«И вновь продолжается бой». Частина ІІ. Крісло секретаря Полтавської міськради
Опісля бурхливої та непередбачуваної виборчої гонитви Полтава, здавалося б нарешті заспокоїлось та поринула у таку звичну, мляву течію буденності
Вщухли передвиборчі пристрасті, і лишень де-не-де у міському транспорті пенсіонери тихенько обговорюють особливості таємних тонкощів сучасних виборчих технологій. Причому, активніше до розмов долучаються «мамайці», «матковці» ж здебільшого відмовчуються.
Електорат заспокоївся, оскільки видима частина виборчих баталій з електоральних полів перемістилась до залу міської ради. І... розпочалась друга, не менш драматична фаза міжфракційної метушні, брудних провокацій та кулуарних домовленостей. Справа у тому, що залишилась ще одна вельми приваблива посада, яка хоч і не така примітна, як посада міського голови, але не менш значуща і впливова. Посада — секретаря, фактично розпорядника міської ради.
І усе б нічого, та для обрання секретаря необхідна більшість, а таку кількість при нинішньому розкладі не може дати жодна з фракцій.
Отже, коаліція!
Найбільш вдалою і найменш антагоністичною міг би бути такий її склад: партія міського голови «Совість України», патріотична і вільна як вітер «Свобода», помірковане до нейтралітету «Рідне місто», молода, але принципова «Самопоміч» та загартована в електоральних боях «Батьківщина». Така конфігурація буде найбільш стійкою під час п’ятирічного плавання по неспокійному морю повсякденних реалій, оскільки в ній відсутні міжособистісні конфлікти. Адже безконфліктне співіснування — є головним фактором у налаштуванні на конструктивну роботу з питань розвитку міста та розбудови міської інфраструктури, утвердженні принципів демократії та соціальної справедливості.
Але, на превеликий жаль, усе не так просто. Програвши вибори міського голови Андрій Матковський розпочав запеклу боротьбу за крісло секретаря міської ради. Тож, не гаючи часу фракція «Солідарність» разом із ситуативними союзниками від «Простих людей» зібрали усі свої сили, усіх 13 чоловік, і провели спільне засідання. Визначалися з кандидатурою на посаду секретаря та міркували де б ще набрати відсутню кількість голосів.
Гукали і інших, та ті не прийшли. Тож, засідали по-сімейному, «удвох»
Дуже дивною на цьому зібранні здалася заява Олександра Шамоти про те, що серед «простих людей» немає жодної достойної кандидатури на посаду секретаря і тому «прості люди» підтримають кандидатуру Андрія Матковського. Виявляється Шамота, який програв вибори, головою зміг би бути, а от секретарем ніяк? А чому ні, пане Шамото? Чи може ми чогось не знаємо? Це чимось нагадує поведінку Дмитра Медвєдєва, який перебуваючи на посаді президента закликав росіян на наступних виборах 2012 року голосувати не за нього, а за Володимира Путіна.
Та як би там не було, а конфігурація: Мамай — голова, Матковський — секретар — це найбільш програшна для усіх без винятку. Це виглядало б так, як би у Петра Порошенка на посаді керівника його секретаріату невідомо звідкіля узявся б Віктор Янукович.
За такого розкладу протягом усієї каденції відбуватиметься лише перетягання влади та безкінечні чвари, а містом з його проблемами займатись буде ніколи і нікому. Хіба що «під шумок» додерибаняться ті залишки комунального майна, що ще залишились у Полтаві.
Отже, хто з ким чи хто проти кого? Що будемо робити, панове депутати? Займемось конструктивізмом і змиримось з результатами виборів, чи будемо і надалі запекло воювати аж до повного самознищення?