Розмір тексту

Пам’ятку архітектури в Полтаві продали зі знижкою 60 відсотків

Кадетський корпус — відкрита рана ансамблю Круглої площі у Полтаві Кадетський корпус — відкрита рана ансамблю Круглої площі у Полтаві | Фото: Едуард Ткаченко

Наше спілкування з кандидатом архітектури, членом-кореспондентом Української Академії архітектури Валерієм Трегубовим було б неповним, якби ми не торкнулися болючої проблеми нашого міста — долі Петровського кадетського корпусу

— Валерію Олександровичу, для початку розкажіть, будь ласка, історію його будівництва?

— Кадетський корпус проектувався не для цього місця, де зараз знаходиться. Взагалі, і сама Кругла площа забудовувалася не відразу. Сектори заповнювалися в міру необхідності, й так поступово формувався новий адміністративний центр Полтавської губернії, яка утворилася згідно з царським указом у 1802 році. А на тому місці, де нині розташований корпус, довго нічого не було. У кінці першої половини ХІХ століття, у 30-40-і роки, виникла необхідність спорудження кадетського корпусу. Проект був розроблений архітектором Бонч-Бруєвичем, довга й пряма будівля мала б стояти на Сінній площі, де нині знаходиться облдержадміністрація. Але тодішня влада прийняла рішення звести корпус на Круглій площі, зрізавши чітке коло. Якщо уважно придивитися, то видно, що його сходи ведуть прямо на дорогу. Там навіть проїжджа частина кільцевої дороги трохи звужена. І за масштабом він відрізняється від інших споруд. Це єдиний триповерховий будинок серед дво- й півтораповерхових. Але стилістично він доведений до одного знаменника, хоч і був спочатку теракотового кольору.

Кадетський корпус — це пам’ятка національного значенняКадетський корпус — це пам’ятка національного значення

Як уже я говорив, Кадетський корпус — це пам’ятка національного значення, зазначена в Державному реєстрі пам’яток за № 577/5. При цьому, він є невід’ємною частиною ансамблю Круглої площі. У законі України про приватизацію чітко написано: «пам’ятки національного значення приватизації не підлягають». І ніяких винятків. Тому, те, як вчинив Анатолій Кукоба з будинком колишнього Кадетського корпусу, я вважаю злочином.

— Наскільки відомо, Ви добре знаєте історію з незаконним продажем будівлі. Чому так сталося?

— Дійсно, будівля колишнього Петровського корпусу досі є відкритою раною ансамблю Круглої площі. Спочатку, після виселення з нього артучилища, на початку 1990-х років будівлю на очах у полтавців активно грабували військові-мародери, які навіть повипилювали дерев’яні бруси затяжок ферм даху, не говорячи про видерте начиння інтер’єру. Потім будівля «кочувала» з обласної до міської власності. Згодом, довівши корпус до жахливого стану, тодішня міська влада (читай, Кукоба, бо без нього тоді в місті нічого відбуватися не могло в принципі) вирішила продати (!!!) пам’ятку національного значення приватному власнику. І не тільки вирішила, але таки й продала! Не дивлячись на очевидну кримінальність своїх дій, адже в Законі України «Про приватизацію» чорним по білому написано: «Не підлягають приватизації пам’ятки національного значення». І крапка. Особлива пікантність ситуації полягає в тому, що продаж було здійснено 28 грудня 2004 року. Якраз на другий день після третього туру попередніх президентських виборів. А щоб не привертати увагу громадськості, за командою «зверху» на початку січня 2005 року вночі з будинку були тихенько зняті дві меморіальні та охоронна дошки. Місця ж викрадених дощок тієї ж ночі акуратно забілили.

17 вересня 2006 року вдень, за ясної сонячної погоди, спалахнула та згоріла центральна частина кадетського корпусу разом із головним куполом. Пожежники декілька годин шукали в центрі міста гідрант, проклали рукави брандспойтів аж від Міського будинку культури (!), а до того воду возили пожежними машинами за декілька кілометрів.

17 вересня 2006 р. Горить купол Кадетського корпусу 17 вересня 2006 р. Горить купол Кадетського корпусу

Пожежники оприлюднили офіційну версію: підпалили бомжі. Хоча, за деякими джерелами, пожежа розпочалася одночасно в трьох точках. Ймовірно, що вона була влаштована для ще більшого зниження цінності об’єкта. Мовляв, там уже нічого зберігати.

А приватний власник корпусу при цьому неодноразово подавав на містобудівну раду проектні пропозиції щодо реконструкції цієї будівлі з багатоповерховою надбудовою дворової частини корпусу (?!).

Але повернімося в кінець 2004 року. Полтавці, напевне, пам’ятають, що тоді відбувалися президентські вибори, перший, другий, а тоді третій їх тур. Я брав у тих подіях активну участь і жодного разу не жалкував про це, бо дуже сподівався на докорінні зміни в державі, і в галузі архітектури зокрема. Мене як спеціаліста це хвилювало найбільше. У той час невелика група небайдужих полтавців створила громадський комітет підтримки президентських ініціатив «Чесна влада», який я очолив. У день інаугурації Ющенка ми провели акцію на захист історичної будівлі кадетського корпусу. На руках у нас були документи, які свідчили про те, що його продали протизаконно. Я зробив офіційний запит у відповідні інстанції щодо цього. У надісланій мені відповіді йшлося, що згідно з договором від 27.12.04 будівлю здано «на умовах оренди приватному підприємцю „АВНА ТРЕЙДІНГ“ (м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1) під об’єкти комплексного обслуговування населення» (цитата із відповіді прокуратури Полтавської області від 7.04.2005 року. — Авт.). Зверніть увагу на дату договору: це був наступний день після завершення третього туру виборів. А вже 28.12.04 року відбулося кричуще порушення закону — продаж корпусу орендарю, про що йдеться в процитованому вище листі прокуратури: «Відповідно до договору купівлі-продажу від 28.12.04 заступником начальника управління майном комунальної власності міста (!) комунальне майно — нежила будівля за адресою: м. Полтава, вулиця Жовтнева, 42, — продана орендарю».

Коли ми про все це дізналися, то 22.01.05, напередодні підписання акту прийому-передачі, яке відбулося 26.01.05, ми провели мітинг на захист пам’ятки й надали інформацію ЗМІ. Журналісти оперативно на це відреагували й домоглися зустрічі з Анатолієм Кукобою, який вже після підписання акту в телевізійному інтерв’ю сказав про продаж пам’ятки: «Брехня. Я знаю, хто розповсюджує ці чутки, я з ним розберусь». А 7 квітня ми дістали вже офіційне підтвердження, що архітектурну пам’ятку — кадетський корпус — у полтавців таки вкрали, точніше продали за безцінь, адже орієнтовна оцінка будівлі складала тоді приблизно 6–8 мільйонів доларів. Продали ж за 2,5 мільйона.

На мій запит до Генеральної прокуратури оперативно відреагувала Полтавська обласна. Звідти надійшло підтвердження, що приватизація незаконна й на це рішення від 24.11.04 прокуратурою винесено протест, а «за фактом зникнення меморіальної та охоронної дощок пам’ятки архітектури порушено кримінальну справу» (лист із Полтавської обласної прокуратури. — Авт.).

— Очевидно, така оборудка планувалася заздалегідь?

— Підкреслюю, акт прийому-передачі майна підписаний між управлінням майном та покупцем 26.01.05 року. Раніше, ніж колишній міський голова Полтави Анатолій Кукоба сказав журналістам, що це брехня. А саме рішення про приватизацію цієї будівлі прийнято виконкомом 24.11.04 року, тобто на місяць раніше, ніж продано. Це був заздалегідь спланований злочин — моральний, юридичний чи кримінальний. Вирішувати не мені, а відповідним органам. Але приватизували кадетський корпус незаконно. Безумовно, Анатолій Кукоба жодного документа власноруч не підписував. Це робив заступник начальника управління майном комунальної власності. Навіть не начальник, а молодий чоловік, якого швидко чи звільнили, чи він сам утік подалі від гріха. Та зрозуміло, хто примусив тоді його це зробити, бо в ті часи жодна операція з полтавською нерухомістю була неможливою без особистої команди «батька».

За вимогою обласної прокуратури було підготовлено позов про визнання акту купівлі-продажу недійсним із вимогою повернути зазначений об’єкт до комунальної власності територіальної громади міста. Представники тодішньої міської ради ходили на судові засідання як позивачі. Тягнулося це дуже довго. То не з’являлися представники новоспеченого власника кадетського корпусу Іосебашвілі А. Н., громадянина Ізраїлю, то не приходили люди Кукоби. А невдовзі власник помер, а будівлю корпусу успадкував його син.

Кадетський корпус, вигляд з двору

Кадетський корпус Кадетський корпус, вигляд з двору

— Як розвивалися події при зміні міського голови?

— 2006 року влада в Полтаві змінилася, але суди продовжувалися. Тепер уже місто було зацікавлене боротися. Новий полтавський мер Андрій Матковський навіть знайшов спонсора, щоб розпочати рятівні реставраційні роботи. Суди продовжувалися, але на сьогодні місто справу не виграло. І Кадетський корпус — пам’ятка загальнонаціонального значення — досі знаходиться в приватній власності. Абсолютно незаконно. А законність треба поновлювати.

— Ви — людина відома в Полтаві насамперед своєю активною захисною позицією стосовно пам’яток архітектури. Доводилося чути на свою адресу закиди про пасивність при вирішенні долі корпусу?

— Так, нерідко мене зустрічають люди й задають питання: «Як ви можете дивитися на те, що робиться з кадетським корпусом?». А я відповідаю: «А що кожен із вас особисто зробив для збереження пам’ятки?».

Я був і є головою Полтавського регіонального відділення Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-культурної спадщини імені Олеся Гончара. До речі, членами правління фонду є і Ющенко, і Олійник, і Драч, і Толочко. Під егідою регіонального відділення написав та за власний кошт надрукував і розповсюдив книги. Наприклад, «История и современные „обломы“ полтавской архитектурной классики» про спотворення класицистичних пам’яток Полтави. В іншій — «Войовничий вандалізм як принцип ставлення до архітектурних пам’яток Полтави» — викладено історію владної наруги над іншими пам’ятками міста: Успенським собором, монументом Слави, ансамблем Спаської церкви. Ці книги були мною поширені в Україні серед архітекторів. Були також численні інтерв’ю, прес-конференції, публікації у місцевій та загальноукраїнській періодиці, моє особисте звернення до Генеральної прокуратури. Тому вважаю, що особисто я робив і роблю все можливе, щоб захистити історичну архітектуру Полтави. А от як на це реагують мої колеги-архітектори — інша справа. На жаль, переважно мовчки. Як свого часу сказав один з провідних полтавських архітекторів, він мовчатиме, бо не хоче потрапляти «татусеві (Кукобі — В. Т.) на олівець». Ну що ж, безхребетність та безпринципність — розповсюджена позиція.

Вважаю, що за часів свого головування колишній мер Полтави Анатолій Кукоба особисто зчинив наругу над цілим рядом архітектурних пам’яток міста. Першим у списку йде Свято-Успенський кафедральний собор, який за його командою спотворили при відтворенні. Він став на 10 метрів нижчим, втратив автентичність, історичні деталі й елементи.

Порівняння історичного та сучасного вигляду спотвореного Свято-Успенського собору Порівняння історичного та сучасного вигляду спотвореного Свято-Успенського собору (збільшити)

На жаль, у процесі спотворення по самі вуха замішані й священики собору, і представники так званої архітектурної громадськості, які мовчки змирилися з цим неподобством, боячись гніву Кукоби. Лише ми, автори науково обґрунтованого проекту відтворення історичного собору, били в усі дзвони, зверталися з протестними листами у всі можливі інстанції — від Президента Кучми до Патріарха УПЦ КП Філарета, не говорячи вже про керівника підрядної будівельної організації «Полтаватрансбуд» О. Ландаря та директора полтавського проектного інституту «Міськбудпроект» Б. Петтера, якому Кукобою було дане доручення виконати спотворюючі собор креслення. Але всі вони проігнорували наші протести. За висловом Б. Петтера, у Полтаві тоді для них був один закон — Кукоба. Відреагував лише Держбуд України. Ці факти задокументовані, є висновки столичної комісії, численні приписи Держбуду про зупинення спотворення собору. Усі вони були демонстративно, зухвало й безкарно проігноровані Кукобою. Так собор і стоїть — недобудований, спотворений, прозваний у народі черепахою, що яскраво ілюструє глум самодура та його прислужників над Державною програмою відтворення видатних пам’яток.

Розміщення скляного куполу підземного переходу в охоронній зоні ансамблю Круглої площі Розміщення скляного куполу підземного переходу в охоронній зоні ансамблю Круглої площі

По-друге, спотворено ансамбль Круглої площі протизаконним вторгненням в його тканину скляного купола-бульбашки підземного переходу. За часів Кукоби куполи полтавських історичних та сучасних храмів стали золотими. Не можна було цього робити, тому що вони ніколи не вкривалися золотом, а були зеленими. Кукоба ж дав команду пофарбувати їх під золото. У результаті на тлі неба вони зникли. Храми стали безголовими. Далі, замість історичної дзвіниці Спаської церкви, проект відтворення якої ми виконали з колегами, вночі за командою Кукоби почали будувати оту потвору, що й досі стоїть там. Для пересічного обивателя, може, це значення й не має, але це грубе порушення архітектурної й історичної правди. І тільки у 2009 році за ініціативи нинішнього міського голови А. Матковського правду було відновлено — історичну дзвіницю Спаської церкви було відтворено у її первісних формах.

Будівництво «дзвіниці» Спаської церкви. 2004 р Будівництво «дзвіниці» Спаської церкви. 2004 р.

Є такий крилатий вислів: архітектура — це застигла в камені музика. Я вважаю влучнішим і сучаснішим визначення: «Архітектура — це застигла в камені політика». Це набагато точніше.

Див. також: фотографії Кадетського корпусу зсередини.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему