицький. Зауважує, що під час зустрічі у Міністерстві розвитку громад та територій, де розглядалося питання приєднання Остап’я, про Білоцерківку говорили, як середньоперспективну громаду.

«От і виникає питання: як ми можемо приєднуватися до громади, яка не є перспективною? — перепитує Сергій Петрович. — Згідно постанови Кабміну, громада може приєднуватися тільки до спроможної ОТГ. Білоцерківська не визнана такою за двома параметрами — кількість населення та площа території. Для прикладу, мешканці Остап’я звертаються за медичною допомогою. То ніхто не їде до Білоцерківки. Сімейний лікар дає направлення або у Велику Багачку, або в Полтаву чи Решетилівку. Що може дати Білоцерківка, де немає ні базової лікарні, ні базової школи? Голова ОДА під час візиту до Білоцерківки розніс місцеве керівництво у пух і прах за те, що за 5 років у громаді й досі не створили опорний заклад. Немає жодного комунального підприємства...»

Взагалі то остап’ївці не надто охочі зазирати за паркан до сусідів — забагато роботи у власній громаді, аби вишукувати недоліки в інших. Старостат активно працює з міською радою, ще до карантину працівники групи «Благоустрій» почали ремонтувати освітлення, пиляти аварійні дерева та обрізати здорові насадження. Наступний крок — це передача у комунальну власність, на баланс КП «Водоканал» свердловин. Адже нині водою у Остап’ї користуються на свій страх і ризик: на існуючі свердловини немає жодної документації, дозволів та ліцензії на використання води. Окрім того, вони потребують невідкладного ремонту.

Ще одна важлива справа — це передача у комунальну власність закладів соціальної сфери та культури. Йдеться, зокрема, і про Будинок культури. Його на початку 2000-х передали на утримання фірми «Еліта», оскільки у місцевому бюджеті не було коштів на ремонт та обслуговування чималої будівлі. Тепер же «безгоспне майно» через прокуратуру громада повертає собі.

«Кажуть же, що у будь-якій реформі найголовніше — це ментальність людей і як вони сприймають зміни. Не технічна, і не фінансова сторона, а спроможність бачити перспективу. Я за ці 5 років думки не змінив. І в цій роботі переконуюся дужче, що вибір був правильний. І перспектива розвитку буде тільки з потужнішими і сильнішими громадами», — переконаний Сергій Дурицький.

Білоцерківська ОТГ — неспроможна

«Остап’є не розчарувалося після приєднання, — додає Наталія Сенчук. — Це декілька людей, яких можна перерахувати на пальцях, котрі колотять все село. І це не думка всієї громади. Знаєте, до мене знайомий приїхав у гості з Полтави. Перепитав, хто це в нас у селі дерева обрізав. Решетилівка, кажу, ми ж приєдналися. А він у відповідь — от відразу видно, до якої громади приєдналися. У нас активно працюють комунальні служби, провели у село високошвидкісний інтернет. Реагують на всі звернення та запити. Нюанси бувають скрізь, і без проблем не обходиться ніде. Нам у Решетилівці у будь-якому випадку не буде гірше. З Білоцерківкою і порівнювати важко. Місто — і цим все сказано. Все на вищому рівні і відповідає дійсності. Відверто кажучи, нашому селу такого й не снилося».

«За право стати частиною міської громади ми боролися 5 років. Можливості у Решетилівці значно вищі, ніж у Білоцерківці. Нагадаю, що Білоцерківську громаду організували не мешканці, а керівники місцевого підприємства. Користуються тепер ресурсами — земельними, людськими, фінансовими. Освоюють кошти — ремонт доріг, будівництво, цим займається виключно одне підприємство, всі бюджетні кошти йдуть в одне підприємство. Без тендерів. Там стовідсотковий монополізм. Там місцевий «князьок» захотів стати господарем маленької вотчини, а ми вирішили йти до Решетилівки. Бо там можливостей більше, там велика громада, немає монопольного права на прийняття рішень. Поїдьте до Решетилівки і до Білоцерківки — порівняйте. Як кажуть у Одесі — дві великі різниці. Альтернативи у нас не було, і шлях лише один — із Решетилівкою», — резюмує Олександр Петренко.

Валентина ПОЛОНСЬКА, жителька с. Остап’є