Юліан Матвійчук: У 2015 році я обіцяв: якщо стану депутатом — зроблю все, аби врятувати Кадетський

Петровський кадетський корпус — споруда із досить-таки насиченою, але здебільшого сумною історією. Десятки років унікальна будівля повільно, але невпинно перетворювалася на руїни. Цього літа усі, хто вболівав за долю Кадетського, зітхнули з полегшенням. Справа реставрації історичної будівлі нарешті зрушила з мертвої точки. Юліан Матвійчук — депутат Полтавської міської ради від ВО «Свобода» — один із небагатьох, хто взявся разом із командою за нелегкий шлях порятунку пам’ятки та, зрештою, досяг успіху.

— Юліане, чи не страшно Вам було братися за такий проєкт? Адже якби нічого не вдалось — це б точно не зіграло Вам на руку як політику?

— Звісно, був страх. Але ціль і бажання його здолали. Я розумів, що у перемоги багато батьків, а поразка — завжди сирота. На місцевих виборах 2015 року я обіцяв, якщо стану депутатом, докладу максимум зусиль, аби така рана на серці Полтави як Кадетський корпус загоїлася. Я боявся десь схибити й втратити якусь принагідну можливість, яка б могла пришвидшити цей процес. Тому перед тим як виносити це питання на загал я ретельно вивчив історію будівлі, аби не повторити помилок тих, хто теж намагався почати вести цей процес.

— Про які саме помилки мова? Конкретизуйте.

— Основною помилкою моїх попередників, які теж хотіли відновити будівлю, було витання у хмарах. Вони прагнули сподобатися своїм виборцям, розповідали, що зроблять у будівлі галереї, козацьке училище, різні центри. Але всі розуміли, щоб це реалізувати треба величезні гроші. Для цього потрібно було б урізати бюджет міста, зняти ці гроші із дитсадків, шкіл, доріг. Не думаю, що полтавці це б оцінили. Кадетський би був суцільною галереєю, діти голодними, а ми б ходили і їздили по гравію. Я дивися на речі більш прагматично.

— Багато хто не вірив, що все ж таки будівля такого масштабу знайде свого інвестора, адже її реставрація — це великі гроші. Чи вірили Ви в це? І яким був цей шлях порятунку?

— Я вірив, що у нас вдасться його реставрувати. Перш за все, я почав розв’язувати це питання із тими людьми, які вже займалися темою Кадетського. Відразу ж зустрівся з істориком та краєзнавцем Борисом Тристановим, який не один рік вивчав історію будівлі. Ми вирішили спробувати разом підготувати проєкт рішення порятунку пам’ятки. До нас приєдналися архітектори Оксана Бєлявська й Ірина Особік, які разом із паном Борисом є членами ГО «SAVE Poltava». Вже разом ми почали думати над варіантами та шляхами вирішення. Оскільки, для міста реновація пам’ятки — це непідйомна сума, перше з чого ми почали — це пошук потенційного балансоутримувача, який для початку хоча б законсервував будівлю. Ми відправили листи у кілька інстанцій, але позитивний відгук отримали лише від ДСА.

— До яких ще державних структур Ви зверталися? І чому зупинилися саме на ДСА?

— Ми вирішили не гаяти часу і відразу направили листи у всі можливі інстанції. Звернулися до Мін’юсту, Мінкульту, ДСА та Міноборони. Останні відразу нам відмовили, а Мін’юст готовий був взяти на свій баланс лише декілька приміщень. І лише ДСА відповіли, що готові взятися за всю будівлю. Для нас це було радісним шоком. Ми зустрілися особисто з керівником ДСА Зеновієм Холоднюком і він підтвердив їхню готовність привести Кадетський у належний стан. Згідно з новим законом всі районні суди мають розміщатися в одній будівлі, тому вони шукали таке приміщення у Полтаві, бажано недалеко від центру міста. Для переконливості він показав нам приклади реставрації історичних будівель по Україні, які вони тримають на своєму балансі. Тож ми продовжили вести діалог та обговорювати дедалі. Депутатам потрібно було ухвалити рішення про наміри міської ради передати його на баланс ДСА. Потім ми підготували всі необхідні документи, міська рада проголосувала за передачу будівлі й розпочався довгий бюрократичний процес у Кабміні, який затягнувся до травня 2019 року.

— А складнощі якісь виникали?

— А хіба без них серйозні справи робляться?! Були, звісно. Але найскладнішим, мабуть, було те, що люди не розуміють, що такі величезні об’єкти потребують певного часу. Людям потрібно все і відразу. Коли ми почали працювати над Кадетським, звісно, ми й самі хотіли, щоб швидше почалися консерваційні, реставраційні роботи. Але ж у такій відповідальній справі важливо ніде не схибити. Я розумів, що попри бажання розв’язати питання якомога швидше, потрібно набратися терпіння і діяти по плану, бо це досить таки тривала процедура. Ну, а ще довелося серйозно похвилюватися, коли щоразу протягом певного періоду питання Кадетського не розглядали на засіданнях Кабміну, але, дякувати Богу, все вирішилося позитивно.

— Ви вже згадали про внесок ГО «SAVE Poltava» у цю справу. Хтось іще допомагав Вам ?

— Крім, роботи з документами, пошуком балансоутримувача ми намагалися хоча б мінімально доглядати за будівлею. Разом із активістами, представниками громадських організацій та націоналістами Полтавщини ми вирішили познімати решітки із вікон внутрішнього двору, аби заварити ними всі вікна першого поверху. Це для того, аби туди не залазили діти, самогубці, наркомани, безхатченки, щоби там не було підпалів. Також ми провели там кілька прибирань, вивезли дуже багато сміття. Потім домовилися із фірмою, яка веде будівельні роботи у внутрішньому дворику, щоб вони огородили його парканом та поставили охорону, аби ніхто не зміг просто так туди потрапити. Також до цієї справи так чи інакше долучалися окремі представники міської та обласної влади. Більш ніж 500 небайдужих людей своїм голосом підтримали петицію щодо Кадетського, яку я створив на сайті Кабміну. Кожному я безмежно вдячний за підтримку. Безсумнівно, це наша спільна перемога.

— На якому зараз етапі початок процедури реставрації і коли чекати завершення робіт?

— Наприкінці вересня минулого року ДСА розпочала «мініконсерваційні» роботи Кадетського, а саме провели прибирання прилеглої території та приміщення. Наступний етап — обстеження будівлі та проведення тендеру для проєктантів. Наразі у будівлі розпочали старт проєктних робіт на суму 1 млн 200 тис. гривень. Це протиаварійні роботи, а саме реконструкція даху, вікон, укріплення опорних стін, водовідведення і підготовка будівлі конкретно до реставрації. Всього на це піде близько 40 млн гривень. По часу, обстеження і проєктні роботи займуть десь 4-5 місяців, плюс тендер, який, якщо все добре, триватиме десь 2 місяці. Виходить, що десь через 7 місяців почнуть роботи на об’єкті по місцю. І лише після цього, безпосередньо, проєкт на саму реставрацію. Все це триватиме як мінімум рік. Тому орієнтовне завершення робіт буде приблизно у 2021 році. Але це за умови уникнення будь-яких затримок із проєктами, тендерами та роботами.

— Яка ціна питання реставрації та за чий кошт?

— Реставруватиме будівлю ДСА повністю за свій кошт. Спочатку Зеновій Холоднюк говорив, що роботи потягнуть десь на 250 мільйонів, але оглянувши нещодавно будівлю сказав, що це 300 мільйонів, а то й більше. Пам’ятка в дуже занедбаному стані, обсяг робіт величезний, до того ж планується посилення всіх опорних конструкцій.

— Крім судів у будівлі ще щось планують розміщувати?

— Згідно з нашим спільним планом з ДСА до Кадетського після введення будівлі в експлуатацію переїдуть Шевченківський, Київський Подільський та Полтавський районні суди. Крім того, на одній із крайніх зустрічей Холоднюк зазначив, що зараз вони працюють над створенням служби охорони судів, тож скоріш за все вона теж розміститься у цьому приміщенні. Також ми плануємо створити невелике приміщення, де полтавці зможуть облаштувати музей Кадетського.

— А що буде з теперішніми будівлями судів?

— У нас зараз два суди Київський і Шевченківський розміщені у приміщеннях колишніх дитсадків, які міськрада здає в оренду ДСА. Тож коли ці суди перемістять до Кадетського скоріш за все там поновлять дитсадки. Принаймні я точно буду на цьому наполягати. Адже до мене як до депутата міськради неодноразово зверталися батьки, які проживають у цих районах з проханням допомогти влаштувати дитину в садочок. Там велика навантаженість на ці заклади й проблему треба якомога швидше вирішувати. Що буде з іншими двома приміщеннями ще невідомо.

— Чи розглядали якісь інші варіанти призначення відреставрованої будівлі?

— Були варіанти. Наприклад, кілька років тому була пропозиція зробити у будівлі такий собі коворкінг центр, який коштом отриманим від розташованих на першому поверсі будівлі ресторанів і кінотеатрів, нібито виходив би в нуль. На двох інших поверхах планували розміщення галерей та показових майданчиків. Я пам’ятаю презентацію цього проєкту, але тоді він не знайшов ніякої підтримки. Тому що як не крути, але прибутки від коворкінг центру не змогли б окупити постійне балансоутримання величезної будівлі. Все упирається в кошти й бюджет. Коли ми взялися за справу, перед нами також постало питання, що розміщувати у будівлі. Ідей було дуже багато. Дехто пропонував відродити там навчання кадетів або козаків. Була ідея просто відновити будівлю, призначити там адміністратора та здавати приміщення в оренду без права реклами на зовнішньому фасаді. Непогано, але все б залежалого від того, хто буде тримати будівлю в оренді. І знову ж таки, у міському бюджеті не вистачило б коштів відреставрувати будівлю, тому ці ідеї залишалися просто ідеями.

— Чи буде брати участь громада Полтави у реконструкції?

— Так. Уже створено робочу групу з розробки проєкту, яку очолив заступник Зеновія Холоднюка. Також до неї входять представники від Полтавської міськради та ОДА, ГО «SAVE Poltava» та двоє представників від громадськості. Разом із проєктантами ми будемо дивитися, щоб у документах не були порушені чинні норми. Наприклад, у Мінкульті зазначили, що початковий вид фасаду має бути повністю збережений. Крім того, робоча група має визначити, де саме буде розташовано музей та окремий вхід до нього. Наша задача постійно тримати ситуацію під контролем від проєктної роботи до кінцевого результату, а також контролювати спрямування коштів. Всі ми розуміємо, що кожна робота з державою, кожна робота з приватниками чи з підрядниками — це певний ризик для самої будівлі й для нас. Раптом щось десь піде не так, робоча група буде висвітлювати всі ці процеси. Поки що мені все подобається, позитивно-оптимістичне налаштування у Холоднюка є, тож, думаю, все вдасться.

— Які далі ставите для себе пріоритети чи конкретні проєкти у місті?

— Як депутат міської ради також я для себе ставив завдання будівництва сміттєпереробного заводу на Макухівському сміттєзвалищі. Це, мабуть, друга за актуальністю проблема у місті. Тим паче, Макухівка горить регулярно переважно через природній газ, що формуються під цим сміттям. Також створення меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932-33 рр. Ми під час комісії визначилися із місцем, а наші побратими із Конгресу українських націоналістів встановили там пам’ятний знак. Згодом, після всіх процедур проведення відкритого конкурсу, там з’явиться меморіал жертвам Голодомору. Ну і докладатимемо максимум зусиль, аби у нашому місті все таки розпустили давно не потрібні районні ради. Ось ці три проєкти нам потрібно постаратися реалізувати до кінця каденції.

— Чи хочете займатися ще якоюсь історичною будівлею?

— Паралельно з організацією «SAVE Poltava» ми працюємо над будівлею кінотеатру Котляревського. У нас є певні плани, як зберегти пам’ятку та зробити її прибутковою. Якщо конкретніше — облаштувати там наше комунальне БТІ. Воно у Полтаві є, але, на жаль, приватне. Щоб це зробити потрібно розв’язати проблему зі старими власниками, які порушують норми Мінкульту по стану споруди й зробити БТІ, яке буде надавати прибуток до міського бюджету. Цим коштом і буде утримуватися дана будівля. Дуже б хотілося зайнятися серйозно ще однією історичною будівлею — будинком Бахмутського. Але проблема в тому, що він є приватною власністю. Там у нас два власники, які сваряться між собою в той час як будівля валиться. Зараз від організації «SAVE Poltava» там працює робоча група, яка намагається вплинути на приватників, для того, щоб не залишати будівлю у такому плачевному стані. Сподіваємося, що їм це вдасться і тоді можна буде говорити про передачу будівлі у державну чи комунальну власність та її реставрацію.

— Який висновок — Кадетський корпус можна вважати врятованим?

— Як я вже говорив, зараз можна вважати, що крига скресла. 15 років це було повне стояння на місці, але я вважатиму його врятованим лише тоді, коли побачу там першого підрядника зі шпателем.

Розмовляла Ксенія ТКАЧ