Тричі воскреслий Анатолій Івашко (продовження)

Працівник народної освіти, творець добра

Війна скінчилася і треба було думати про майбутнє. Після демобілізації Івашко пішов працювати і закінчив вечірню та загальноосвітню школу, культурно-освітній технікум, три курси Московського музичного інституту, Харківський державний університет. І все з відзнакою. На відпочинок часу не було.

Багато років тому президія ради районної організації ветеранів підтримала його пропозицію про створення РАЙОННОЇ КНИГИ ДОБРОТВОРЦІВ. Було затверджене положення про ведення цієї книги. До неї заносилися імена людей, які добровільно, безкоштовно творили людям Добро. Івашко вважає, що це найкраща риса людини.

Постійно здобуваючи знання, він завжди прагне до нового, прогресивного, вносить слушні пропозиції, проявляє ініціативу про їх виконання. Йому вдавалося втиснути в плани розвитку загальноосвітньої школи передові ідеї, збудувати в районі їхні нові типові приміщення. Район перший виконав заклик: «Кожному колгоспові і радгоспові постійно діючі дошкільні установи». В селах створювалися житлові будинки для вчителів. В кожній середній школі — тир, спортивні майданчики. Дякуючи наполегливості завідувача відділу народної освіти в районі було створено перший, і один із кращих, навчально-виробничий комбінат з трудового виховання. Народним коштом Івашко вибудували єдиний на той час в Україні та Росії музей розвитку народної освіти і виховання.

У лютому 1980 року музей відвідав начальник управління шкіл міністерства освіти України Березняк. Після цього до музею зачастили делегації з багатьох областей України та Росії. Характерно, що в музеї було створено колекцію ПЕРШОЇ КНИГИ БУКВАРЯ, яка налічувала 186 примірників різних часів, на різних мовах. За ініціативою і наполегливістю Анатолія Семеновича було увічнено імена і події в назвах Диканського району Полтавської області.

Анатолій Івашко пройшов шлях від старшого піонервожатого, вчителя, директора восьмирічної та середньої школи, завідуючого районним відділом освіти. Його самовіддана праця високо оцінена державою. Одержав шість щорічних нагрудних знаків «Переможця змагання», звання і знак «Відмінника народної освіти» та «Отличника просвещения СССР». На його грудях бойові та трудові нагороди. Серед них. Орден Вітчизняної війни 2ступеня, Орден «За мужність» 3 ступеня, Орден «За мужність» 2 ступеня, Орден " За заслуги" 3 ступеня, медалі: «За бойові заслуги», «За доблесну працю», «Ветеран праці», медаль РФ «За труд» та інші. Йому присвоєно звання «Почесний пошуковець України», «Почесний ветеран Диканьщини», «Почесний ветеран України». Делегат Першого і другого з’їздів ветеранів України.

Підполковник у відставці Анатолій Івашко відомий як самовідданий голова районної організації ветеранів, пошуковець, дослідник, краєзнавець, літописець, мистецтвознавець, член спілки журналістів,член Всеукраїнської громадської організації «Товариство українських офіцерів». Вірний син Матері України з фронтовим загартуванням надійно служить на користь державі і її народові все своє свідоме життя.

Третє воскресіння

Коли цей матеріал був готовий до друку, з раптовою важкою недугою до хірургічного відділення лікарні потрапив мій близький товариш. Операція була тривалою і складною. Щоб видалити «непотрібне-хворе», хірурги добряче попрацювали скальпелем на тілі Михайла. В майже ідеальних умовах 1-ої міської Полтавської лікарні його прооперували і повільно та планомірно ставлять на ноги. І тут мені подумалось. А як їм, тим мільйонам поранених на фронті, майже без будь яких медичних умов надавали допомогу? І чи надавали взагалі ? І так захотілося гучно-гучно крикнути, щоб почули люди усього світу: «Бережімо мир і людей, які населяють планету Земля! Війна це не та форма з’ясування стосунків між державами». Людська цивілізація знайшла безліч варіантів вирішення міжнаціональних проблем. Життя людей і їхніх цивілізацій недовговічне. Пам’ятаймо, пам’ятаймо, пам’ятаймо!

Анатолій КРИВИЙ, офіцер запасу, прес-секретар Громадської ради при виконавчому комітеті Полтавської міської ради