22.09.2014 | 10:35

Полтавщина у Великій Вітчизняній війні: від опору до визволення

Наступ радянських військ на позиції німців під Полтавою Наступ радянських військ на позиції німців під Полтавою

Продовжуємо і завершуємо публікацію нашого дослідження про передвоєнний час, окупацію та визволення Полтави

Після того, як вся Полтавська область стала належати нацистської Німеччині, життя простих полтавців стало геть іншим у порівнянні з реаліями радянської дійсності. Хтось пристосувався до німецьких порядків, а хтось боровся з ними всіма силами, аж до переможного кінця.

Партизанський рух та інші підпільні антифашистські утворення

Перші партизанські загони на Полтавщині почали формуватися ще у серпні 1941 року. Робилося це на базі винищувальних загонів, створених у районних центрах області. Станом на 11 серпня 1941 року воювати в тилу ворога зголосилося 2267 чоловік, з яких було створено 62 загони, 113 диверсійних груп, які мали діяти на залізничних станціях та промислових підприємствах, а також 232 диверсанти-одинаки для ведення самостійної підривної роботи.

Проте швидке наближення фронту до кордонів Полтавщини привело до того, що від одиночних диверсантів та диверсійних груп довелося відмовитися. Залишилися лише добровольчі партизанські загони. Принцип відбору командних кадрів для партизан був дещо дивний, командирами загонів часто призначалися перші або другі секретарі обкомів, які не мали ні відповідного досвіду ні знань військової справи. Самі загони були досить невеликими і формувалися спонтанно, їх члени теж не мали потрібних навичок. Очевидною стала необхідність відкриття спеціальних навчальних курсів для цивільних добровольців, які бажають брати участь у партизанській війні.

У першій половині серпня 1941 року в Полтаві, при обкомі партії було створено спеціальну школу для підготовки партизан. Першими в ній пройшли навчання майбутні партизани з придніпровських районів. На початку вересня школу відвідав Микита Хрущов. На імпровізованому мітингу він пафосно закликав до розгортання всенародної боротьби проти загарбників. Для партизан також заздалегідь були закладені продовольчі бази і запаси зброї, про які знали лише особливо довірені особи. Та оскільки більшість закладених баз було видано німцям уже в перші дні окупації, сформовані партизанські загони Полтавщини залишилися фактично без зброї та їжі. І те і інше доводилося добувати самостійно. З їжею допомагали селяни, зброю брали в бою у ворога. Також на заваді блискавичним діям партизан стало часте дезертирство та боягузтво. За В. Ревегуком:

«В Кобеляцькому районі у серпні 1941 року було створено три партизанських загони по 16-20 чоловік у кожному, але при наближенні німців частина партизанів відійшла разом з відступаючими частинами Червоної армії, а ті, що залишилися, як зазначалося в інформації райкому партії від 3 листопада 1944 року „ніякої роботи не проводили“. Не встиг стати на шлях боротьби з ворогом і пирятинський загін, тому що вже в перші дні окупації записані до нього Логвиненко і Карпенко видали партизанів і підпільників німцям».

Та звісно ж партизани Полтавщини відзначилися не лише дезертирством та зрадливістю. На рахунку партизан є й героїзм, і відвага, і бойові здобутки. Центром партизанського руху на Полтавщині мав стати Гадяцький район. В ньому зрештою базувався підпільний обком партії. Найбільш вдало розпочав боротьбу з окупантами партизанський загін із села Сари під командуванням Андрія Граніта. Підготовкою свого загону, який налічував 26 чоловік, Андрій Граніт займався ґрунтовно. Оскільки від бездіяльності у загоні стала падати дисципліна і поширюватися пияцтво, Граніт вирішив провести зі своїми підопічними бойову операцію. Партизани упіймали у засідку німецьких мотоциклістів на дорозі Сари — Рашівка. Двох німців було вбито, зброю конфісковано, а мотоцикли дотла спалено. На куражі від успіху загін Граніта провів ще одну засідку, в яку потрапили дві німецькі вантажівки. Цього разу партизани вбили 9 німців, а машини знову ж таки спалили. Вороги ж відповіли на це кривавим розстрілом дванадцяти євреїв, спеціально привезених на місце партизанської операції з Гадяча.

Перші збройні акції проти німців набрали широкого розголосу серед полтавців і сприяли згуртуванню місцевих партизанських формувань, навколо загону І. Скобелєва. На початку листопада 1941 року до нього приєдналися партизани із Зуївців та Комишні. У ніч з 5 на 6 листопада вони вчинили напад на станцію Вениславівку, яка знаходилась на перегоні Гадяч — Лохвиця. Під час цього нападу було вбито 5 німців. Крім того, партизани спалили приміщення Вениславської комендатури, вбили старосту села разом з дружиною, а також двох поліцаїв. Так помалу партизани знекровлювали німецький тил, внісши свою лепту в майбутні перемоги

Наступ Червоної армії та визволення Полтави

Перемога радянських військ під Сталінградом здавалося, відкривала шлях до визволення України. Долаючи опір ворога війська Південно-Західного та Воронезького фронтів на початку лютого 1942 року вступили на українську землю. 12 серпня вже 1943 року ставка Верховного командування поставила перед бійцями Воронезького та Степового фронту завдання якнайшвидше вийти до Дніпра і оволодіти переправами. Війська Воронезького фронту мали наступати в напрямку Полтава- Кременчук.

Розпочалося все з вправної диверсійної діяльності. Першими в ніч з 13 на 14 серпня у ворожий тил були закинуті групи старшого лейтенанта Митрофана Соболєва чисельністю 11 чоловік та Івана Бондаренка у кількості 9 чоловік. Диверсійні групи мали діяти в районі Бахмач — Ромни — Прилуки — Лубни. Слідом за ними, в ніч з 19 на 20 серпня поблизу села Журавне Охтирського району приземлилася група Тараса Столяренка. Вона ж діяла в напрямку Охтирка — Полтава — Лебедин — Зіньків. Закинуті у ворожий тил диверсійні групи були добре озброєними, забезпеченими засобами зв’язку і вибухівкою. В кожній групі окрім медиків та підривників були уродженці Полтавщини, які могли орієнтуватися на місцевості.

29 вересня 1943 року партизани Митрофана Соболєва об’єдналися з регулярними частинами Червоної армії і форсували Дніпро. Через важкі бої з втратами, рухалися диверсанти на Захід поступово проганяючи окупантів. Майже рік кровопролитних боїв за участю Воронезького та Степового фронтів, наближав до Полтави той день, який ми зараз називаємо Днем міста. На світанку 22 вересня підрозділи 5 гвардійської армії генерала Жадова і 53 армії генерала Манагарова, які входили до складу Степового фронту, форсували Ворсклу і почали обходити Полтаву з півдня і з півночі. У час вуличних боїв армійські розвідники на чолі зі старшим лейтенантом Скачком проникли до центру Полтави і по обіді 22 вересня досягли Корпусного саду, де закріпили радянський прапор. Слідом за розвідниками до міста проникли штурмові групи 95 гвардійської, 84 стрілецької та 8 гвардійської повітряно-десантної дивізії, які в результаті вуличних боїв на ранок 28 вересня повністю оволоділи Полтавою.

Протягом вересня 1943 року від німецьких окупантів було визволено всю територію Полтавської області. Німці тікаючи нищили села, залишаючи по собі випалену землю, та все ж окупація завершилася. Іменем героїчного Степового фронту в Полтаві назвуть вулицю, а 23 вересня стане для полтавців Днем міста. Через 48 років СРСР розвалиться і Полтавщина стане частиною Незалежної України. Нова держава переживатиме вже свої власні свята і трагедії.

Владислав ВЛАСЕНКО, «Полтавщина»

Суспільство