У Полтаві спотворюють символіку кохання

«Я кохаю тебе» — і подарував їй... замок

Традиційним жестом серед закоханих у Полтаві стало символічне замикання замків на паркані біля оглядового майданчику, з якого видно Хресто-воздвиженський монастир.

Для тих, хто цим займається, такий «обряд», швидше за все, щось та значить... За словами опитаних полтавців, більшість учасників «церемонії замикання» вірять у його символічність: так, як не можна без ключа відкрити (не відпиляти! — Авт.) замок, не можливо і роз’єднати закоханих, а отже їхня любов — навіки.

Хтось освідчується в коханні і пише на замку маркером ім’я коханого/коханої та «разом назавжди»...

Хтось таким чином відзначає річницю знайомства...

А хтось — символічно вішає замок після розпису у загсі...

Є у закоханих і свої шифри...

А для когось така, здавалося б не надто оригінальна дія, настільки важлива, що вони не використовують ні фломастери та коректор, якими роблять надписи на замках, ні цвяхи і «нігті», за допомогою яких займаються «назамочним живописом». Натомість — спеціально замовляють у майстернях вигравірувані міні-таблички зі своїми іменами — іменами сучасних Русланів та Людмил.

І через «тисячу» років...

І як воно буде, через певний час повернутися на місце, де ти освідчився у коханні? Як воно буде, побачити через кілька років подружнього життя маленький замок, який, для когось по-дитячому, але щиро, був свідченням кохання двох сердець? Що ти відчуєш, коли, прогулюючись тими місцями, з дружиною і, вкрай вірогідно, маленькою дитиною, підійдеш до «свого» замка, і побачиш таке...

Або таке...

Чи, може, таке...

Як воно, побачити подібне?

Про тих, хто не отримає любові, бо її не сіяв

З приводу цих фактів журналісти інтернет-видання «Полтавщина» узяли коментар у протоієрея Вознесенського храму УПЦ, доцента кафедри загальної педагогіки ПНПУ імені В. Г. Короленка Василя Фазана.

Хто чинить так з символами кохання полтавців і чому? Хулігани, заздрісники, зневажені претенденти на руку і серце? Частково відповідь на питання ми отримали.

— По-перше, людина створена по подобі Бога, і ніхто не давав нікому права принижувати гідність іншого, — зазначив Василь Фазан. — А образа в усній чи письмовій формі матірними словами — це воно і є. Саме такий факт і показує, що люди у християнському розумінні далеко не християни, до яких вони себе відносять. По-друге, питання ж не у тому, що висить купа замків і вони комусь заважають, а у тому, як на це дивитися. На мою думку, десь у наших людей не має тієї любові і поваги, яка має бути один до одного. Навіщо чинити жорстоко, насміхатися над чиїмись почуттями і вульгаризувати їх? Ті, хто так роблять, просто забувають, що самі також потребують і любові, і поваги. Та чи отримають вони їх, якщо сіють зло? У Біблії сказано: «Що посієш, те й пожнеш». Відповідь на питання можете дати самі. По-третє, на превеликий жаль, наше суспільство сьогодні продовжує деградувати, що видно із цієї своєрідної наруги над символами любові. Ось такі лайливі слова на тих замках, де «написано» про кохання, є, перш за все, показником культури жителів міста. Я нещодавно був в Почаєві. Так там ті місця, де гуляють сім’ї з дітьми, оберігаються державою. Є ті, хто слідкує за тамтешніми чистотою і порядком. Мені здається, те, що зараз відбувається з оглядовим майданчиком, увесь той бруд, який вилили на чиїсь почуття надписами, є з одного боку недопрацюванням держави, з іншого — конкретно кожного з нас. Не можна сказати, хто у цій ситуації винен конкретно: влада, батьки, самі діти, громадяни... У будь-якому випадку це ті, хто дозволяє кидати недопалок на землю і ніяк не звертається до безкультурників. Це ті, хто мовчать, коли навколо грубо лаються — а мені що до того, хіба то стосується мене? Може, тут є і моє власне упущення, коли я, як священнослужитель, чогось також не побачив. Як я вже сказав, факторів багато.

Ніж у серце

На одному із «замків кохання», який висить на паркані біля оглядового майданчика, спочатку було написано «Лілія + Андрій». Пізніше — «+» перемалювали на німецьку свастику.

— У тій самій Німеччині, та й в деяких інших країнах світу, свастика не тільки заборонена, а за неї саджають. У нас же, самі бачите... Можна гуляти вулицями зі свастиками на нашивках, описувати ними паркани — і нічого. Навіть у той замок умудрилися її вставити... Це ж несе собою духовне значення. І про який рівень духовності людей, в свідомості яких міцно сидить свастика, ми з вами можемо говорити? І взагалі, я б рекомендував молодим людям обирати інші місця для освідчення у коханні, як альтернативу оглядовому майданчику. Є ж місця набагато прекрасніші, набагато достойніші, чи не так? Думаю, неприємно повертатися туди, де насмічено і пописано непристойності. А з тим же місцем була пов’язана, мабуть, одна з найкращих митей життя, якщо говорити про кохання. Якщо повернутися до питання про свастику, — це взагалі, неприпустимо, — поділився з «Полтавщиною» Василь Фазан.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»