Анатолій Гриценко: Мій підхід до націоналізму «Україна — це земля моїх дітей»

У Міському будинку культури Полтави відбулася зустріч кандидата в Президенти України Анатолія Гриценка з полтавцями. У залі вільних місць не було, тому організатори виставили поза межами будівлі додаткових екран, щоб виступ кандидата чули й ті полтавці, яким не вистачило вільних крісел в МБК.

Після короткої промови з оцінкою ситуації на Сході країни Анатолій Гриценко охоче відповів на численні запитання присутніх, які нескінченим потоком надходили до помічників кандидата. Перелічимо окремі із них.

— Як ви оцінюєте блоки НАТО та Варшавського договору?

— Варшавського договору вже немає, мабуть ви запитували про ташкентський договір. Тому скажу, що з Ташкентського договору вийшли Грузія, Азербайджан та навіть Узбекистан, столиця якого й дала назву цій організації. Там усі рішення приймає Росія, тож черги туди немає. Тим більше, що ми всі побачили, чий саме чобіт топче українську землю. «Брат» у воріт. Але головні відмінності в блоках — в цінностях, і це вже не військова тематика. Янукович з хворим коліном виїжджав його лікувати у Барселону. У якому суді Ахметов шукає справедливості? У Лондонському, а не Басманному в Москві. Де вони зберігають свої гроші, у яких університетах навчаються їхні діти? Тому скажу, що «Не надо пудрить нам мозги».

— Анатолію Степановичу, як ви оцінюєте проблеми із фінансуванням допомоги по народженню дитини?

— Так, у державі є проблеми із фінансами, але запитаємо, чи усі можливості використала влада, щоб вирішити цю проблему? Ні. Натомість у стінах Верховної ради 27 березня проголосували за закон «Про запобігання фінансової катастрофи». Я проголосував «Проти». Бо не можна до обіду скорочувати бюджетні видатки, знижувати соціальні стандарти, а після обіду красти бюджетні гроші. Всім було зрозуміло, що 5 мільярдів гривень там вкрали. Про це відкрито говорив прем’єр Яценюк. Вкрали зернотрейдери — не ті, хто виробляє зерно, а ті, хто перекладає папірці. При цьому знижуються соціальні виплати для чорнобильців, афганців, матерів-героїнь тощо. Це неприпустимо.

— Коли ви кинете палити?

— Не думаю, що зараз це актуальне запитання, але якщо воно прозвучало, то відповім, що я дав обіцянку, що кину згубну звичку за день до своєї інавгурації. Але ж обрали Януковича. Тож змусили мене страждати ще 4 роки.

— Яке ваше ставлення до воїнів УПА?

— Я, як офіцер, ставлюся до будь-якого воїна з повагою. Стосовно УПА, то у той час вони опинилися у складній ситуації. З іншого боку — фашисти, з другого Сталін, який діяв як фашист. Пригадаймо тільки спільний парад війська гітлерівської Німеччини та Радянської армії у Бресті, після того, як вони поділили Польщу. Звичайно, можна поважати думку покоління, яке й досі вважає, що Сталін — це герой. Але я маю іншу думку. Деякі критикують за націоналізм. Але. Я думаю. Що зараз у залі кожного можна назвати націоналістом, існують тільк різні підходи до цього. Є націоналізм за принципом «Україна — це земля моїх батьків», а є «Україна — це земля моїх дітей». Я націоналіст другого типу, бо він дозволяє об’єднатися заради руху в майбутнє. Другий же тип провокує війну з пам’ятниками та роз’єднує нас. Адже не буде пам’ятника Катерині ІІ на Галичині, а Бандері — на Донбасі. Ніколи не буде.

— Як ви збираєтесь побороти корупцію?

— Можу щиро сказати, що побороти корупцію просто, головне — мати бажання. За Януковича діяли чудові антикорупційні закони, але коли син-стоматолог став мільярдером, то у всіх відпали будь-які запитання. Тому що риба гниє з голови, все залежить від власного прикладу. У лютому 2005 року я отримав посаду міністра оборони. Тоді також була непроста ситуація, кілька тижнів довелося працювати майже цілодобово. До мене надійшло звернення, що потрібно терміново надати медичну допомогу цивільній людині. Я виділив службову машину. Потім сам, особисто, заплатив по квитанції вартість цієї поїздки. Через 2-3 місяці я попросив дати мені інформацію про те, як використовують службовий транспорт. І виявилося, що кількість використання автомобілів із водіями суттєво зменшилася, а ті, що відбувалися по своїх справах, — оплачувалися. Бо чиновники — народ «ушлий». Вони це інстинктивно відчувають.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»