Сьогодні В’ячеславу Чорноволу виповнилося б 75 років

24 грудня 2012 року виповнилася 75-та річниця з дня народження В’ячеслава Чорновола. З цієї нагоди громадсько-політичний діяч та блогер «Полтавщини» Олег Пустовгар розповів про історичну постать цього видатного українця та політика

— Про харизму Чорновола говорять до сих пір і його прихильники, і опоненти.

— Так, у В’ячеслава Максимовича були такий інтелект і емоції, які дозволяли йому впливати на велику кількість людей, викликаючи у них довіру і переконання. Він це знав. Але він також цих людей ще й любив.

Синтез харизми і скромності

— У 97-му році Чорновіл запросив мене поїхати на україно-польський форум в Перемишлі, це етнічні українські землі. Його організувала партія реформаторів у Польщі — Унія Вольності, яку створили Лєшек Бальцерович та Ханна Сухоцька. І В’ячеслав Максимович запитав, чи є в мене квиток. Квитка не було не тільки в мене, тому всю молодь він запросив до себе в бус і ми поїхали разом. По дорозі заїхали у Львів. КГБісти тоді поширювали чутки, що у Чорновола, мовляв, там маєток. Чесно кажучи, зараз навряд чи так живе керівник якої-небудь податкової середньої ланки. У Чорновола був одноповерховий скромний будинок із гарним парканом, але не таким, яким зараз одгороджуються од людей чинуші. У будинку — тільки найнеобхідніше. Людина жила не заради матеріальних благ.

Коли доїхали до Перемишля, Чорновіл показав нам цвинтар воїнів УНР, інтернованих до Польщі. Ми просто проїжджали повз. Розповів тоді про армію Петлюри, чому вона опинилася у Польщі. Там українці з різних регіонів України лежать.

— У чому ще проявлялась скромність Чорновола в побуті?

— З 1994 року він ходив в сірому плащі — пристойному, але одному і тому ж. У Києві жив на квартирі. Коли приїжджав до Полтави, то зупинявся у Кульчинського в двокімнатній квартирі на вулиці Героїв Сталінграду. Не було такого, що десь там замовляли йому готель. Крім того, він не гребував піти у просту родину, яка запрошувала в гості. Знаєте, Чорновіл страшенно любив гриби — будь-які. У 97-му була чергова зустріч в Гадячі. Це зараз політиків ведуть в ресторан, а тоді кожен хотів до себе запросити В’ячеслава Максимовича. У Гадячі його пригощала родина Юревичів. Він десь три тарілки грибів ум’яв і незчувся, йому аж незручно було.

— А вам не здається, що традиція залишатися на хаті у друзів — це звичка радянських і пострадянських людей?

— Ні, думаю, це просто ставлення до людей. Якось у нас була запланована зустріч у Полтаві на 19:00. А він у той самий день прилітав із парламентської асамблеї Ради Європи. І так сталося, що літак запізнився. Але Чорновіл, без відпочинку, відразу ж після приземлення у Борисполі, сів у машину і поїхав до нас. Десь дві години люди його чекали. Він не міг їм відмовити, шануючи, як і вони його. Можливо, тому всі його зустрічі були при аншлагах.

— Повторюся, харизматичний чоловік був.

— Так. У мене було враження, що людина світло навколо себе випромінює. Він з усіма знаходив спільну мову. Наприклад, дуже часто бував у Кременчуці і, окрім традиційних зустрічей, приїздив на підприємства. Він виступав українською, робітники задавали питання російською, прекрасно сприймали Чорновола, аплодували йому.

Я помічав, що після зустрічей десь 90% аудиторії виходило переконаними у тому, що він говорив. Його харизму можна порівняти, мабуть, із харизмою Махатми Ганді, Вацлава Гавела, Леха Валенси. Але вони прийшли до влади, а він не встиг.

— До речі, про мовне питання — як Чорновіл ставився до російської?

— Він був людиною поміркованих національно-демократичних поглядів, хоча на нього вішали ярлик екстреміста. Він сповідував ідею української політичної нації — тобто неважливо, якого етнічного походження громадянин України, головне,щоб він був українцем по духу, патріотом цієї землі. Наприклад, Пилип Орлик мав чеське походження, Дмитро Донцов — російське, Олена Теліга теж, Максим Рильський чи В’ячеслав Липинський — польське. Але ж вони українці по духу!

До речі, В’ячеслав Максимович переконав фракцію Руху піти на компроміс і проголосувати за ту норму в Конституції , яка гарантує вільний розвиток російської та інших мов національних меншин.

Журналіст, фундатор соціологічної науки, кадровик

— Великі всенародні рухи у різних країнах розпадалися, виконавши свою мету. Тому Чорновіл правильно і стратегічно зробив, перетворивши Рух на партію. Час це підтвердив. Якою партією був НРУ при Чорноволові? Ідейною. Запам’ятався з’їзд «Молодого Руху» після того, як партія здобула друге місце на парламентських виборах. Чорновіл сказав молодим рухівцям, що вони «повинні бути оберегом українського шляху». І зараз це дуже актуально — щоб була така сила, яка б захищала державність. Ідейність полягала ще й у тому, що прихильникам не платили за партійну роботу. У 1997 році збирали підписи, аби партія могла взяли участь у виборах. Потрібно було у 2/3 областей по 25 тисяч зібрати, у нас було тільки 17. Чорновіл телефонував, переживав, але не могло бути мови про те, щоб платити підписантам і активістам Руху.

— А сьогодні не тільки гроші за партійну роботу платяться, на заходи зібрати людей без «добових» практично неможливо.

— Так, проплачені мітинги — зараз є така біда у всіх партій, треба це визнати чесно. А тоді й близько цього не було, все було на ідейних засадах. Чорновіл був нашим натхненником й ініціатором багатьох цікавих проектів. Наприклад, став засновником і редактором газети «ЧасТайм». Але він її створив не як вузькопартійне видання. У ті часи ця 16-сторінкова газета була рівня сьогоднішніх інтелектуальних видань «День» і «Дзеркало тижня». На нараді прес-секретарів, які стали першими дописувачами до неї, Чорновіл наголошував: поменше треба писати про партійне життя, більше про те, що хвилює людей (тоді це, приміром, становлення фермерства, розпаювання землі, формування середнього класу). Рухівська газета стала популярною. Крім того, із «ЧасТайм» вийшли такі чудові публіцисти, як Сергій Грабовський та Ігор Лосєв. При газеті було й видавництво «Час», яке публікувало письменників, тепер знаних навіть за кордоном. Наприклад, перші книги Юрія Андруховича вперше видавалися саме там.

Хотів би згадати і про соціологію. Ця наука, як така, з’явилася у нас завдяки Чорноволу. В СРСР потреби у ній не було, бо була одна партія, як державна структура. А діаспорі нашій була цікава українська соціологія. І вона була готова дати гроші на її розвиток під порядну людину, під Чорновола. Таким чином була створена незалежна соціологічна установа "Демократичні ініціативи«(ДІ). Я до речі, там півроку працював, тоді її очолював Сергій Одарич, нині мер Черкас. З 1998 року результати соцдосліджень «ДІ» збігаються з результатами виборів з поправкою +/-2%, тому вона для мене й нині найавторитетніша соцустанова.

Окрім того, Чорновіл був далекоглядною людиною у плані навчання партійних кадрів. Після нього жодна національно-демократична партія не спромоглася на щось подібне. Він створив Інститут державності та демократії, який діяв у приміщенні Руху, де читали лекції поважні науковці. Фактично всі голови районних організацій пройшли через певний вишкіл — починаючи від базових понять про те, що нас об’єднує — ідеології партії і закінчуючи вмінням підготувати депутатське звернення чи запит.

Чорновіл не забував і про міжнародну роботу. Зараз цьому не сильно приділяють увагу партії будь-якого спрямування. А Чорновіл підтримував стосунки із закордонними демократичними силами, з партіями консервативного напрямку. Так, він товаришував із Маргарет Тетчер, багато їхніх спільних фотографій нині в інтернеті. Вона його дуже поважала. Існував проект — навчання рухівців у школі молодого політика в Лондоні. Мені теж пощастило там побувати. Чорновіл бачив свою місію у вихованні молоді, заохоченні партійного активу.

— А зараз не так?

— Зараз є поняття «політичний проект». Це щось із сфери бізнесу, коли написав бізнес-план, вклав гроші — й отримав віддачу. А Чорновіл розумів, що партія повинна бути ідеологічна, тобто спільнотою людей, об’єднаних одними цінностями, а не грошима чи чимось іншим. А зараз партії — це політичні проекти, заточені під певні фінансово-промислові групи.

Від смерті Чорновола виграв Кучма

— Розколу Руху тодішня влада сприяла всіма силами. У 1993 році Рух став партією. У 1994-му, коли була мажоритарна система виборів, він єдиний сформував свою фракцію у Верховній Раді. А сумарно за всіх кандидатів Руху проголосувало тоді 2 млн. виборців. Уже в 1998 році, коли була змішана система виборів, прихильників було 2,5 млн. Наближалися президентські вибори-99, в яких Чорновіл був реальним кандидатом на перемогу. Влада робила все, щоб він не брав у них участь, адже починав формуватися олігархат, якому був потрібний Кучма. Тоді рухівці виявляли владних засланців. Я їх ідентифікував близько 40-ка. Вони весь час задавали одне і те саме питання — чи йтиме Чорновіл у президенти. Адже готувалася схема — Кучма-демократ проти «страшної загрози державності» комуніста Симоненка. Якби проти Кучми вийшов Чорновіл, Леонід Данилович сприймався б, ким він був: представником олігархату, який народжується.

— І коли, по-вашому, хтось віддав наказ про ліквідацію Чорновола?

— За чотири дні до вбивства він обмовився, що готовий йти у президенти. Думаю, тоді було прийнято рішення його прибрати і це не лише моя думка.

— Кому в першу чергу була вигідна смерть Чорновола?

— Це було вигідно владі, Рух тоді був на злеті і набирав обертів. Смерть Чорновола поглибила розкол у нашій партії. Ми не можемо назвати конкретного замовника, але президенту Кучмі це було вигідно. Власне, у цій справі багато темних плям — найкраще їх висвітлив у своїй книзі «Майже все про загибель В’ячеслава Чорновола» полковник Микола Степаненко.

— Як ви дізналися про загибель В’ячеслава Максимовича?

— З проводового радіо. Знаєте, поруч з офісом Руху був штаб комуністів. І вони були першими, хто прийшов висловити нам співчуття, хто залишив враження про Чорновола у книзі спогадів, хто приніс гроші, щоб ми могли поїхати на похорон. Вони його ненавиділи, але страшенно поважали за незламність — 25 років по тюрмах...

Вразив сам похорон В’ячеслава Максимовича. Тисячі автобусів, понад 100 тисяч людей тільки за даними міліції. Кілометр шляху перед домовиною був вкритий квітами. Я б порівняв цю подію із перепохованням Шевченка. Люди, які навіть не знали особисто Чорновола, плакали, бо його смерть стала горем нації.

— Я десь у спогадах іншого соратника Чорновола читала, що такі люди, як він, народжуються раз на 100 років.

— Так. Я щасливий, що спілкувався із ним. У 90-их роках це було моєю роботою. А зараз я розумію, що спілкувався з великою людиною. Тому в минулу неділю у Полтаві відбувся вечір пам’яті В’ячеслава Максимовича.

Анна ДОВГОШЕЙ для «Полтавщина»