Як Полтава готувалася та воювала з ворогом у 1941 році

Вже багато поколінь полтавців сприймає 23 вересня як свято міського масштабу. Цього дня у Полтаві завжди людно та весело. На стадіоні зазвичай виступають зірки естради, всі бари, кав’ярні і пивниці заповнені молодим і не дуже людом. А між іншим для того, щоб зараз можна було спокійно святкувати День міста, колись давно пролилося чимало крові, як полтавської, так і ворожої. Тож давайте спробуємо зазирнути на багато років назад у ті часи, коли 23 вересня ще було звичайним днем календаря.

Довоєнне життя

У другій половині 30-х років минулого століття Полтавська область входила до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Навколо — мілітаризація суспільства, гонка показників виробництва. На Полтавщині, як і по всьому Союзу, починають діяти спортивні юнацькі організації, льотні, стрілецькі клуби, парашутні вишки, стрілецькі тири тощо. Парашутна вишка була і у Корпусному саду. Однією з розваг для сміливців були стрибки з парашутом. Було відкрито безліч курсів з протиповітряної, протихімічної та інших видів оборони. Варто сказати, що хоч очільник СРСР І. В. Сталін начебто не підозрював про майбутній напад німців, та все ж активно зміцнював обороноздатність. На вулицях Полтави можна було побачити юнаків з різними медалями та значками, наприклад, «ВС» (Ворошилівський стрілець) , «ГТО» (Готов к труду и обороне) тощо. Деякі історики зазначають у своїх працях, що робітничу молодь фактично примусово водили на ці курси оборони. Кращі показники з військової підготовки мав Полтавський педагогічний університет. За даними взятими з праці В. Ревегука «Полтавщина в роки другої світової війни», серед студентів університету було підготовлено 200 «ворошиловських стрільців», 57 мотоциклістів, 75 кулеметників, 57 гранатометників, 43 зв’язківці і 32 шофери. Педагогічний вуз і надалі буде активно постачати солдатів для Червоної армії.

Звісно ж крім фізичної підготовки велика увага приділялася підготовці ідеологічній. Звична пропаганда, вихваляння та прославляння могутньої Червоної Армії сягнули свого апогею. Вочевидь це було зроблено для того, щоб відвернути увагу від подій радянсько-фінської війни, де армія СРСР показала свій істинний рівень підготовки. Полтавці та інші громадяни почали отримувати погані звістки з фронту, ховати своїх родичів. «Непереможна» армія виявилась цілком переможною.

Пропаганда радянської системи зробила свою справу і до війни люди виявилися з одного боку не готові, бо ж жодному і в голову не могло прийти, що військові дії можуть відбуватись на території СРСР.

Початок війни

Як тільки німецькі війська 22 червня 1941 року атакували СРСР, всі виробничі та людські резерви було кинуто на оборону країни. На підприємствах районних центрів Полтавщини (в Оржиці, Хоролі тощо) було проведено мітинги, де партійне керівництво підтримувало патріотичні настрої і комуністичну свідомість. Коли пролунало відоме радіозвернення про раптовий напад німецьких військ на Радянський Союз у всіх районних центрах були створені так звані винищувальні загони народного ополчення. У перші дні війни влада постійно доповідала про «виробниче та ідеологічне піднесення». Підігрівалися народні настрої і у друкованій пресі, особливо варто відзначити газету «Більшовик Полтавщини», яка постійно друкувала звернення та листи громадян, у яких ті «з глибокою ненавистю відзивалися про фашистів і заявляли свою готовність до подвигів». Наприклад, ось такий лист, студента Полтавського Педінституту був надрукований у «Більшовику Полтавщини» № 146 за 24 червня 1941 р.

«Вислухавши по радіо виступ заступника Голови Ради Народних Комісарів і Народного комісара закордонних справ Союзу РСР, я висловлюю свій гнів і ненависть до підлих фашистських бандитів, провокаторів війни.

Перебуваючи в інституті я набув дві військові спеціальності і тепер в першу-ліпшу хвилину готовий вступити в ряди Червоної Армії, готовий замінити книжки на рушницю і з гордістю буду захищати нашу прекрасну, щасливу Батьківщину до останньої каплі крові. Я. Матвійчук, студент ІV курсу Полтавського Педінституту».

Подібні листи були і на радіо і в газетах. Публікувалися звернення жінок про готовність замінити чоловіків на важкому виробництві, з’явилися агітаційні плакати тощо.

Та незважаючи на високий ідеологічний настрій, боєздатність армії від агіток та пафосних заяв не поліпшувалась, і вже у вересні 1941 року вся територія Полтавської області була у зоні бойових дій. Доводилося евакуювати великі виробничі підприємства. Обороною Полтавщини опікувалися бійці Південно-Західного фронту під командуванням Михайла Кирпоноса. Слід сказати, що Південно-Західним та Південним фронтом деякий час опікувався сам маршал Степан Будьоний, ставка якого знаходилася у селищі Горбанівка під Полтавою. Бої з танковими дивізіями генералів Кляйста і Гудеріана, які зімкнулися кільцем під Лохвицею, стали кільцем для чотирьох армій Південно-Західного фронту. Згодом після боїв за Київ та зіткнень на берегах Удаю та Сули, Південно-Західний фронт був фактично знищений. Багато бійців було взято в полон. Німцям відкрився шлях на Полтаву.

Захоплення Полтави

Вже 18 вересня 1941 року Полтаву було захоплено німецькою армією. Полтава не розглядалася Радянською владою як стратегічно важливий об’єкт, тож незважаючи на запеклі бої на околицях міста, самий обласний центр було взято доволі швидко. Об 11 годині піхота противника пішла у масований наступ. З боку Решетилівки у Полтаву увійшли німецькі танки, тож місто було фактично оточено. Вуличні бої тривали близько півдоби. За свідченнями очевидців, охорона полтавської тюрми при наближенні ворога залишили свої пости, чим скористалися ув’язнені. Таким чином місто окрім солдатів ворожої армії наповнилося ще й злочинцями та мародерами.

18 вересня о 22:00 Полтаву було взято. Попереду на полтавців чекають тяжкі роки фашистської окупації.

Далі буде...

Владислав ВЛАСЕНКО, «Полтавщина»